ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Розумні люди
Розумні люди

Дістав раз селянин з кута свою товстелезну палицю, а була вона вирізана з граба, і каже дружині:
— Тріно, я піду далеко, повернуся назад дня через три. Якщо зайде до нас торговець худобою і захоче купити три наших корови, можеш продати їх, але тільки за двісті талерів, ніяк не менше. Чуєш?
— Іди з Богом! – Відповіла дружина. – Вже я так і зроблю.
— Ти мовчи! – Сказав чоловік. – Тебе немов хто в дитинстві прибив, така ти і досі залишилася. Але дивись, наробиш дурниць, размалюю я тобі спину цією палицею, що в мене в руці, будуть рани цілий рік триматися, ти вже мені в цьому повір!
З цими словами селянин відправився в дорогу.
На другий ранок приходить торговець. Ну, дружина не стала занадто довго з ним розмовляти. Оглянув торговець корів і, дізнавшись ціну, каже:
— Що ж, я заплачу; стільки, скільки вониі коштують.
Відв'язав він їх і вивів з стійла. Зібрався гнати їх за ворота, а господиня схопила його за рукав і говорить:
— Спочатку ви повинні мені двісті талерів заплатити, а так я вас не випущу.
— Це правильно, – відповів продавець, – так я от забув свій гаманець з грошима до поясу пристебнути. Але ви не турбуйтеся, будьте впевнені, я вам заплачу. Двох корів візьму я з собою, а третю вам в завдаток залишу.
Господині це сподобалося, вона відпустила торговця з коровами, а сама подумала: "Як Ганс зрадіє, коли дізнається, що я так розумно поступила!
Повернувся селянин додому, як і говорив, через три дні, і запитує, чи продані корови.
— Продані, – відповідає дружина, – і так, як ти мені і велів, за двісті талерів. Вони того, мабуть, і не варті, але торговець взяв їх без всякого спору.
— А гроші де? – Запитує селянин.
— Грошей у мене немає, – відповідає дружина, – він якраз забув свій гаманець з грошима, але скоро їх принесе, він мені хороший завдаток залишив.
— А який завдаток? – Запитує чоловік.
— Одну з трьох корів він залишив у нас, він отримає її, коли за інші сплатить. Я розумно вчинила, залишила адже саму меншу, її й годувати не так багато доведеться.
Розгнівався чоловік, схопив палицю і хотів було вже, як і обіцяв, дружину свою розмалювати. Але раптом кинув палицю і каже:
— Такої дурної гуски й на світі ще не бувало, але мені тебе шкода. Вийду я на проїжджу дорогу і три дні почекаю, чи не знайдеться хто дурніше тебе. Якщо вдасться мені таку людину знайти, я пробачу тебе, а не вдасться, отримаєш ти свою нагороду.
Вийшов він на проїжджу дорогу, сів на камені і став чекати, чи не з'явиться там хто. Побачив, що їде віз і стоїть на ньому жінка, а віз навантажений соломою, і жінка не сидить на соломі, не йде поруч з волами і не веде їх, як належить. Ось селянин і подумав: "Мабуть, це є та сама, яку я шукаю," – він схопився і почав бігати взад і вперед перед возом, як навіжений.
— Що вам, чоловіче, треба? – Звернулася до нього жінка. – Я вас вперше бачу, звідки ви самі?
— Я з неба звалився, – говорить селянин, – і от не знаю, як мені туди знову піднятися. Чи не можете ви мене туди відвезти?
— Ні, – каже жінка, – туди я дороги не знаю. Але якщо ви з неба з'явилися, то вже напевно можете мені сказати, як там поживає мій чоловік? Минуло три роки, як він уже там знаходиться. Ви його, мабуть, бачили?
— Я його бачив, але не всім селянам там добре живеться. Він пасе овець, але милі овечки чимало йому клопоту завдають: підійметься яка – небудь з них на гору, в густому лісі заблукає, і доводиться йому бігати за нею і гнати її до стада. Та й похудав він неабияк, скоро одежа з тіла звалиться. Кравців там немає, святий Петро нікого туди не пускає, як ви самі по казках знаєте.
— І хто б міг таке подумати! – Вигукнула жінка. – Знаєте що? Принесу я його святковий камзол, він удома в шафі досі висить, нехай його носить собі на здоров'я. Будьте ласкаві, захопіть цей камзол з собою.
— Не получиться, – відповів селянин, – одежу на небо брати з собою не дозволяється, все одно її у небесних брам відберуть.
— Знаєте що, – сказала жінка, – вчора я продала свою пшеницю, порядні гроші за неї отримала, от би мені хотілося їх чоловікові передати. Якщо ви сунете гаманець в кишеню, адже ніхто цього не помітить.
— Ну, що з вами вдієш, – сказав селянин, – вже зроблю для вас послугу.
— Ви тут посидьте, а я додому поїду і вам гаманець принесу; я скоро назад повернуся. На соломі я не сиджу, а стою на возі, так воно волам легше.
Погнала вона волів, а селянин подумав: "Видно, вона дурнувата трохи, і якщо і справді принесе гроші, то вийде дружині вдача, – бити я її не стану." Незабаром прибігла жінка, принесла гроші і сама сунула їх селянину в кишеню. Перед тим як піти, подякувала вона його тисячу разів за його послугу.
Повернулася жінка додому, а син її був уже вдома, він тільки що з поля приїхав. Розповіла вона йому, який несподіваний випадок з нею вийшов, і каже:
— Я так рада, що підвернувся випадок передати що – небудь моєму бідному чоловікові; адже хто б міг подумати, що він буде в чому – небудь на небі потребувати?
Здивувався син.
— Мамо, – говорить він їй, – така людина не кожен день з неба падає; піду подивлюся, може знайду цю людину. Нехай він мені розкаже, що там на небі робиться, чи не знайдеться там якої роботи?
Осідлав він коня і помчав щодуху. Знайшов селянина, той сидів під вербою, збирався порахувати в гаманці гроші.
— Чи не бачили ви людину, яка з неба з'явилася? – Крикнув йому хлопець.
— Бачив, – каже селянин, – він уже назад повертається, на гору піднявся, цією дорогою туди буде ближче. Ви його ще можете нагнати, якщо пошвидше поїдете.
— Ой, – каже хлопець, – та я за цілий день наморився, снопи молотив, а дорога сюди виморила мене. Ви ж знаєте того чоловіка, будьте вже так ласкаві, сідайте на мого коня і умовте його, щоб він назад повернувся.
"Ага, – подумав селянин, – цей теж з таких, у кого клепки в голові не вистачає."
— Що ж, чому не зробити мені для вас послугу? – Сказав він, скочив на коня і помчав галопом.
А хлопець залишився сидіти, і сидів, поки ніч настала, але селянин так і не повернувся.
"Мабуть, – подумав хлопець, – та людина з неба вже дуже поспішала і повертатися назад не захотіла, а селянин віддав йому коня, щоб той передав її моєму батькові."
Повернувся хлопець додому і розповів матері, що трапилося; коня він, мовляв, батьку відіслав, щоб не ходити йому по небу весь час пішки.
— Ти добре вчинив, – сказала мати, – у тебе адже ноги ще молоді, ти можеш ходити і пішки.
Ось повернувся селянин додому, поставив коня в стійло поруч з коровою, що в завдаток залишилася, пішов до дружини і каже:
— Тріно, щастя твоє, що знайшов я двох дурнів, ще дурніших за тебе; на цей раз небуду тебе виховувати.
Закурив він трубку, сів у дідівське крісло і каже:
— Що ж! Вдала вийшла продажа, за дві худих корови отримати відгодованого коня та ще повний гаманець грошей на додачу. Якщо б дурість приносила стільки доходу, то я став би охоче дурнів поважати.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: