ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Попелюшка
Попелюшка

В одного багатого чоловіка тяжко захворіла жінка. Відчула вона, що скоро помре, покликала свою маленьку доньку до себе та й каже:
— Доню моя, будь завжди працьовита й добра, і я й після смерті не покину тебе в біді.
Тоді заплющила очі, і померла.
Дівчинка щодня ходила на материнську могилу виплакатись. Коли настала зима, сніг укрив могилу, а як сонце навесні знов розтопив сніг, чоловік узяв собі іншу жінку.
Та жінка привела до нього в дім двох своїх дочок. Лиця в них були білі та гарні, а серця чорні й жорстокі. І тоді для їхньої бідолашної зведеної сестри настали тяжкі часи.
— Чого ця дурепа сидить із нами у світлиці? – сказали мачухи дочки. – Як їсти хліб, то треба його й заробити. Ану гайда до кухні!
Вони відібрали в дівчини її ошатні плаття, надягли на неї старе сіре лахміття й дали, на ноги дерев'яне взуття.
— Ха-ха-ха, гляньте, як вирядилась горда королівна! – зареготали вони й повели дівчинку до кухні.
Відтепер їй довелося з ранку до ночі тяжко працювати: вставати до схід сонця, носити воду, розпалювати в печі, варити їжу й мити посуд. А зведені сестри ще й вигадували, чим би їй допекти, – глузували з неї, висипали в попіл горох та сочевицю, а тоді загадували дівчинці, щоб вона знов вибирала їх звідти по зернині. Напрацюється вона за день, натомиться, а ліжка не має, доводиться їй там – таки біля печі й лягати в попіл. Тому вона завжди була в сажі, завжди в попелі, і прозвали її Попелюшкою.
Якось батько зібрався на ярмарок та й питає своїх пасербиць, що їм привезти в дарунок.
— Гарні сукні,- каже одна.
— Перли й самоцвіти, – каже друга.
— А тобі що привезти, Попелюшко? – питає батько.
— Зламайте для мене першу гілку, що зіб'є вам з голови капелюха, як ви будете вертатися з ярмарку.
Батько накупив пасербицям гарних суконь, перлів та самоцвітів, а коли їхав верхи попід лісом, то зачепився головою об ліщинову гілку, і вона збила з нього капелюха. Він зламав ту гілку і взяв із собою.
Приїхав батько додому, обдарував пасербиць тим, що вони просили, а Попелюшці віддав ліщинову гілку. Вона подякувала батькові, пішла на материну могилу, вткнула там гілку в землю й так заплакала, що сльози щедро полили саджанець. Він пустив коріння, і виріс із нього дуже гарний кущ.
Попелюшка ходила туди тричі на день, плакала на могилі, і щоразу до куща прилітала біленька пташка. І коли дівчинці щось треба було, пташка кидала їй з гілля те, що вона хотіла. І ось одного разу король оголосив, що влаштує у своєму замку великий бенкет, який триватиме цілих три дні, а на той бенкет запросить усіх гарних дівчат із королівства, щоб його син вибрав собі з – поміж них наречену.
Почули зведені сестри, що їх також запрошують на бенкет, і дуже зраділи. Погукали вони Попелюшку та й кажуть:
— Розчеши нам коси, почисть нам черевички, підпережи нас поясами, бо ми йдемо до королівського замку на бенкет.
Попелюшка зробила все, що вони їй наказали, а сама заплакала, бо і їй кортіло потанцювати. І почала вона просити мачуху, щоб та дозволила їй піти з ними.
— Як? – обурилася мачуха. – Ти вся в сажі та в попелі, а хочеш на бенкет? У тебе нема ні гарної сукні, ні черевичків, а ти хочеш танцювати?
А дівчина все просить – візьміть та й візьміть. Тоді мачуха набрала миску сочевиці, висипала в попіл та й каже:
— Оце дивись: якщо визбираєш усю сочевицю за дві години, то підеш із нами.
Дівчина вийшла задніми дверима в садок і гукнула:
Голубки біленькі,
горлиці сивенькі,
всі пташки на світі!
Будьте мої помічниці,
позбирайте сочевицю!
В миску ядерненьку,
у воло вутленьку.
І відразу до вікна підлетіли дві білі голубки, за ними горличка, і нарешті всі пташки, що були поблизу, залопотіли, затріпотіли крильми й посідали біля попелу в кухні. Голубки покрутили голівками і – дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, а решта пташок за ними – дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожну ядерну зернину кидають у миску.
Не минуло й години, як вони все визбирали і розлетілися.
Дівчина, рада, взяла миску з сочевицею і понесла показати мачусі. «Тепер, -думає, – піду з усіма на бенкет».
Але мачуха сказала:
— Ні, Попелюшко, в тебе нема гарної сукні, і ти не вмієш танцювати. Всі тільки сміятимуться з тебе.
Дівчина гірко заплакала. Побачила мачуха, що вона плаче, та й каже:
— Ну добре, якщо ти за годину визбираєш із попелу дві повні миски сочевиці, то підеш із нами.
А сама думає: «Дві миски вона вже нізащо не встигне визбирати».
Висипала мачуха дві повні миски сочевиці в попіл, а дівчина вийшла задніми дверима в садок і гукнула:
Голубки біленькі,
горлиці сивенькі,
всі пташки на світі!
Будьте мої помічниці,
позбирайте сочевицю!
В миску ядерненьку,
у воло вутленьку.
І відразу до вікна підлетіли дві білі голубки, за ними горличка, і нарешті всі пташки, що були поблизу, залопотіли, затріпотіли крильми й посідали біля попелу в кухні. Голубки покрутили голівками і – дзьоб, дзьоб, дзьобу дзьоб, а решта пташок за ними – дзьоб, дзьоб, дзьоб, дзьоб, і кожну ядерну зернину кидають у миску.
Не минуло й півгодини, як вони все визбирали і розлетілися.
Дівчина, рада – радісінька, взяла сочевицю й понесла показати мачусі. «Тепер, – думає, – піду з усіма на бенкет».
Але мачуха сказала:
— Однаково ти з нами не підеш, бо не маєш гарної сукні і не вмієш танцювати. Нам тільки сором буде через тебе.
Вона повернулася до пасербиці спиною і подалася зі своїми пихатими дочками до замку.
Коли Попелюшка залишилася сама, вона пішла на материну могилу, до ліщинового куща, й попросила:
Ліщинонько, віттям своїм потруси,
Золота і срібла мені принеси.
І пташка, що сиділа на кущі, кинула їй сукню з золотих та срібних ниток і черевички, гаптовані шовком і сріблом.
Дівчина швиденько вбралася й пішла на бенкет. Але зведені сестри й мачуха не впізнали її, гадали, що то якась незнайома королівна, така вона була гарна у своїй блискучій сукні. Про Попелюшку вони взагалі не думали, вважали, що вона сидить брудна вдома й щось робить біля печі.
Назустріч Попелюшці вийшов королевич, подав їй руку, і вона пішла з ним танцювати. Він ні з ким більше не хотів танцювати й не відпускав її руки. А коли хтось інший підходив просити її до танцю, казав:
— З нею танцюю я.
Так дівчина танцювала до самого вечора, а коли смеркло, зібралася йти додому.
Королевич захотів побачити, чия це така гарна дівчина.
— Я тебе проведу, – сказав він.
Та Попелюшка втекла від нього, забігла до себе на подвір'я і вскочила до голубника.
Тоді королевич почекав, поки повернувся її батько, і сказав, що до голубника вскочила чужа дівчина.
«Може, це Попелюшка?» – подумав старий.
Довелося йому взяти сокиру та кайло й розбити голубник. Але всередині не було нікого. А коли вони зайшли до хати, Попелюшка лежала долі у своєму брудному лахмітті, а на комині тьмяно блимав каганець. Бо вона нишком вибралася з голубника, побігла до ліщинового куща, скинула там свою ошатну сукню, залишила на могилі, і пташка забрала її. А Попелюшка у своєму сірому лахмітті повернулася до кухні й лягла біля печі.
Другого дня, коли знов почався бенкет і батько з мачухою та зведеними сестрами подалися до замку, Попелюшка пішла до ліщинового куща й попросила:
Ліщинонько, віттям своїм потруси,
Золота і срібла мені принеси.
І пташка кинула їй ще кращу сукню, як напередодні. І коли дівчина прийшла в ній на бенкет, усі не могли відвести очей від неї, така вона була гарна. Королевич уже чекав на дівчину. Він зразу взяв її за руку й танцював тільки з нею. А коли інші підходили просити її до танцю, казав:
— З нею танцюю я.
Увечері, коли дівчина зібралася йти додому, королевич пішов за нею тихенько, щоб побачити, де вона живе. Та вона втекла від нього в садок за хатою. Там росла висока гілляста груша, на якій було повно смачних спілих груш. Дівчина спритно, мов білка, вилізла на грушу і сховалася між гіллям. Королевич не побачив, де вона ділася.
Він почекав, поки повернувся її батько, та й каже йому:
— Та дівчина, яка танцювала зі мною, втекла від мене, і мені здається, що вона сховалась на вашій груші.
«Може, це Попелюшка?» – подумав батько.
Він загадав, щоб йому принесли сокиру, і зрубав грушу, але на ній нікого не було.
А коли вони зайшли до кухні, Попелюшка, як завжди, спала біля печі, бо вона зіскочила з груші з другого боку, віднесла пташці на ліщиновому кущі розкішну сукню і знов одяглася у своє сіре лахміття.
Третього дня, коли батько з мачухою і зведеними сестрами подалися до замку, Попелюшка знов пішла на материну могилу й попросила в ліщинового куща:
Ліщинонько, віттям своїм потруси,
Золота й срібла мені принеси.
І пташка кинула їй сукню, та ще й яку, такої гарної, блискучої сукні ще ні в кого не було. А тоді кинула черевички зі щирого золота. Коли дівчина прийшла на бенкет у тій сукні і в тих черевичках, гості заніміли з подиву. Королевич танцював тільки з нею, а як хтось просив її до танцю, казав:
— З нею танцюю я.
Увечері Попелюшка зібралася йти додому, і королевич сказав, що хоче провести її. Але вона так швидко побігла, що він не встигав за нею. Проте він удався до хитрощів – звелів посмолити сходи, і, коли Попелюшка тікала, лівий черевичок прилип до східців. Королевич узяв його в руки – а черевичок маленький, гарно зроблений і весь із золота.
Другого ранку королевич пішов із черевичком до її батька та й каже:
— Моєю дружиною стане тільки та дівчина, на яку прийдеться цей золотий черевичок.
Зведені сестри зраділи, бо в них були гарні ноги.
Старша взяла черевичок і пішла до своєї кімнати, щоб поміряти його. Мати й собі подалася за нею – дуже їй кортіло, щоб дочка взула черевичок. Пробувала та, пробувала, пхала ногу, пхала, а черевичок замалий, великий палець ніяк не влазить.
Мати подала їй ножа та й каже:
— Відріж пальця. Як станеш королевою, тобі вже не треба буде ходити пішки.
Дівчина відрізала пальця, впхала ногу в черевичок, зціпила зуби з болю і вийшла до королевича. Він посадовив її на коня й повіз до замку як свою наречену. Дорога йшла повз могилу Попелюшки матері. їдуть вони повз ліщиновий кущ, а на ньому сидять дві голубки й туркочуть:
В черевичок ноги не впхнути,
довелося пальця утнути.
З ноги тепер кров цебенить,
справжня наречена вдома сидить.
Королевич глянув на ногу дівчини, а з неї справді кров іде. Він повернув коня, привід дівчину назад та й каже:
— Це не справжня наречена і нехай друга сестра поміряє черевичок.
Пішла друга сестра до своєї кімнати, легко впхала передок ноги в черевичок, а п'ята не влазить. Тоді мати дала їй ножа та й каже:
— Надріж п'яту. Як станеш королевою, тобі вже не треба буде ходити пішки.
Дівчина надрізала п'яту, впхала ногу в черевичок, зціпила зуби з болю і вийшла до королевича.
Він посадовив її на коня й повіз до замку як наречену. їдуть вони повз ліщиновий кущі а на ньому сидять дві голубки й туркочуть:
В черевичок ноги не впхнути,
п'яту довелося утнути.
З ноги тепер кров цебенить,
справжня наречена вдома сидить.
Королевич глянув на ногу дівчини, а з черевичка справді кров тече і біла панчоха геть почервоніла. Тоді він повернув коня і відвіз дівчину назад.
— Це також не справжня наречена, – сказав він. – А у вас більше нема дочок?
— Нема, – відповів чоловік. – Є тільки дочка від моєї першої дружини, маленька, недолуга Попелюшка. Вона не може бути вашою нареченою.
— А ви покличте її, хай вона приміряє черевичок, – сказав королевич.
— Не можна, – заперечила мачуха, – вона така брудна, що на неї страшно глянути.
— Однаково я хочу побачити її, – стояв на своєму королевич.
Довелося покликати Попелюшку.
Вона спершу помила руки, сама вмилася, тоді прийшла і вклонилась королевичу. Він подав їй золотий черевичок. Попелюшка сіла на ослінчик, стягла з ноги важку дерев'янку, взула черевичок, а він якраз на неї. А коли Попелюшка випросталась і королевич глянув їй в обличчя, то відразу впізнав у ній ту дівчину, з якою танцював. Він вигукнув:
— Оце моя справжня наречена!
Мачуха та її дві дочки злякались і аж побіліли з люті. А королевич узяв Попелюшку на коня і поїхав із нею до замку. Коли вони поминали ліщиновий кущ, дві білі голубки, що сиділи на ньому, затуркотіли:
Крові в черевичку вже немає,
справжня наречена,
що їде до замку,
ніби граючись його взуває.
Потім голубки підлетіли до Попелюшки й сіли їй на плечі, одна на праве, а друга на ліве, й поїхали разом з нею.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: