ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Принц-самозванець
Принц-самозванець

Один скромний підмайстер на ім’я Лабакан навчався ремесла у вправного кравця.
Бувало, що він годинами шив без перепочинку, а іноді – і траплялося це часто – він сидів, глибоко замислившись, дивлячись в одну точку.
– Лабакан знову прибрав вигляду вельможної особи, – казали тоді про нього кравець та інші підмайстри.
А по п’ятницях, коли люди спокійно йшли з молитви, Лабакан виходив із мечеті у святковому одязі й повільно крокував містом, велично киваючи знайомим. І коли кравець казав йому жартома: «У тобі пропадає принц, Лабакане», він дуже радів і відповідав: «Я вже давно про це думав!»
Аж кравець мирився з такою поведінкою, бо Лабакан був загалом гарною людиною та майстерним робітником.
Одного разу Селім, брат султана, послав майстрові своє святкове вбрання, щоб трохи переробити, і майстер дав його Лабаканові. Увечері Лабакан довго стояв перед цим одягом замислений, милуючись розкішшю вишивки та переливчастими барвами оксамиту й шовку. Він вбрався в нього, і він виявився йому до міри. Лабакан одразу уявив себе невідомим царським сином і вирішив податись у світи. Тому, взявши свої речі, він вийшов уночі за міську браму.
Усюди новий принц викликав зачудування: його пишне вбрання й величність не були такими, як у пересічного громадянина. Коли його питали про це, він із таємничим виглядом відповідав, що на те є особливі причини. Але, помітивши, що пересування пішки робить його смішним, він купив задешево старого коня.
Одного разу до нього приєднався якийсь вершник, веселий юнак, і в розмові про те, звідки й куди той їде, з’ясувалося, що й він теж подався у світ навмання. Він сказав, що його звуть Омар і що він блукає світом для того, щоб виконати наказ, який дав йому на смертному ложі його дядько.
Лабакан лише дав зрозуміти, що походження він високого й подорожує для свого задоволення.
Другого дня їхньої спільної подорожі Лабакан спитав Омара про наказ, який він має виконати, і ось що той розповів.
Дядько, каїрський паша, виховував Омара з раннього дитинства, і батьків своїх хлопець не знав. Та коли на пашу напали вороги й довелося тікати, він відкрив Омарові, що той не його небіж, а син одного могутнього володаря, який через страх перед пророцтвами своїх звіздарів віддалив юного принца від свого двору й заприсягнувся, що знову побачить його лише в день його двадцятидволіття. Паша не назвав імені батька, але наказав прибути на п’ятий день наступного місяця рамадану, коли юнакові саме й виповниться двадцять два роки, до знаменитої колони Ель-Серуйя. Там він мусить передати людям, що стоятимуть біля колони, кинджал і сказати: «Ось я, кого ви шукаєте». Коли вони відкажуть: «Хвала Пророкові, що тебе беріг!», він повинен піти за ними, і вони відведуть його до батька.
Лабакан дивився тепер на принца з заздрістю. А наступного ранку в нього виникла думка добути собі хитрістю або силою те, в чому йому відмовила доля. Кинджал стирчав із-за пояса заснулого принца. Лабакан тихцем витяг кинджал, заткнув собі за пояс і кинувся навскач на жвавішому принцовому коні. Коли Омар прокинувся, його підступний супутник був уже далеко.
Біля підніжжя колони шестеро чоловіків стояли навколо по-царськи величного діда. Лабакан підійшов до нього, низько вклонився і сказав, простягаючи кинджал:
– Ось я, кого ви шукаєте.
– Хвала Пророкові, що тебе беріг! – відповів старий зі сльозами радості. – Обійми свого старого батька, любий мій сину Омаре!
Кравець кинувся в обійми старому князеві з сумішшю радості й сорому.
Та лише мить судилося йому насолоджуватися своїм новим становищем. Він побачив вершника, що поспіхом до них наближався. Через упертість чи втому кінь, здавалося, не хотів іти вперед. Він шкутильгав дивним алюром, а вершник усіляко підганяв його руками й ногами. Лабакан упізнав свого коня і справжнього принца Омара. Але в нього вже вселився лихий дух брехні, і він вирішив наполегливо відстоювати привласнені права.
– Зупиніться! – закричав вершник, зіскочивши з коня. – Не дозвольте вас надурити!
Усі, хто стояв довкола, були здивовані. З удаваним спокоєм Лабакан сказав:
– Милостивий пане й батьку, не дозвольте цьому чоловікові ввести вас в оману! Це навіжений кравчина з Александрії, його звати Лабакан.
Після цих слів принц ошаленів. Закипаючи від люті, він хотів кинутись на Лабакана, але ті, хто стояв поряд, схопили його, а старий сказав:
– І справді, любий мій сину, цей бідолаха з’їхав із глузду!
Старий узяв Лабакана під руку й зійшов із його допомогою з пагорба. Обидва сіли на чудових коней і поїхали рівниною на чолі каравану. А нещасному принцові зв’язали руки та прив’язали його до дромадера, і поруч із ним їхали двоє вершників, стежачи за кожним його рухом.
Царського вигляду старий був не ким іншим, як султаном. Він довго не мав дітей, але врешті-решт народився принц. Звіздарі, однак, напророкували: «До двадцяти двох років йому загрожує небезпека, що його витіснить ворог». Тому султан віддав сина на виховання своєму другові і двадцять два роки чекав на зустріч із ним.
Нарешті караван дістався столиці. Султанова дружина чекала на них у найпишнішій залі палацу.
– Це не мій син! – вигукнула вона.
Саме цієї миті двері зали відчинилися й забіг принц Омар, переслідуваний своїми вартовими, з чиїх рук він вирвався. Задихаючись, він припав до трону.
– Стійте! – закричала султанова дружина. – Цей – справжній!
Вартові відпустили Омара. Проте султан, палаючи гнівом, наказав зв’язати навіженого.
– Тут наказую я. Цей, – він указав на Лабакана, – надав мені знак мого друга – кинджал.
– Він украв його! – скрикнув Омар.
Але султан звелів витягти нещасного Омара з зали силою, а сам із Лабаканом пішов до своїх покоїв.
Султанова дружина була переконана, що чоловіковим серцем заволодів ошуканець, і стала думати, як переконати в цьому султана. Нарешті вона пішла до чоловіка, вдавши, що ладна поступитись і визнати сина, але попросила лише про одну умову. Султан погодився, й вона сказала:
– Я хочу дати їм завдання. Нехай кожен пошиє по жупану і по парі штанів, а ми подивимося, у кого вийде краще.
Султан згодився, пішов до Лабакана й попросив його виконати материну примху. У простакуватого кравця серце заграло від щастя.
Кожному з юнаків відвели по кімнаті й дали достатньо шовку, а також ножиці, голку та нитки.
Третього дня султан послав по обидва жупани та їхніх майстрів.
Лабакан переможно розгорнув свій жупан перед враженим султаном.
– Погляньте, батьку й мати, – сказав він. – Ладен посперечатися з наймайстернішим придворним кравцем, що такого йому не пошити!
Султанша посміхнулася та обернулася до Омара:
– Ну, а в тебе, сину мій, що вийшло?
Той люто пожбурив на підлогу шовк і ножиці.
– Мене вчили приборкувати коней і тримати в руці шаблю, і мій спис поцілить у мішень на відстані шістдесяти кроків – але мистецтво голки мені чуже й не гідне мене!
– О істинний сину мого пана! – вигукнула султанша. – Чоловіче мій і повелителю, хіба ви ще не бачите, хто принц і хто кравець?
– Цього доказу замало, – сказав султан.
Він наказав осідлати найшвидшого коня й поскакав до лісу, де жила добра фея.
– Я знаю, чому ти прийшов до мене, султане, – мовила фея. – Візьми ці дві скриньки! Нехай ті двоє, що хочуть бути твоїми синами, зроблять вибір! Твій справжній син вибере те, що треба.
І фея простягла йому дві маленькі скриньки зі слонової кістки, оздоблені золотом і перлинами. На кришках були написи з діамантів. На одній кришці значилося: «Честь і слава», на другій – «Щастя і багатство».
Перед султановим троном поставили два столи. Султан поставив на них обидві скриньки, сів на трон і знаком звелів одному з рабів відчинити двері.
Султан дав знак, і завели Лабакана.
– Сину мій! – сказав султан. – Одна з цих скриньок містить підтвердження істинного твого походження. Вибирай!
Лабакан підійшов до скриньок.
– Що може бути вищим за щастя зватися твоїм сином, що шляхетніше, ніж багатство прихильності? Я обираю скриньку, на якій написано: «Щастя і багатство».
– Ми потім дізнаємося, чи правильним є твій вибір. А поки що сядь он туди, на подушку, – сказав султан.
Завели Омара. Султан пояснив йому, що він має вибрати одну зі скриньок.
Той прочитав обидва написи і сказав:
– Останні дні навчили мене, яке непевне щастя й нікчемне багатство. Честь і слава, я обираю вас!
Він поклав руку на скриньку, але султан наказав почекати. Він знаком звелів Лабаканові підійти до столу, і той теж поклав руку на свою скриньку.
Скриньки відчинилися самі собою.
У скриньці, вибраній Омаром, лежали маленька золота корона і скіпетр, а в Лабакановій скриньці – велика голка та нитки. Султан зняв із подушки коронку, і в його руці вона почала рости, поки не досягла розмірів справжньої корони! Він поклав її на голову своєму синові Омару, поцілував його в чоло і звелів йому сісти праворуч від себе. А повернувшись до Лабакана, сказав:
– Ти не заслужив на мою ласку, але я дарую тобі твоє нікчемне життя. Поквапся забратися з моєї країни!
Лабакан упав навколішки перед принцом.
– Ви можете пробачити мені? – спитав він.
– Вірність другові, великодушність до ворога – ось горде правило Абассидів, – відповів принц. – Іди з миром.
– О істинний сину мій! – вигукнув старий султан, припадаючи до Омарових грудей.
Еміри та паші повставали зі своїх місць і вигукнули:
– Слава синові султана!
А Лабакан зі своєю скринькою під пахвою вислизнув із зали.
Прибувши до Александрії, він продав ювелірові свою скриньку, купив будинок і влаштував там майстерню. Повісивши над вікном вивіску з написом «Лабакан, кравець», він узявся тією голкою й тими нитками, що знайшов у скриньці, лагодити жупан. Хтось відірвав кравця від цього заняття, кудись покликавши, і, коли він знову сів за роботу, перед очима його постала дивовижна картина: голка старанно шила, хоча її ніхто не тримав, і робила такі витончені стібки, яких Лабакан не робив навіть у хвилини удачі! А моток ниток ніколи не переводився.
Лабакан невдовзі став найвідомішим кравцем в Александрії. Часто він чув про славу молодого султана Омара, який став гордістю народу та грозою ворогів. Лабакан жив, шанований усіма, а голка й сьогодні шиє вічними нитками доброї феї.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: