ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Майстер Пфрім
Майстер Пфрім

Жив – був майстер Пфрім, людина маленька, худорлявий, але жвавий, і не мав він ні хвилини спокою. Його обличчя, на якому стирчав один тільки кирпатий ніс, було рябе і бліде, волосся сиве і скуйовджене, очі маленькі, вони бігали у нього безперестанку по сторонах. Все він помічав, все завжди лаяв, все знав краще за всіх і в усьому завжди був правий. Якщо він йшов по вулиці, то завжди сильно розмахував руками, так що вибив раз у дівчини відро, в якому та несла воду, і воно злетіло високо в повітря, і при цьому він був облитий водою.
— Ех ти, голова бараняча! – Гукнув він їй, обтрушуючись. – Хіба ти не бачила, що я йду позаду тебе?
Він займався швецьким ремеслом, і коли він працював, то так сильно висмикував дратву, що потрапляв зазвичай кулаком в того, хто сидів з ним поруч. Жоден з підмайстрів не залишалася у нього більше місяця, тому що він завжди чіплявся навіть до найкращої роботи і завжди знаходив, що зроблено що – небудь не так: то шви були недостатньо рівні, то один черевик був довший іншого, то каблук вище, ніж на іншому черевику, то шкіра була оброблена недостатньо добре.
— Стривай, – казав він учневі, – я вже тобі покажу, як робити шкіру пом'якше, – і при цьому він брав ремінь і бив учня по спині.
Ледарями він називав всіх. А сам працював не так вже й багато, – адже й чверті години не сидів він спокійно на місці. Коли дружина його вставала рано вранці і розтоплювала піч, він схоплювався з ліжка і біг босоніж на кухню.
— Ти це що, збираєшся мені будинок підпалити? – Кричав він. – Такий вогонь розвела, що на ньому можна цілого бика засмажити! Хіба дрова нам даром дістаються?
Коли працівниці стоять, бувало, біля корита, сміються і розмовляють між собою то про те то про це, він вічно починав їх сварити:
— Бач стоять, точно гуски, та гогочуть і за балаканиною забувають про свою роботу! І навіщо взяли нове мило? Марнотратство та до того ж ганебна лінь! Руки свої хочете зберегти, а білизну перете не так, як слід.
Потім він вибігав, перекидав при цьому відро і вся кухня була залита водою. Якщо будували новий будинок, він підбігав до віконця і звичайно дивився на роботу.
— Ось знову кладуть червоний пісковик! – Кричав він. – Він ніколи не просохне; в такому будинку все неодмінно перехворіють. І подивіться, як підмайстри погано укладають камінь. Та й вапно теж нікуди не годиться: треба класти м'який щебінь, а не пісок. Ось побачите, неодмінно цей будинок завалиться людям на голову.
Потім він сідав і робив кілька швів, але незабаром схоплювався знову, вішав свій шкіряний фартух і кричав:
— Треба піти та присоромити цих людей! – підійшов до тесляра. – Що це таке? – Кричав він. – Та хіба ви тешете по шнуру? Що, думаєте, крокви будуть стояти рівно? Адже всі вони вилетять коли – небудь з пазів.
І він виривав у теслі з рук сокиру, бажаючи показати, як треба тесати, але як раз в цей час під'їжджав навантажений глиною віз; він кидав сокиру і підбігав до селянина, який йшов за возом.
— Ти не в своєму розумі, – кричав майстер Пфрім, – хто ж запрягає молодих коней в такий важкий віз? Так бідні тварини можуть тут же на місці здохнути.
Селянин йому нічого не відповідав, і Пфрім тікав назад у свою майстерню. Тільки збирався він сісти знову за роботу, а в цей час учень подавав йому черевик.
— Що це знову таке? – Кричав він на нього. – Хіба я тобі не казав, що черевик не слід так вузько закроювати? Та хто ж купить такий черевик? Я вимагаю, щоб мої вказівки виконувалися беззаперечно.
— Господарю, – відповідав учень, – ви абсолютно праві, черевик нікуди не годиться, але це ж той самий черевик, який викроїли ви і самі ж почали шити. Коли вийшли, ви самі скинули його зі столика, а я його тільки підняв. Вам сам ангел з неба, і той ніколи не догодить.
Приснилося вночі майстру Пфріму, ніби він помер і піднімається прямо на небо. Ось він туди з'явився і сильно постукав у браму.
— Мене дивує, – сказав він, – що на воротах немає кільця, адже так можна і всі руки собі розбити.
Відкрив ворота апостол Петро, бажаючи подивитися, хто це так несамовито вимагає, щоб його впустили.
— Ах, це ви, майстер Пфрім, – сказав він, – вас я впущу, але попереджаю, щоб ви залишили свою звичку і нічого б не лаяли, що побачите на небі, а то вам будуть непереливки.
— Свої повчання ви могли б залишити і при собі, – заперечив йому майстер Пфрім, – я чудово знаю, що і як годиться. Я думаю – тут все, слава Богу, в порядку, і немає нічого такого, що можна було б судити, як робив я це на землі.
І ось він увійшов і почав ходити по великих небесним просторам. Озирнувся він по сторонах, похитав головою, і щось пробурчав про себе. Побачив він двох ангелів, які тягли колоду. Ангели несли колоду не вздовж, а впоперек.
«Як так можна, неуки – подумав майстер Пфрім, але раптом замовк і ніби погодився – Так по суті все одно як нести колоду, прямо або поперек, аби не зачепитися! Я бачу, що вони роблять це обережно.»
Незабаром побачив він двох ангелів, що набирали з колодязя воду в бочку, і зауважив, що в бочці чимало дір і що вода з усіх боків з неї проливається. Це вони землю дощем поливали. "Чорт візьми!" – Вирвалось у нього, але, на щастя, він схаменувся і подумав: "Мабуть, це вони роблять, щоб час провести; ну, раз це їх забавляє, то, мабуть, нехай собі займаються таким ділом, тут, правда, на небі, як я помітив, тільки й роблять, що ледарюють ". Пішов він далі і побачив віз, що застряг у глибокій канаві.
— Це й не дивно, – сказав візникові, – хто ж так безглуздо віз навантажує? Що це у вас таке?
— Добрі наміри, – відповів візник, – та ось ніяк не можу виїхати з ними на правильну дорогу; я ще щасливо витягнув віз, тут мені вже прийдуть на допомогу.
І справді незабаром з'явився ангел і запряг в віз пару коней. "Це добре, – подумав Пфрім, – але ж парою коней воза не витягнути, треба б принаймні взяти чотири." І явився інший ангел, навів ще пару коней, але запряг їх не спереду, а ззаду воза. Тут вже майстер Пфрім витримати ніяк не зміг.
— Гей ти, йолопе, – вирвалося в нього, – та що ти робиш? Хто бачив, щоб так коней запрягали?
Хотілося йому ще щось додати, але в цей час один з небожителів схопив його за комір і викинув з неймовірною силою з неба. Вже біля воріт повернув голову майстер Пфрім в бік воза, бачить – а четверик крилатих коней підняв його в повітря.
У цю саму хвилину майстер Пфрім і прокинувся. "А на небі все по – іншому, ніж у нас на землі, – сказав він про себе, – дещо, звичайно, можна їм пробачити, але чи вистачить у кого терпіння дивитися, як запрягають коней і ззаду і спереду? Правда, у них є крила, але хто ж про це міг знати? А все ж дурість прилаштовувати крила коням, у яких є свої чотири ноги, щоб бігати, але пора вставати, а то, чого доброго, нароблять мені біди в будинку. Щастя ще, що помер я не насправді! "



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: