ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Сім воронів
Сім воронів

У одного батька було сім синів, а дочки жодної, хоч він і дуже бажав би мати дочку; нарешті з'явилася надія на те, що сім'я повинна буде ще збільшитися, і дружина народила йому доньку. Радість з приводу її народження була дуже велика; але дитинка була і маленький, і квола, так що батьки змушені були поспішити з хрещенням.
Батько скоріше послав одного з хлопчиків до найближчого джерела за водою для хрещення; і інші шестеро слідом за посланим побігли, і оскільки кожному хотілося першим зачерпнути води, то виявилося, що всі впали у воду. Це їх так спантеличило, що вони стояли біля води і ніхто з них не наважувався першим повернутися додому.
Почекав їх батько, нарешті втратив всяке терпіння і сказав:
— Вони, негідники, мабуть загралися там, та й забули про справу.
Він став побоюватися того, що, мабуть, дівчинка помре у нього на руках нехрещена і з досади своєї промовив:
— А щоб їм усім воронами стати!
І тільки вимовив це слово, як почув раптом свист крил у себе над головою, глянув угору і бачить – низько летять над ним сім чорних воронів. Пролетіли і зникли.
Батьки вже ніяк не могли зняти з них закляття, і як не сумували про втрату своїх сімох синів, проте ж мила донька їх, яка незабаром зміцніла і стала кожним днем розцвітати, служила їм чималою розрадою в горі.
Вона і знати не знала про те, що у неї були брати, бо батьки побоювалися при ній про це й згадувати; проте ж трапилося якось, що сторонні люди при ній одного разу проговорилися: донька, мовляв, і дуже у них хороша, а все таки вона була виною нещастя своїх семи братів.
Тоді вона була дуже цим засмучена, пішла до батька з матір'ю і запитала, чи точно у неї були брати і якщо були, то куди ж вони поділися? Тут вже батьки не посміли від неї приховати таємницю; але сказали, що трапилося це за волею Бога, а її народження послужило лише мимовільним приводом до того.
Але дівчинка кожен день себе дорікала в тому, що вона загубила братів, і задалася думкою, що вона повинна їх позбавити від накладеного на них закляття. І до тих пір вона не заспокоїлася, поки потихеньку не втекла з дому і не пустилася мандрувати по білому світу, щоб розшукати своїх братів і звільнити їх в що б те не стало.
Вона взяла з собою на дорогу тільки колечко від батьків на пам'ять, коровай хліба на випадок, якщо зголодніє, кухлик води для втамування спраги та стільчик, на якому б присісти можна було. І пішла вона далеко – далеко на самий кінець світу. Прийшла вона до сонця; але воно було дуже жарке, занадто страшне, та ще й пожирало маленьких діток.
Поспішно побігла вона від сонця до місяця; але місяць був занадто холодний і теж дивився похмуро і злобно, і, углядівши дівчинку, став говорити:
— Чую пахне людським м'ясом.
Втекла вона і від місяця і прийшла до зірочок, які були до неї добрі, і ласкаві, і кожна сиділа на своєму особливому стільчику. А як піднялася ранкова зірочка, так вона дівчинці і милицю принесла і сказала:
— Коли не буде в тебе цієї милички, не розкрити тобі гору скляну, а в скляній горі і находяться твої брати.
Дівчинка взяла милицю, загорнула її в хусточку і знову йшла поки до скляної гори не прийшла. Ворота всередину тієї гори були замкнуті, і дівчинка згадала про миличку; але коли розкрила хустку, то побачила, що милички там немає: вона втратила на дорозі подарунок добрих зірочок.
Що їй було робити? Хотілося братів визволити – і якраз ключа до скляної гори і не виявилося!
Тоді взяла вона ніж, відрізала собі мізинчик, сунула його в замкову щілину воріт і відімкнула їх благополучно. Увійшла вона всередину гори, вийшов їй назустріч карлик і сказав:
— Дитятко, ти чого шукаєш?
— Шукаю своїх братів, сімох воронів, – відповідала вона.
Карлик сказав:
— Воронів немає зараз вдома, але якщо ти хочеш почекати їх повернення, то увійди.
Потім карлик вніс воронам їхню їжу та питво на семи тарілочках і в семи чарочках, і з кожною тарілочки з'їла сестриця по крихітці, і з кожної чарочки сьорбнула по ковточку; в останню ж чарочку опустила принесене із собою колечко.
І раптом зашуміло, засвистало в повітрі, і карлик сказав:
— Ось це панове ворони додому повертаються.
І точно: прилетіли, їсти – пити захотіли і стали шукати свої тарілочки і чарочки. Тоді кожен з них по черзі сказав:
— Хто ж це з моєї тарілочки їв? Хто з моєї чарочки сьорбнув? Це людські уста і пили, і їли.
А коли сьомий осушив свою чарочку, з неї і викотилося йому колечко.
Подивився він на нього, впізнав кільце батьківське і сказав:
— Дай Бог, щоб наша сестричка тут була – тоді б і для нас настав порятунок.
Як почула ці слова сестричка (а вона стояла за дверима і прислухалася), тоді вийшла до них, і всі ворони в ту ж мить знову звернулися в її братів. І цілувалися вони, і милувалися, і радісінькі, веселесенькі додому пішли.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: