ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Посланці смерті
Посланці смерті

У стародавні часи йшов раз один велетень по великій дорозі, раптом вискочив йому назустріч якийсь незнайомець і крикнув:
— Стій! Ні кроку далі!
— Ех, – сказав велетень, – ти комашка, я міг би тебе розчавити пальцем, як смієш ти мені перегороджувати дорогу? Хто ти такий, що насмілюєшся говорити так зухвало?
— Я смерть, – відповідав незнайомець, – проти мене ніхто встояти не може, ти повинен теж підкорятися моїм наказам.
Але велетень відмовився і вступив зі смертю в боротьбу. Була між ними довга, люта боротьба, нарешті велетень взяв верх і збив кулаком смерть, і вона звалилася додолу біля придорожнього каменю. Пішов велетень своєю дорогою далі, а смерть залишилася лежати переможена і стала така безсила, що не могла й на ноги піднятися.
— Що ж вийде – сказала вона, – якщо я залишуся лежати тут без допомоги? Ніхто не буде на світі вмирати, і світ наповниться людьми так, що не вистачить місця навіть стояти людині поряд з людиною.
Проходив у цей час по тій дорозі один молодий хлопець, він був здоровий і сильний, виспівував пісню і поглядав по сторонах. Побачив він ледве живого, безпорадного незнайомця, пожалів його, підійшов до нього, підняв його, влив йому в рот зі своєї фляги вина і став чекати, поки той знову прийде до тями.
— А чи знаєш ти, – запитав, підіймаючись, незнайомець, – хто я такий, кому ти допоміг піднятися на ноги?
— Ні, – відповів юнак, – я не знаю тебе.
— Я смерть, – сказав той, – я нікого не щаджу, і для тебе винятку робити не стану. Але, щоб ти знав, що я тобі вдячний, обіцяю тобі, що не наздожену тебе ненароком, а перш ніж до тебе з'явитися і тебе забрати, пришлю до тебе своїх посланців.
— Гаразд, – сказав юнак, – воно ж ніби так краще, якщо я буду знати, коли ти з'явишся, – принаймні буду тебе остерігатися.
Він відправився далі, був веселий і бадьорий, і жив собі безтурботно. Але молодості і здоров'я вистачило йому ненадовго; незабаром з'явилися хвороби і всякі страждання, вони мучили його кожен день і не давали йому спокійно спати навіть вночі.
— Зараз я не помру, – мовив він про себе, – адже смерть надішле перш до мене посланців, і мені б хотілося тільки одного, щоб похмурі дні хвороби мерщій минули.
І тільки він відчув себе знову здоровим, як почав жити як і раніше, в своє задоволення. Але хтось ударив його одного разу по плечу. Він озирнувся, бачить – стоїть позаду нього смерть і каже:
— Йди за мною, настав час попрощатися тобі з життям.
— Як? – Відповів чоловік. – Ти збираєшся порушити своє слово? Хіба ти мені не обіцяла, перш ніж з'явишся сама, надіслати своїх посланців? Я жодного з них не бачив.
— Мовчи, – заперечила смерть, – хіба я не посилала до тебе одного за іншим посланців? Хіба не приходила до тебе лихоманка, не нападала на тебе, не трясла, не кидала тебе в ліжко? Хіба не приходило до тебе запаморочення? Хіба не смикала тебе всього ломота? Хіба не шуміло у тебе у вухах? Чи не терзав тобі щоки зубний біль? Хіба не темніло в тебе в очах? І не нагадував хіба тобі про мене щовечора сон, мій рідний брат? Хіба не лежав ти вночі, ніби зовсім мертвий?
І нічого було людині заперечити, він скорився своїй долі і пішов слідом за смертю.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: