ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Син короля, який нічого не боявся
Син короля, який нічого не боявся

Жив – був королевич, якому не полюбилося життя в батьківському домі, і так як він нічого на світі не боявся, то й подумав: "Піду я по білому світу, душу свою потішу, дивин всяких побачу."
Попрощався він зі своїми батьками, пустився в дорогу і їхав з ранку і до вечора, і йому було все одно, куди приведе його дорога.
Трапилося йому прибути до будинку велетня, і так як він був дуже стомлений, то присів біля дверей його і став відпочивати. Озирнувшись довкола себе, королевич побачив у дворі іграшки велетня: пару величезних куль і кеглі величиною в зріст людини.
Через трохи заманулося йому розставити ті кеглі і збивати їх кулею, і він радісно вигукував, коли ті кеглі падали, і веселився від душі.
Велетень почув шум, виглянув у віконце і побачив людину, яка була нітрохи не більше інших людей, яка гралася його кеглями.
"Черв'як! – Вигукнув велетень. – Як це можеш ти моїми кеглями грати? Хто тобі таку силу дав?"
Королевич глянув на велетня і сказав:
— Ах ти, бовдуре! Ти думаєш, що ти один сильний на світі? Та ось я – я все можу, була б лише охота!
Велетень зійшов вниз, з подивом став придивлятися до гри в кеглі і сказав:
— Людино! Коли ти точно такий, тоді піди і добудь мені яблуко з дерева життя.
— А на що воно тобі? – Запитав королевич.
— Яблуко мені не для себе потрібно, – відповідав велетень. – Є у мене наречена, яка дуже бажає його отримати; але скільки я не бродив по білому світу, а дерева того все відшукати не міг.
— Ну, так я відшукаю його! – Сказав королевич. – І не розумію, що б могло завадити мені те яблуко з гілки зірвати?
— А ти думаєш, це легко? – Запитав велетень. – Той сад, в якому дерево росте, оточений залізними гратами, а перед брамою лежать рядком дикі звірі і стережуть сад, і нікого всередину його не впускають.
— Мене впустять! – Самовпевнено сказав королевич.
— Навіть якщо ти і потрапиш в сад і побачиш яблуко на дереві, добути його все ж важко: перед тим яблуком повішено кільце, і через це кільце потрібно до яблука руку простягнути, якщо бажаєш яблуко дістати і зірвати, а це ще нікому не вдавалося.
— Ну, а мені вдасться, – сказав королевич.
Попрощався він з велетнем, пішов по горах і полях і дійшов нарешті до чарівного саду.
І справді: навколо нього біля воріт поруч лежали звірі; але вони схилили голови і спали.
Не прокинулись вони навіть і тоді, коли королевич до них підійшов, і він переступив через них, переліз через браму і благополучно пробрався в сад.
Посеред того саду стояло дерево життя, і червоні яблука його так і жевріли на гілках! Вліз він по стовбуру вгору і тільки хотів простягнути руку до одного з яблук, бачить, що висить перед тим яблуком кільце …
Він, не задумавшись, без всякого зусилля просунув через те кільце руку і зірвав яблуко з гілки …
Кільце ж міцно – міцно охопило його руку, і він раптом відчув у всьому тілі своєму величезну силу.
Коли королевич зліз з яблуком з дерева, він уже не захотів перелазити через грати, а вхопився за великі садові ворота, струснув їх разок – і ворота з тріском відчинилися.
Він вийшов з саду, і лев, який лежав перед воротами, прокинувся і побіг за ним слідом, але вже не дикий, і не злий – він лагідно слідував за ним, як за своїм паном.
Королевич приніс велетню обіцяне яблуко і сказав:
— Бачиш, я дістав його без жодних зусиль.
Велетень, радий тим, що його бажання здійснилося так швидко, поспішив до своєї нареченої і віддав їй яблуко, якого вона так сильно домагалася.
Його наречена була прекрасна і розумна дівчина, і коли вона не побачила кільця на його руці, то сказала:
— Не повірю я, що ти сам добув це яблуко, поки не побачу кільця на твоїй руці.
Велетень каже:
— Мені варто тільки сходити додому і принести його, – а сам про себе подумав, що не мудро буде у слабкої людини відняти силою те, що він не захоче віддати.
І ось він зажадав кільце від королевича; але той не віддавав.
— Ну, ні! Де яблуко – там і кільце повинно бути! – Сказав велетень. – І якщо ти мені не віддаси його добровільно, то повинен зі мною за те кільце битися!
Довго боролися вони, але велетень ніяк не міг впоратися з королевичем, якому постійно надавало сили його чарівне кільце.
Ось тоді велетень і пустився на підступну хитрість, і каже він королевичу:
— Дуже вже я розігрівся від боротьби, та й ти теж! Ходімо, викупаємося в річці і прохолонемо, перш ніж знову боротися станемо.
Королевич, що не побачив підступності, пішов з велетнем до річки, разом з одежею зняв і кільце з руки своєї і кинувся в річку.
Велетень ж негайно схопив кільце і побіг з ним геть; проте лев, який помітив крадіжку, негайно пустився слідом за велетнем, вирвав у нього кільце з рук і приніс його своєму панові.
Тоді велетень потихеньку повернувся назад, сховався позаду дуба, що ріс на березі, і в той час, коли королевич став одягатися, він напав на нього і виколов йому обидва ока.
Ось бідний королевич і опинився сліпим і безпорадним; а велетень знову підійшов до нього, взяв його за руку, наче хотів допомогти йому, а сам відвів його на край скелі.
Тут велетень його покинув, думаючи: "Ось, ще два кроки переступить і уб'ється на смерть – тоді я і зніму з нього кільце."
Але вірний лев не залишив свого пана, міцно схопив його за одяг і легенько стягнув його назад зі скелі.
Коли повернувся велетень, щоб пограбувати королевича, він переконався, що хитрість не вдалася йому.
— Та невже ж не можна нічим згубити цього слабкого чоловічка! – Тільки промовив він, вхопив королевича за руку і звів його по іншій дорозі до краю прірви; але лев, спостерігши за цим, і на цей раз спас королевича від небезпеки.
Підійшовши до самого краю прірви, велетень випустив руку сліпця і хотів його залишити одного, але лев так штовхнув велетня, що той сам полетів у прірву і розбився на смерть.
Вірна тварина після цього знову зуміла відтягнути свого пана від прірви і привела його до дерева, у якого протікав чистий, прозорий струмочок.
Королевич присів біля струмка, а лев приліг на бережок і став йому лапою кропити зі струмка лице водою.
Ледь тільки дві краплі тієї води окропили очні ямки королевича, він знову вже став трохи бачити і раптом розгледів пташку, яка близесенько від нього пролетіла і тикнулася в стовбур дерева; потім вона опустилася до води і поринула в неї – і вже здійнялася легко і, не зачіпаючись за дерева, пролетіла між ними, як ніби вода повернула свій зір.
У цьому королевич побачив милість Божу – нахилився до води струмка, став у ньому обмивати свої очі і занурювати в воду обличчя. І коли піднявся, то його очі виявилися знову настільки світлими і чистими, як ніколи раніше і не бували.
Подякував Богові королевич за велику милість і пішов зі своїм левом бродити по білому світу. І ось сталося йому прийти до зачарованого замку. Біля воріт замку стояла дівчина, струнка і красива, але зовсім чорна.
Вона з ним заговорила і сказала:
— О, якби ти міг звільнити мене від злих чар, що опанували мною!
— А що я повинен для цього зробити? – Запитав королевич.
Дівчина відповіла йому:
— Три ночі повинен ти провести у великому залі зачарованого замку, і страх не повинен мати доступу до твого серця. Як би тебе не мучили, ти повинен все витримати, не випустивши ні звуку, – тоді я буду позбавлена від чар! Знай притому, що життя твоє у тебе не заберуть.
— Серце моє не знає страху, – відповів королевич, – спробую, при Божій допомозі.
І він весело попрямував в замок; а коли стемніло, сів він у великому залі і став чекати. До півночі все було тихо; а опівночі піднявся в замку страшний шум, і з усіх кутів з'явилися безліч маленьких чортенят. Вони прикинулися, ніби його не бачать, розсілися посеред залу, розвели на підлозі вогонь і взялися за гру.
Коли один з них програв, то сказав:
— Не ладна справа! Затесався сюди один чужинець, він і винен у тому, що я програю.
— Почекай, зараз прийду, запечний біс! – Сказав інший.
Крик, шум, і гамір все зростали, і ніхто б не міг їх чути без жаху. Але королевич сидів абсолютно спокійно, і страх не брав його. Але ось всі чортенята разом схопилися з землі і кинулися на нього, і було їх так багато, що він не міг з ними впоратися. Вони рвали його, тягали по землі, щипали, кололи, били і мучили, але він не вимовив ні звуку. Під ранок вони зникли, і він був до такої міри виснажений, що ледве міг ворушитися.
Коли ж розвиднілося, до нього зійшла в залу чорна дівиця. Вона принесла йому пляшку з живою водою, обмила його тою водою, і він одразу відчув у собі наплив нових сил, а всі його болі стихли.
Дівиця сказала йому:
— Одну ніч ти виніс благополучно, але тебе чекають ще дві.
Сказавши це, вона віддалилася, і він встиг помітити, що її ноги вже побіліли за цю ніч.
На наступну ніч знову з'явилися чорти і знову взялися за свою гру; потім знову напали на королевича і били, і мучили його ще більш жорстоко, ніж у попередню ніч, так що все його тіло було вкрите ранами.
Але так як він все виносив мовчки, вони повинні були від нього відстати, а на зорі з'явилася до нього чорна дівчина і зцілила його живою водою. І коли вона від нього йшла, він з радістю побачив, що вона встигла біліти до кінчиків пальців на руках.
Залишалося йому витримати ще тільки одну ніч, але зате найстрашнішу!
Чорти з'явилися знову гуртом …
— Ти все ще живий! – Кричали вони. – Тебе, значить, треба так змучити, щоб з тебе і дух геть вилетів!
Стали вони його колоти і бити, стали кидати туди і сюди, тягати за руки і за ноги, немов би хотіли розірвати його на частини: однак же він все витерпів і звуку не вимовив. Нарешті вони зникли; але він вже лежав зовсім знесилений і не рухався; не міг він навіть і голови підняти, щоб поглянути на дівчину, яка увійшла до нього і обприскувала, обливала його живою водою.
І раптом всі болі в його тілі як рукою зняло, і він відчув себе свіжим і здоровим, наче прокинувшись від обтяжливого сну; коли ж він відкрив очі, то побачив перед собою дівчину – як сніг білу і прекрасну як ясний день.
— Вставай, – сказала вона, – та змахни тричі своїм мечем над сходами і всі чари згинуть.
І коли він це зробив, весь замок був позбавлений від чар, і дівчина зробилася багатою королівною. З'явилися до них і слуги, і заявили, що у великому залі стіл вже накритий і страви подані.
Потім вони сіли за стіл, стали пити і їсти разом, а ввечері того ж дня зіграли і радісно відсвяткували своє весілля.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: