ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Маленький Мук
Маленький Мук

У місті Нікеї був один карлик. Звали його Маленький Мук або просто – Мук. Жив він зовсім один і якось вирішив помандрувати за щастям у далекі краї.
Коли ще всі жителі міста спали, Мук весело йшов усе далі та далі. Якщо доводилось побачити на дорозі деcь глиняний черепок, що виблискував на сонці, то він негайно нагинався, брав його і ховав до кишені. Маленький Мук був впевнений, що цей черепок рано чи пізно перетвориться на перлину.
На третій день подорожі, вранці, він побачив велике місто. Прийшов туди, сів під першою пальмою та почав розглядати високий будинок. Нарешті, одне вікно розчинилося, з нього виглянула стара жінка й писклявим голосом заговорила: «Сюди, сюди, всяк обідати йди!.. Заходьте до нас – обідати час!»
Відкрилися двері, і до будинку почали заходити різні собачки та кішки. Кілька хвилин Маленький Мук міркував, що йому робити: йти туди чи залишатись на вулиці – і вирішив піти. Зійшовши сходами, він побачив ту саму жінку, що кликала когось у вікно.
Вона уважно подивилась на нього і спитала, чого йому треба.
Але ж ти усіх запрошувала на обід, – відповів Мук. – Я вирішив, що і мене погодуєш.
Стара розсміялася.
Звідки ти, чудернацький чоловіче? – спитала вона. – Та тут усе місто знає, що я варю обід лише для моїх гарненьких кицьок і запрошую їхніх друзів, щоб не було сумно.
Маленький Мук розповів, що залишився сиротою і пішов шукати щастя, бо самому жити дуже складно.
Пожаліла його стара, нагодувала і запропонувала піти до неї на службу. Вона мала двох наймиліших кішок, яких щоразу треба було розчісувати гребенем і класти на шовкові подушки, а також доглядати собак.
Непогано жилося Маленькому Мукові у бабусі: роботи було мало, а їсти – скільки хочеш. Засмучувало лише одне: як стара виходила кудись з дому, кішки починали стрибати по кімнаті і, звичайно, розбивали все, що стояло на столі. Та тільки чули, як хазяйка відчиняє двері, тієї ж хвилини заспокоювались і робили вигляд, ніби вони – найспокійніші кошенята.
Стара, як ви вже зрозуміли, в усьому звинувачувала Мука і починала його лаяти.
Карликові було дуже сумно від того, що не знайшов бажаного щастя в хаті своєї нової господарки, і він надумав кинути службу.
Прибираючи кішачу кімнату, Маленький Мук часто звертав увагу на сусідні двері, які завжди були замкнені.
Одного разу, коли бабусі не було вдома, до Мука підскочив собачка і став тягти за собою. Знаєте куди? Саме до таємничої кімнати!
Як же здивувався Мук, коли не побачив там нічого особливого. Він почав розглядати всі речі, що були в кімнаті, і, випадково, розбив кришталеву вазу. Тепер лишалося одне: якомога швидше тікати, поки не повернулася стара.
Побачивши величезні черевики, Мук, за порадою собачки, перемінив їх на свої, взяв якусь паличку та побіг.
Мчав він так швидко, як ще ніколи не бігав. Навіть ніяк не міг спинитися.
Згодом він помітив, що це залежало від його черевиків, які все сунули вперед і вперед, не звертаючи уваги на втому карлика.
Мукові хотілося відпочити, але він не міг зупинитися. Тоді, розсердившись, крикнув:«Стійте!» – і черевики стали. Маленький Мук упав на землю і тієї ж хвилини заснув.
Уві сні він побачив собачку, який завів його до кімнати старої. «Любий Муку! – прошепотів той. – Ти зовсім не вмієш поводитися з черевиками. Коли хочеш йти, то треба тричі покрутитися на одній нозі, а паличкою знаходитимеш скарби. В тому місці, де заховане золото, вона сама стукне тричі, а де срібло – двічі».
Прокинувшись, Мук вирішив перевірити свій незвичайний сон. Ледве він зробив за порадою собачки, як відразу ж опинився у великому місті.
– Я хотів би найнятися до короля за швидкоходця, – звернувся Мук до вартового.
Король вирішив влаштувати змагання. Маленький Мук за допомогою черевиків прибіг значно швидше свого супротивника і почув від володаря: «Я роблю тебе своїм головним швидкоходцем».
Мук думав, що, нарешті, знайшов щастя, яке так довго шукав. Однак іноді йому було дуже сумно, бо всі навколо цьому заздрили.
Одного вечора він пішов погуляти до саду, взявши з собою дивну паличку з будинку бабусі. Раптом паличка затремтіла в руці і тричі стукнула об землю.
Мук знайшов там горщик, наповнений золотом, і радісний повернувся додому.
З часом чутка про багатство карлика дійшла до самого короля, який звелів стежити за карликом.
Другої ночі Маленький Мук знову пішов до садка, та тільки встиг взяти гроші до рук, як його схопили і відвели під вартою до палацу.
Король дуже розсердився, коли його збудили, і звелів посадити свого головного швидкоходця до в’язниці. Коли виймалась остання жменя золота з горщика, король побачив на самому дні папірець, в якому прочитав:
«Хто знайде цей скарб, той повинен передати моєму синові.
Цар Саїд».
Цар Саїд був батьком теперішнього короля. Декілька років тому він закопав частину своїх скарбів, щоб їх не знайшли вороги.
Впевнившись у тому, що Мук невинний, король пообіцяв його випустити, якщо карлик зізнається, як йому пощастило стати таким видатним швидкоходцем.
Маленький Мук відповів, що все залежить від черевиків. Король захотів це перевірити, і, взувши їх, ніяк не міг спинитися. Коли ж він через деякий час зупинився, то розлючено заголосив:
Якщо, швидкоходце, ти хочеш залишитися живим, то мусиш покинути мою державу протягом доби. А свої черевики та паличку віддаси до моєї скарбниці.
І знову бідний Мук помандрував. В одному незвичайному лісі він зірвав та з’їв червоне яблучко. Та коли підійшов до струмка напитися води, то побачив себе з величезними ослячими вухами і довгим носом.
Так мені і треба! – закричав він.
Засумував Маленький Мук і вирішив з’їсти жовте яблучко. Тієї ж миті ослячі вуха та довгий ніс зникли. Тоді у нього виникла дуже цікава ідея.
Маленький Мук нарвав червоних та жовтих яблук, і, переодягнувшись у старця, повернувся до країни, з якої його вигнали. Там він продав червоні яблука кухарю з палацу.
Уявіть собі, як усі злякалися, коли у короля після обіду виросли величезні вуха та довгий ніс. Жоден із лікарів не зміг вилікувати невідомої хвороби.
Мук, удавши з себе доктора, прийшов до палацу й пообіцяв допомогти, якщо король віддасть йому за те черевики та паличку зі своєї скарбниці. Коли він отримав все, чого хотів, то пригостив короля жовтим яблучком, а сам пішов до невідомої країни.
Там Маленький Мук знайшов своє щастя і іноді розповідає друзям, які пригоди з ним трапилися…



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: