ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Подорож Хлопчика – мізинчика
Подорож Хлопчика – мізинчика

У одного кравця народився крихітний син, не більше мізинця, а тому його і назвали Хлопчик – мізинчик. Але при малому зрості у нього не було недоліку в мужності, і він сказав своєму батькові:
— Батьку, я повинен побачити світ.
— Добре, син мій! – Сказав старий, взяв довгу штопальну голку і зробив із неї меч. – От тобі й меч в дорогу.
Спорядившись в дорогу, Хлопчик – мізинчик хотів ще раз поїсти зі своїми і побіг на кухню, щоб подивитися, що готувала матір. А їда тільки що було приготовлена і стояла на вогнищі.
Запитав він у матері:
— Мамо, що у нас сьогодні буде за столом?
— А он сам подивися!
Хлопчик – мізинчик сам виліз на вогнище і заглянув в блюдо. Але так як він далеко висунувся вперед, пар від страви підхопив його і через вентиляційну трубу і через трубу – на вулицю.
Хвилину носився він по повітрю паром, поки нарешті не опустився на землю. І так він опинився серед на вулиці; став бродити всюди, навіть поступив до якогось майстра на роботу, та йому там їжа не до смаку прийшлася.
— Господарочко, – сказав він, – якщо ви не дасте їжі трохи кращої, то я від вас піду і завтра ж напишу на ваших дверях крейдою: " Картоплею напихають, на м'ясо скупляться – довелося мені з ними розлучитися ".
— Ах ти, дрібнота така! – Сказала, розгнівавшись, господиня, схопила ганчірку і хотіла його вдарити; але Хлопчик – мізинчик моторно прошмигнув під наперсток, став з – під нього виглядати і дражнити господиню.
Вона підвела наперсток і хотіла накрити ним малого, але той сховався серед ганчірок; вона розкидала ганчірки і стала його розшукувати, а він забився в щілину столу.
— Еге – ге, господине, – вигукнув він і виставив голову з щілини, і коли вона його хотіла схопити, він стрибнув у ящик столу.
Нарешті вона все – таки дісталася до нього і вигнала його з дому.
Пішов малий далі і прийшов у великий ліс: тут зустрівся він з зграєю розбійників, які мали намір пограбувати королівську скарбницю.
Побачивши такого малюка, вони подумали: "Адже такий малюк, мабуть, і в замкову щілину пролізе, і нам може допомогу надати."
— Гей ти, Велетень Голіафович, – крикнув один з розбійників, – не хочеш ти з нами разом побувати в королівській грошовій коморі? Ти можеш туди легко проповзти і всі гроші нам звідти повикидати.
Хлопчик – мізинчик подумав – подумав, та нарешті й погодився, і пішов разом з розбійниками до комори.
Став оглядати двері і зверху, і знизу, відшукуючи, чи немає де щілини. Незабаром він таки розшукав одну, досить широку для того, щоб в неї можна було пролізти.
Він і хотів в неї пробратися, але один з двох вартових, які охороняли двері комори, помітив його і сказав іншому:
— Що це за кепський павук там повзе? Я ось його зараз розчавлю.
— Залиш бідну тварину! – Сказав інший, – Вона тобі ніякого зла не зробила.
І ось Хлопчик – мізинчик благополучно пробрався в комору, відчинив вікно, під яким стояли розбійники, і став їм викидати один талер за іншим.
У той час, коли робота була в самому розпалі, Хлопчик – мізинчик почув, що сам король йде заглянути в комору, і негайно сховався.
Помітив король, що частини талерів в коморі не вистачає, але тільки ніяк не міг зрозуміти, хто їх міг вкрасти, так як і замок, і засувки були цілі, і все в порядку.
Йдучи, він і сказав вартовим:
— Поглядайте, там хтось добирається до грошей.
Коли ж Хлопчик – мізинчик знову взявся за роботу, вартові почули, що хтось копирсається в грошах за дверима: дзінь-дзень, дзінь-дзень… Вони швидко увірвалися в комору і надумали схопити злодія.
Але малюк, почувши, що вони йдуть в комору, виявився спритнішим за них: стрибнув у куточок, покрився талером так, що його самого і не видно було, та ще став звідти вартових піддражнювати, покрикуючи: "Я тут."
Вартові кидалися в ту сторону, а він перескакував в інший кут, ховався під інший талер і кричав: "А я тут!"
Вартові знову туди ж кидалися, а Хлопчик – мізинчик давно вже сидів у третьому кутку і кричав: "Агов, ось я де!"
І так він дурив і до тих пір ганяв їх з кінця в кінець коморі, поки вони не стомилися і не пішли.
Тоді він викинув з вікна всі талери один за іншим, а на останній він і сам сів і разом з ним викинувся з віконця.
Розбійники не знали, як і похвалити його, говорили йому:
— Ти просто молодчина! Не хочеш ти бути нашим отаманом?
Але Хлопчик – мізинчик подякував їм за честь і відмовився, сказавши, що хоче ще побачити білий світ.
Тут вони поділили здобич, але малюк зажадав собі з неї всього один крейцер, бо більше і захопити з собою не міг.
Потім він знову накинув на себе свій меч, попрощався з розбійниками і пустився в дорогу.
Наймався він ще до декількох майстрів на роботу, але робота була йому скрізь не по духу; нарешті він найнявся в служники на одному заїжджому дворі.
Але тут не злюбили його служниці, тому що він, непомітний для них, бачив все, що вони робили потайки, і вказував господарям, що вони з тарілок потаскали і що з льоху винесли.
Служниці і сказали собі:
— Почекай…, ми з тобою ще щось зробимо!
І домовилися між собою, щоб зробити йому яку – небудь пастку.
Незабаром після того, коли одна зі служниць гребла травичку в саду і побачила, що Хлопчик – мізинчик стрибає тут же і катається по траві, вона і його згребла разом з травою, все зв'язала в велику хустку і потайки викинула коровам в ясла.
Одна з корів, велика і чорна, проковтнула малюка разом з травою.
Але в шлунку корови йому не сподобалося, тому що там було зовсім темно, навіть і свічка не горіла. Коли стали корову доїти, він закричав:
— Та але, але, але, та але, але, але – Відро хіба не повне?
Але його слів не розчули через шум здоювання молока.
Потім увійшов до хліва сам господар і сказав:
— Завтра треба буде цю корову заколоти.
Хлопчик – мізинчик злякався і закричав голосно:
— Перш мене з неї випустіть, адже я в ній сиджу.
Господар почув ці слова, але тільки не міг зрозуміти, звідки виходив голос.
— Так де ж ти? – Запитав він.
— А ось, у чорній корові! – Відповідав малюк; але господар не зрозумів слів і пішов з хліва.
На другий ранок корову зарізали. На щастя, при розрізанні м'яса корови жоден удар сокири і ножа не зачепив хлопчика, але зате він потрапив в число частин корови, призначених на начинку ковбас.
Коли м'ясник підійшов і взявся за свою роботу, Хлопчик – мізинчик закричав йому з усієї сили:
— Не прорубуй глибоко, адже я тут!
Серед стуку ножів ніхто цього не розчув.
Тут нещасний малюк зрозумів, що загрожує йому велика біда; але ж біда і духу додає, і ось він зумів так спритно проскочити між ножами, що жоден його і не зачепив, і він вийшов з біди цілий і неушкоджений.
Але вислизнути йому теж не вдалося: разом з шматочками сала його запхнули в кров'яну ковбасу.
Йому там було тісно, та до того ж ще його повісили в трубу для копчення, і в цій трубі час здався йому нескінченно довгим.
Нарешті вже зимою його з труби зняли, бо ковбасу треба було подати на стіл якомусь гостю.
Коли стала господарка різати ковбасу на шматочки, Хлопчик – мізинчик тільки про те й думав, як би його не виставити вперед голову, щоб вона не потрапила під лезо ножа.
Нарешті він якось примудрився видертися з ковбаси і вискочив на стіл.
Але він вже не хотів залишатися в будинку, в якому йому так погано жилося, і зважився пуститися в подальші мандри.
Проте ж недовго йому довелося бути на волі.
У відкритому полі набігла на нього лисиця і проковтнула його.
— Пані лисиця, – вигукнув малий, – я у вас в горлі застряг; відпустіть ви мене на волю!
— Мабуть, – відповідала лисиця, – від тебе щось мені і користь невелика; і якщо ти мені пообіцяєш всіх курей, які знайдуться у твого батька в дворі, то я тебе випущу на волю.
— З великим задоволенням, – відповів Хлопчик – мізинчик, – всі кури тобі дістануться, я тобі за це ручаюсь.
Лисиця охоче випустила його на волю і навіть сама занесла його до самого дому.
Коли батько знову побачився зі своїм сином, він охоче віддав лисиці всіх курей, які в нього були.
— Зате я тобі приніс славну монетку! – Сказав Хлопчик – мізинчик і подав своєму батькові крейцер, який він добув під час своїх мандрів.
— Так за що ж ти лисиці на зуби попався? – Ех ти, дурню! Зрозуміти не можеш, що немає для батька краще – йому своє дитя всіх курей дорожче!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: