ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Перо та чорнильниця
Перо та чорнильниця

Дуже давно, коли країнами керували королі й імператори, люди писали не авторучкою, як нині це робиш ти, а пташиним пером. А відбувалося це так.
У спеціальну баночку наливали чорнило, в яке змочували кінчик пір’їни, й обережно виводили літери на цупкому папері.
Одного вечора чорнильниця, що стояла на столі, почала хизуватися:
– Які чудові тексти виникають завдяки мені! Не припиняю дивуватися, скільки всього знаю! Щоразу, коли господар укотре змочує перо, й гадки не маю, що з’явиться на папері: прекрасні вірші, фантастичні оповідання, ліричні пісні чи, можливо, неповторні описи природи. Повірте, друзі, справді не розумію, звідки в мене такий талант.
– Годі вигадувати! – глузливо всміхнувся сусід. – Невже, шановна, не знаєте, що Ви – лише баночка з рідиною, потрібна для того, аби змочувати мене – перо, бо щодня натхненно працюю: складаю вірші та пишу історії. Якщо не вірите, спитайте в людини. – Не можу погодитися. Скільки Ви служите? Ще й тиждень не минув, а вже потріпані! – зауважила співбесідниця. – Ви – мій помічник.
Перо не стерпіло такої образи й обурено вигукнуло:
– Нерозумна чорнильна діжка!
Суперечку перервав поет, який повернувся з концерту майстерного скрипаля. Чоловік був зачарований прекрасною грою. В інструменті, здавалося, було невичерпне джерело звуків: то ніби весело дзюркотить струмочок, то грайливо щебечуть пташки, то реве буря в сосновому бору. Поетові ввижалося, що мелодія лине з його власного серця.
Завдання музиканта було непростим, одначе неперевершена майстерність глядачам здавалася забавкою: смичок начебто сам пурхав по струнах, а скрипка ніби самостійно виспівувала чарівну мелодію. Слухаючи її, присутні забули про митця, який укладав у гру серце й душу.
Під враженням поет сів до столу й написав ось що:
«Було б нерозумно й несправедливо, якби смичок і скрипка пишалися своєю майстерністю. Проте як часто це робимо ми, люди – письменники, вчені, художники, винахідники… Адже насправді лише інструменти в руках власного таланту, який подарував Бог. Йому одному честь і хвала! Нам же пишатися нічим!»
– То як? – зухвало озвалося перо, коли поет вийшов із кімнати. – Чули, як господар прочитав уголос те, що я написало?
– Тобто ті рядки, що з’явилися завдяки мені? – виправила чорнильниця. – Не засмучуйтеся. Бути моїм помічником – велика честь.
– Чорнильна душа! – процідило розлючене перо.
– Гусак-простак! – дражнилася сусідка.
Жоден із них так нічого й не зрозумів. Лише поет ніяк не міг заснути: все міркував про скрипаля та його неперевершену майстерність… Йому одному честь і хвала!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: