ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Чобіт з буйволиної шкіри
Чобіт з буйволиної шкіри

Якщо солдат нічого не боїться, то і тужити йому нема про що. Ось один з таких і отримав відставку, а так як ремеслу він не вчився і заробити собі нічого не міг, то став він бродити по світу і просити у добрих людей милостині. На плечах у нього висів старенький плащ, та залишилася ще пара чобіт з буйволиної шкіри.
Йшов він одного разу світ за очі, не розбираючись ні в стежках, ні в дорогах, пробираючись полями все вперед і вперед, – і дістався нарешті до лісу.
Не знав він, куди і потрапив. Раптом дивиться – сидить на пні якийсь чоловік, одягнений добре, і зелений мисливський камзол на ньому. Подав солдат йому руку, привітався, сів з ним поруч на траві і ноги витягнув.
— Я бачу, чоботи на тобі відмінні та до блиску начищені, – сказав він мисливцеві. – А довелося б тобі, як мені, походити по світу, давно б вони не витримали. Глянь на мої, вони з буйволиної шкіри, послужили мені вже чимало, а ходити в них можна скрізь.
Через деякий час піднявся солдат і каже:
— Розсиджуватися мені більше не можна, голод жене вперед, а куди ця дорога веде?
— Я і сам не знаю, – відповів мисливець, – я в цьому лісі заблукав.
— І з тобою сталося те ж, що і зі мною, – сказав солдат, – значить, ми один одному під пару; ну, так давай не розлучатися і пошукаємо дорогу разом.
Посміхнувся мисливець, пішли вони далі удвох, а тут і ніч настала.
— З лісу нам не вибратися, – сказав солдат, – але я бачу, далеко вогник мерехтить, там ми, мабуть, і знайдемо що попоїсти.
Вони підійшли до кам'яного будинку, постукали у двері, і відкрила їм стара.
— Ми шукаємо квартиру для ночівлі, – сказав солдат, – і дечого заправити в шлунок, а то він у мене порожній, як старий ранець.
— Тут вам ночувати не можна, – відповіла стара, – це розбійницький притон, і буде саме добре, якщо ви звідси заберетеся, поки вони додому не повернулися. А вже якщо вони вас знайдуть, то пропадати вам доведеться.
— Та вже гірше не буде, – відповів солдат. – У мене два дні в роті й крихти не було, і мені все одно, тут чи гинути або в лісі з голоду пропадати.
Мисливець не захотів йти слідом за ним, але солдат втягнув його за рукав.
— Заходь, брате, не відразу ж гинути доведеться.
Але стара їх пошкодувала і сказала:
— А ви на піч залазьте, і якщо мені що-небудь дасте, а самі заснете, то я вас сховаю.
Тільки сховалися вони в кутку, як позападали з шумом дванадцять розбійників, сіли за стіл, який був уже накритий, і грубо зажадали подати їм їжу. Стара принесла велике блюдо з жарким, і розбійники з насолодою взялися за нього. Вдарив в ніс солдату запах смаженого, і каже він мисливцеві:
— Я більше витримати не в силах, підсяду я до столу і заспіваємо з ними разом.
— Ти нас погубиш, – сказав мисливець і схопив його за руку.
Але солдат почав голосно покахикувати. Це почули розбійники, покидали ножі та виделки, вскочили з-за столу і знайшли обох за пічкою.
— Ага, голубчики, – закричали розбійники, – чого це ви в кут забралися? Що вам тут треба? Вас, видно, сюди шпіонами послали?
— Дайте мені спочатку поїсти, – сказав солдат, – я голодний, а потім вже робіть зі мною що хочете.
Розбійники так і остовпіли, а їх отаман каже:
— Я бачу, ти не з боязкого десятка. Гаразд, вечерю ти отримаєш, але потім доведеться тобі помети.
— Це ми ще подивимося, – сказав солдат, підсів до столу і сміливо накинувся на їжу.
— Ну, брат, підходь і їж, – крикнув він мисливцеві, – адже ти голодний не менш мене, а кращого жаркого ти і вдома у себе не знайдеш.
Але мисливцеві їсти не хотілося.
Подивилися розбійники на солдата з подивом і кажуть:
— А він хлопець не з боязких.
А солдат і каже їм:
— Їжа, що й казати, була хороша, ну, а тепер діставайте доброго вина.
Отаман був у доброму настрої; він погодився і на це і крикнув старій:
— Дістань з льоху пляшку, та найкращого вина.
Витягнув солдат пробку, підійшов з пляшкою до мисливця і каже:
— Тепер братику! Зараз ти побачиш диво з див: зараз я вип'ю за здоров'я всієї ватаги. – І він підняв пляшку над головами розбійників і крикнув:
— Бажаю вам усім здоров'я, але роти розкрити. Праві руки вгору! – І він сьорбнув порядний ковток.
Тільки він вимовив ці слова, як всі розбійники ніби скам'яніли, сиділи непорушно, роти пороззявляли і підняли праву руку вгору.
І каже мисливець солдату:
— Я бачу, ти на різні фокуси майстер, але, пора додому повертатися.
— Ого, братику, це б ми занадто рано відступили. Ворога ми розбили, треба тепер захопити здобич. Бач, як міцно вони сіли і від подиву роти порозкривали; їм з місця тепер не зрушити, поки я їм це не дозволю. Іди їж і пий.
Довелося старій принести ще пляшку найкращого вина, і солдат не встав до тих пір, поки ще раз не наївся дня на три вперед. Нарешті, коли стало вже світати, він сказав:
— Ну, прийшов час намет згортати, а щоб похід був у нас коротший, стара повинна вказати нам найближчий шлях до міста.
Коли вони туди прибули, солдат попрямував до своїх старих товаришів і каже:
— Знайшов я в одному лісі повне гніздо воронят, давайте підемо туди разом і вигонем пташок з гнізда.
Привів він солдатів до мисливця і каже йому:
— Треба буде тобі разом з нами назад повернутися; подивишся, як будуть вони крилами розмахувати, коли ми їх за ноги схопимо.
Він розставив свій загін навколо розбійників, потім узяв пляшку, сьорбнув ковток, підняв її у них над головами і крикнув:
— Доброго вам бажаємо!
І раптом до розбійників повернулася здатність рухатися. Але їх негайно повалили на землю і зв'язали по руках і ногах. Потім солдат велів кинути їх на віз, як мішки, і сказав:
— Прямо до в'язниці.
Але мисливець відвів убік одного з солдатської команди і дав йому ще інше доручення.
— Братику, – сказав солдат, – ми вдало захопили зненацька ворога та й підгодувалися непогано, а тепер будемо собі спокійно марширувати ззаду.
Коли вони наближалися вже до міста, солдат помітив, що натовп народу поспішає з міських воріт, радісно кричить і підіймає вгору зелені гілки. Він побачив, що назустріч їм вийшла вся лейб – стража.
— Що це означає? – Запитав він з подивом у мисливця.
— Хіба ти не знаєш, – відповів той, – що король довгий час не був у своєму королівстві, а зараз повертається назад, і ось всі вийшли його зустрічати.
— Але де ж король? – Запитав солдат. – Я його щось не бачу.
— Він тут, – відповів мисливець, – я і є король, – і звелів оголосити про своє прибуття. І він розстебнув свій мисливський костюм, щоб було видно його королівська одяг.
Злякався солдат, впав на коліна і став просити у нього вибачення, що через незнання, мовляв, він поводився з ним як з рівним та ще називав таким прізвиськом. Але король подав йому руку і сказав:
— Ти хоробрий солдат, ти врятував мені життя. Відтепер не будеш ти ні в чому мати потребу, я про тебе подбаю. І коли захочеш з'їсти шматок жаркого, такого ж смачного, як в розбійницькому кублі, то приходь на королівську кухню. А якщо побажаєш випити за моє здоров'я, то запитай спочатку у мене на те дозволу.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: