ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Стоптані туфельки
Стоптані туфельки

Жив – був колись король. Було у нього дванадцять дочок, одна іншої красивіша. Спали вони всі разом в одній залі, і ліжка їх стояли поруч; ввечері, коли вони лягали спати, король закривав двері і замикав її на засув. А вранці, коли він її відкривав, то завжди помічав, що туфлі у дочок всі від танців стоптані, і ніяк він не міг зрозуміти, як це відбувається. І звелів король по всьому королівству, що той, хто дізнається, де це вони ночами танцюють, може вибрати одну з них собі в дружини, а після його смерті стати королем. Але хто з'явиться, і протягом трьох днів і ночей про це не довідається, тому голова з плечей.
Ось зголосився незабаром один королевич взятися за цю відважну справу. Його добре прийняли і ввечері відвели в кімнату, що знаходилася поруч з спальнею. Йому приготували постіль, і він повинен був спостерігати, куди королівни йдуть і де танцюють; а щоб нічого вони не змогли зробити потайки або піти куди – небудь в інше місце, то двері в залу були залишені відкритими. Але раптом повіки у королевича «налилися свинцем», і він заснув, а коли на ранок він прокинувся, виявилося, що всі дванадцять королівн ходили кудись танцювати, – туфельки їх стояли в залі, але у всіх на підошвах були протерті діри. І на другий, і на третій вечір сталося те ж саме: і ось відрубали королевичу без всякої жалості голову. Приходило потім ще багато інших, які бралися за цю справу, але всім їм довелося поплатитися життям.
І ось сталося, що один бідний солдат, який був поранений і служити більше не міг, попрямував в те саме місто, де жив король. Зустрілася йому на шляху стара, вона запитала його, куди він іде.
— Та я й сам точно не знаю, – відповів солдат і жартома додав: – Є у мене плани дізнатися, де це і справді королівни свої туфлі під час танців стоптують, – ось, може, я і королем зроблюся.
— Та це не так – то й важко, – сказала стара. – Ти не пий вина, що піднесуть тобі ввечері, і вдавай, ніби міцно спиш.
Потім дала вона йому невеликий плащ і сказала:
— Якщо ти одягнеш його, то станеш невидимкою і зможеш тоді пробратися слідом за дванадцятьма королівнами.
Солдат, отримавши добру пораду, вирішив взятися за цю справу: набрався він сміливості і до короля з'явився. Був він прийнятий так само добре, як і інші, і на нього теж надягли королівський одягу. Увечері, як прийшов час спати лягати, відвели його в кімнату поряд з спальнею; і коли він збирався лягати спати, прийшла старша королівна і піднесла йому бокал вина; але він прив'язав до підборіддя губку, – вино все і вбралося, і він і краплі не випив. Потім ліг він у постіль, полежав трохи і почав хропіти, ніби спить найглибшим сном. Почули то королівни, засміялися, а старша і каже:
— І цьому б теж не завадило життя своє поберегти.
Потім вони встали, відкрили шафи, скриньки і шкатулки і дістали розкішні сукні; стали перед дзеркалами вбиратися і стрибати на радощах, що незабаром зможуть вони знову танцювати. Але одна з них, молодша, і каже:
— Я не знаю, ви ось радієте, а у мене на душі якось важко: щось, з нами трапиться.
— Ех ти, ляклива ворона, – сказала їй старша, – всього ти вічно боїшся! Хіба ти забула, скільки вже королевичів тут даремно побувало? Солдату я навіть і не стала б сонного зілля підносити, цей йолоп і так не прокинеться.
Ось королівни були вже готові і глянули на солдата, а він очі закрив, не ворухнеться, і подумали вони, що тепер уже боятися їм нічого. Підійшла старша до свого ліжка і постукала в нього; і опустилося ліжко в підземелля, і зійшли вони одна за одною вниз через підземний хід, а попереду всіх йшла старша. Солдат, бачачи все це, він накинув на себе свій плащ і спустився вниз слідом за молодшою. Посеред сходів він наступив їй злегка на сукню, вона злякалася і крикнула:
— Що це? Хто це схопив мене за сукню?
— Та ти не вигадуй, – мовила старша, – це ти, видно, за гачок зачепилася.
Ось зійшли вони всі вниз і опинилися на чудесній алеї, і були всі листя на деревах срібні, і вони всі сяяли і виблискували. Солдат подумав: "Візьму я що – небудь на знак доказу," – і він відламав з дерева гілку; раптом почувся страшний тріск. Молодша скрикнула:
— Тут щось недобре, ви чули тріск?
Але старша сказала:
— Це салютують на радощах, що ми скоро звільнимо від чар наших принців.
І вони пішли потім по іншій алеї, де листя на деревах були всі золоті, і, нарешті, по третій, де були листя всі з чистих алмазів; і він відламав з обох дерев по гілці, і щоразу дерево тріщало, і молодша тремтіла від страху, але старша наполягала на тому, що це салютують на знак радості. Пішли вони далі, і ось підійшли до великої ріки; стояло біля берега дванадцять човнів, і в кожному човні сиділо по прекрасному принцу, і вони чекали своїх дванадцять королев, і кожен посадив королівну до себе в човен, солдат же сів разом з молодшою. А принц і каже:
— Чому це човен раптом став сьогодні важчий? Доводиться мені гребти з усіх сил.
— Це, мабуть, – мовила молодша, – від спекотної погоди, і мене нині щось гнітить.
І стояв на іншому березі красивий, яскраво освітлений замок, долинала звідти весела музика, труби і литаври. Перепливли принци через річку, увійшли в замок, і кожен із них став танцювати зі своєю милою. Солдат теж танцював разом з ними, ніким не видимий, і коли одна з королівн тримала бокал з вином, то він весь його випивав до дна, тільки вона підносила його до рота; і страшно було від того молодшій, але старша все змушувала її мовчати. Так протанцювали вони там до трьох годин ранку, і ось все туфельки потоптали від танців, і довелося їм залишити свої танці. Перевезли принци їх знову через річку, а солдат на цей раз сів на передній човен, до старшої. На березі вони попрощалися зі своїми принцами і пообіцяли їм прийти знову на наступну ніч. Коли вони сходили по сходах, солдат забіг вперед і ліг у свою постіль; і коли дванадцять королівн повільно підіймалися, стомлені, по сходах, він уже хропів, та так голосно, що всі чули; і вони сказали: "Ух, цієї людини побоюватися нам нічого." Зняли вони свої красиві сукні, сховали їх, стоптані під час танців туфельки поставили під ліжко, а самі лягли спати.
На другий ранок солдат вирішив нічого не розповідати, а ще раз подивитися на це диво, – і ось ходив він і другу і третю ніч з ними разом. І все було так само, як і в перший раз, – вони танцювали до тих пір, поки туфельки не стоптувалися. Але на третій раз взяв він з собою на доказ бокал. Ось настав час йому відповідати, і взяв він з собою три гілки і бокал і пішов до короля, а дванадцять королівн стояли за дверима і слухали, що він скаже. Коли король став запитувати:
— Ну, розповідай, де мої дванадцять дочок вночі всі свої туфельки в танцях потоптали?
То солдат відповів:
— Разом з дванадцятьма принцами в підземному замку.
І розповів він королю все, як було, і приніс йому докази.
Велів тоді король покликати своїх дочок і запитав їх, чи правду каже солдат? Бачачи, що все пропало, і якщо відпиратися, то все одно нічого не допоможе, вони зізналися у всьому. Тоді король і каже:
— Яку ж ти хочеш взяти собі дочку за дружину?
Він відповів:
— Я вже не молодий, так віддайте мені старшу.
У той же день і весілля зіграли, і було йому обіцяно після смерті короля і все королівство. І принци були знову зачаровані на стільки днів, скільки ночей протанцювали вони разом з дванадцятьма королівнами.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: