ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Співучий і стрибучий жайворонок
Співучий і стрибучий жайворонок

Жив – був на світі чоловік, якій збирався в велику подорож, і ось при прощанні він запитав своїх трьох дочок, що їм привезти в гостинець.
Тоді старша побажала собі перлів, друга – діамантів, а третя сказала:
— Татку, привези мені співучого і стрибучого жайворонка.
Батько сказав:
— Добре, якщо дістану – привезу тобі, – поцілував всіх трьох доньок і поїхав.
Коли він вже знаходився на зворотному шляху додому, то перли і діаманти для двох старших доньок він віз із собою, а співуна і стрибуна жайворонка для молодшої дочки він шукав скрізь і не знайшов, і це було йому прикро, бо ця дочка була його улюбленицею .
Дорога його йшла лісом, і серед того лісу стояв прекрасний замок, а біля замку росло дерево, і на самій його вершині співав і поскакував жайворонок.
— Ось, дуже до речі ти мені на очі потрапив, – сказав він, задоволений, і крикнув слузі своєму, щоб той на дерево ліз і зловив пташку.
Але як тільки він підійшов до дерева, як з-під нього вискочив лев, струснув і гаркнув так, що листя з дерев посипались.
— Пошматую того, хто наважиться вкрасти у мене мого співуна і стрибуна жайворонка! – Крикнув лев грізно.
Тоді батько сказав:
— Я не знав, що птах тобі належить; я готовий загладити свою провину і заплатити тобі дорогий викуп – і прошу тільки пощадити моє життя.
Лев відповів на це:
— Тебе ніщо врятувати не може, хіба тільки якщо ти обіцяєш віддати мені те, що після повернення додому першу потрапить тобі назустріч; якщо ти мені це пообіцяєш, то я дарую тобі життя і понад те даю мого жайворонка для твоєї дочки .
Батько не наважувався на це погодитися і сказав:
— Мені назустріч легко може вийти моя молодша дочка, яка більше всіх дочок мене любить і завжди вибігає до мене, коли я повертаюся додому з поїздок.
Але слуга перелякався за свого пана і сказав:
— Чому ж неодмінно першою повинна вам вийти назустріч ваша дочка, а не кішка або собака?
Таким чином батько дав себе вмовити, захопив із собою співаючого і стрибаючого жайворонка і обіцяв віддати леву в повну власність те, що перше попадеться йому назустріч при поверненні додому.
Коли він прибув додому і зайшов до хати, першою вийшла назустріч його молодша, улюблена дочка. Вона вибігла до нього, цілувала й обіймала його, і коли побачила, що він їй привіз співуна і стрибуна жайворонка, то була у нестямі від радості.
Але батько не в силах був радіти, а навпаки того, заплакав і сказав:
— Дороге дитя моє, цю маленьку пташку я купив дорогою ціною – я за неї повинен був обіцяти, що видам тебе дикому леву на розтерзання, – і, розповівши їй все, як було, молив її не ходити до лева, що б там не трапилося.
Але дочка втішала його і сказала:
— Дорогий тату! Вашу обіцянку треба виконати, я піду до лева і постараюся впросити його, і сподіваюся знову повернутися до вас неушкодженою.
На другий ранок вона попросила, щоб їй була вказана дорога до того замку, попрощалася з батьком і спокійно вступила в ліс.
А той лев був зачарований королевич і вдень мав образ лева, і всі його люди також були левами; вночі ж всі вони брали свій людський образ.
Красна дівиця була прийнята левом вельми привітно і відведена в замок.
До настання ночі він обернувся красенем і урочисто відсвяткував весілля з красною дівицею. Вони жили один з одним в повному достатку і злагоді.
Одного разу прийшов лев до своєї дружини і сказав їй:
— Завтра велике свято в будинку твого батька – твоя старша сестра виходить заміж, і якщо ти бажаєш на тому святі бути, то мої леви відвезуть тебе туди.
Та відповідала, що охоче побачилася б з батьком, поїхала в рідну домівку, і леви її супроводжували. Всі зраділи її приїзду, бо вже думали, що лев давно розтерзав її і її немає в живих.
Вона ж розповіла, який у неї чудовий чоловік і як їй добре живеться, і провівши з ними весь час, поки тривали весільні святкування, поїхала назад у ліс до чоловіка – лева.
Коли виходила заміж її друга сестра і вона була знову запрошена на весілля, вона сказала леву:
— Цього разу я не поїду одна, ти теж повинен їхати зі мною.
Але лев відповідав, що ця поїздка загрожує йому великою небезпекою: якщо його там, в будинку її батька, торкнеться промінь запаленої свічки, то він звернеться в голуба і протягом семи років повинен буде літати разом з голубами.
— Та ну, ходімо зі мною! – Сказала вона. – Вже я тебе буду оберігати від всякого світла.
Так і вирушили вони в дорогу всі разом, і навіть маленьку дитину захопили з собою. Вона веліла там відвести особливу залу і так міцно захистити її від світла, щоб ніякий промінь не міг туди проникнути від весільних свічок, коли вони будуть запалені в будинку; там і повинен був лев постійно перебувати. Але двері в цю залу були зроблені з сирого дерева, яке дало маленьку тріщину, майже непомітну для людського ока.
Весілля було зіграно з великим блиском; коли ж весільний поїзд після повернення з церкви пройшов повз зали лева з безліччю запалених свічок і смолоскипів, промінь світла впав на зачарованого королевича і ледь тільки торкнувся його, як він обернувся голубом …
Коли дружина прийшла до свого чоловіка – лева, вона знайшла замість нього білого голуба! Голуб сказав їй:
— Сім років повинен я в образі голуба літати по білому світу; але на кожних семи кроках я буду кидати по краплі крові і по білій пір'їнці, які тобі будуть вказувати мій шлях, і якщо ти по цьому сліду підеш, ти зможеш мене від чар позбавити.
І ось голуб вилетів, а вона пішла за ним слідом, і на кожних семи кроках падало на очах її на землю по крапельці крові і по білій пір'їнці – і вказували їй шлях.
Так йшла вона все далі і далі по Божому світі, не озираючись, і всі сім років майже вже минули: і вона вже починала радіти і думала, що вони скоро будуть позбавлені від злих чар, а між тим до цього ще залишалося їм багато витерпіти!
Одного разу, в той час коли вона йшла звичайним шляхом, краплі крові і пір'ячка раптом перестали падати зверху, і коли вона глянула вгору, голуб зник з її очей!
Їй спало на думку, що люди не можуть допомогти їй у її біді; і тому прийшла вона до сонця і сказала йому:
— Ти всі щілини висвітлюєш і по всьому білому світу гуляєш, не бачило ти, як летів білий голуб?
— Ні, – відповідало сонце, – ніякого білого голуба я не бачило; але от можу тобі подарувати шкатулочку, яку ти відкрий тоді лише, коли будеш перебувати на краю загибелі.
Подякувала вона сонцю і пішла далі, і йшла до самого вечора, і коли зійшов місяць, вона запитала його:
— Ти світиш всю ніченьку на ліси темні, на луки зелені – чи не бачив ти, як летів білий голуб?
— Ні, – сказав місяць, – не бачив я ніякого голуба; але от дарую тобі яєчко, і то яєчко розбий лише тоді, коли на краю загибелі будеш.
Подякувала вона місяцю, пішла далі і йшла, поки не став на неї дути нічний вітер. Тоді вона і йому сказала:
— Ти усюди дмеш, по деревах, по кущах, по гілках, і листочках – чи не бачив ти, як летів білий голуб?
— Ні, – відповів їй нічний вітер, – не бачив я білого голуба; а ось постій, я запитаю у інших трьох вітрів – може бути, ті його бачили.
Східний і західний вітри нічого не бачили; а південний вітер сказав:
— Я бачив білого голуба; він полетів до Червоного моря і там знову обернувся левом, бо вже відбув сім років голубом, і б'ється там цей лев з драконом, а той дракон не що інше, як зачарована королівна.
Тоді сказав їй нічний вітер:
— Ось що я тобі пораджу – іди до Червоного моря; там на правому березі ростуть високі прути; відлічиш з них одинадцятий, зріж його і вдар дракона; тоді і лев з ним впорається, і як лев, так і дракон знову отримають свій людський образ. Потім вернись кругом себе і побачиш грифа, що сидить біля Червоного моря; кидайся разом з милим твоїм до нього на спину: він і донесе вас додому через море. І ось той горішок, що в тебе є, як будеш серед моря, впусти, і він одразу зійде, і виросте з води велике горіхове дерево, на якому грифу можна відпочити, а коли він не відпочине серед моря, то не вистачить у нього сил вас через море перенести. Не забудь же горіх впустити – не те гриф самих вас впустить в море.
Підійшла вона до Червоного моря і все знайшла в тому самому вигляді, як їй говорив нічний вітер. Порахувала вона прути на березі і одинадцятий з них зрізала; вдарила прутом дракона, і лев здолав його – і обидва звернулися в людей.
Але як тільки королівна, яка була звернена в дракона, звільнилася від чар, вона вхопила юнака за руку, схопилася з ним разом на спину грифу і зникла.
Тоді бідна мандрівниця залишилася знову одна – однісінька, всіма покинута, і опустилася додолу, і стала плакати. Нарешті вона підбадьорилась і сказала:
— Я піду шукати свого милого і стану шукати його всюди, де вітер віє і де півень співає, поки не знайду.
І пішла, і йшла довго, поки не дійшла до того замку, де її чоловік жив з королівною. Там почула вона, що в замку скоро готується їхнє весілля, і, закликавши Бога на допомогу, відкрила скриньку, отриману нею в подарунок від сонця: там лежало плаття, блищало так само яскраво, як сонце.
Вона вийняла цю сукню, одягла її і пішла в замок, і всі гості, які зібралися на свято, і сама наречена дивилися на неї з подивом; і плаття так сподобалося нареченій, що вона сама захотіла надіти його на весілля, і запитала:
— Не продається воно?
— Плаття не продається, – відповіла дівчина, – віддам його не за золото, не за срібло, а за своє добро.
Наречена запитала, що хоче вона сказати цим. А та відказала:
— Пусти мене одну ніч переночувати в тій кімнаті, де твій наречений спочиває.
Наречена не погоджувалася спочатку, та і плаття їй отримати хотілося, і ось вона погодилася нарешті, але наказала слузі свого нареченого, щоб той дав йому сонного зілля на ніч.
З настанням ночі, коли юнак уже заснув, законна дружина його була введена в його опочивальню. І ось стала вона в головах і почала говорити:
— Сім років підряд я за тобою слідом йшла, у сонця і місяця, і у всіх чотирьох вітрів побувала, скрізь про тебе розпитувалася, у боротьбі з драконом тобі допомогла – невже ж ти мене зовсім забути хочеш?
Королевич же спав так міцно, що промови її не чув, – і здавалося йому тільки, ніби вітер шумить серед ялин …
Як настав ранок, так вивели знову дружину з опочивальні, і вона повинна була віддати не справжній нареченій своє золоте плаття.
Коли і це не допомогло, зажурилася нещасна дружина, вийшла з замку на лужок, сіла там і стала плакати. І коли вона там сиділа, то згадала про яйце, яке їй місяць подарував: вона його розбила, з того яйця вийшла золота квочка з дванадцятьма золотими курчатами, які кругом неї бігали і клювали корм, і знову підлазили квочці під крило, і все це було так красиво, що миліше нічого на всьому білому світі не було.
Ось і піднялася вона, і погнала їх по лужку перед собою, і ганяла до тих пір, поки наречена не побачила з віконця; і сподобалися їй маленькі курчата настільки, що вона вийшла на лужок і запитала:
— За скільки продаж?
— Продам їх не за золото, не за срібло, – відповіла покинута дружина, – а за своє добро; дозволь мені ще одну ніч поспати в тій кімнаті, де твій наречений спочиває.
Наречена погодилася і хотіла обдурити її, як і минулого разу. Коли ж королевич прийшов до своєї опочивальні, то запитав у слуги, що значать це бурмотіння і шум, які він чув минулої ночі.
Слуга і розповів йому, що він змушений був дати йому сонного зілля, бо в його кімнаті таємно провела ніч якась нещасна; що і нині вночі йому наказано було дати королевичу випити сонного зілля.
— Виллєш зілля біля мого ліжка, – сказав йому королевич.
І ось з настанням ночі знову була введена в його опочивальню законна дружина, і коли стала розповідати йому про свої жалі і біди, тоді він по голосу впізнав свою милу дружину, кинувся до неї і вигукнув:
— Тільки тепер я тобою позбавлений від чар, а то досі блукав, немов уві сні, тому що ця чужа королівна мене зачарувала і від тебе мене відвести старалася, але Бог мене вчасно оговтав.
І ось вони таємно пішли з замку вночі, побоюючись батька королівни, злого чарівника, і сіли на грифа, який поніс їх за Червоне море; і коли вони були на самій середині моря, впустила вона свій заповітний горіх. Виросло з нього велике горіхове дерево, на якому гриф відпочити міг, а потім приніс їх додому, де вони знайшли свою дитину вже дорослу і красиву.
І жили вони там до самої смерті у достатку і щасті.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: