ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Розумна дочка селянина
Розумна дочка селянина

Жив колись на світі один бідний селянин. Він не мав і клаптика землі, була в нього лиш маленька хижина та одна донька. От вона й каже батькові:
— Давай випросимо в короля хоч трохи землі та будемо її обробляти.
Король чув уже про їхню бідність і подарував їм клаптик землі. Вони вдвох заходились її орати, щоб посіяти трохи жита й посадити городини.
І ось, доорюючи нивку, вони раптом знайшли в землі ступку з чистого золота.
— Слухай, – сказав батько дочці, – наш король був такий ласкавий, що подарував нам поле, і ми повинні віддати йому цю ступку.
Дочка на те не згодилася й сказала:
— Тату, як ми принесемо саму ступку, без товкачика, нас ще примусять і товкачика дістати, то вже мовчіть краще.
Але батько не послухався, взяв ступку, поніс до короля і сказав, що знайшов її на полі, як орав, то нехай король зробить йому таку ласку – візьме ступку від нього в подарунок.
Король узяв ступку й запитав, чи не знайшов він іще чого – небудь.
— Ні, більше не знаходив нічого, – відповів йому селянин.
Тоді король сказав, щоб він приніс йому й товкачика до ступки. Селянин побожився, що товкачика він не знаходив, але його й слухати не схотіли: кинули у в'язницю і сказали, що сидітиме там доти, доки не дістане товкачика.
А сторожа, що приносила йому щодня хліб і воду – тюремний харч, почули, як він раз у раз кричить:
— Ох, чом я не послухався доньки! Ох, ох, чом я не послухався доньки!
Охоронці пішли до короля й розповіли, що в'язень безперестанку бідкається: «Ох, чом я не послухався доньки!» і не хоче ні їсти, ні пити. Тоді король наказав їм привести в'язня і поцікавився, чого це він раз у раз кричить: «Ох, чом я не послухався доньки!»
— І що ж казала твоя донька? – спитав король.
— Вона не радила мені нести вам ступку, бо тоді ви зажадали б від мене, щоб я дістав і товкачика.
— Коли в тебе така розумна донька, то нехай і вона прийде сюди.
От змушена й вона з'явитися до короля. Він її всіляко випитував, щоб дізнатися, чи вона справді така розумна, і нарешті сказав, що загадає їй загадку: якщо вона відгадає, то він одружиться з нею.
Вона погодилася.
Тоді король сказав:
— Прибудь до мене не вдягнена й не гола, приїдь не верхи й не на возі, не дорогою і не без дороги, і коли ти так зумієш, я з тобою одружусь.
Повернулася дівчина додому, роздяглася зовсім і стала не одягнена, потім закуталася у велику рибальську сіть і стала не гола, тоді позичила осла, прив'язала сіть йому до хвоста, і він мусив її тягти; отже, їхала вона і не верхи, і не на возі. Осел мусив її тягти по колії, і вона торкалася землі тільки великим пальцем ноги; отже, їхала і не по дорозі, й не без дороги.
Так вона й прибула до короля, і той сказав, що загадку вона відгадала і виконала все.
Він звелів випустити батька з в'язниці, взяв її за дружину і звірив на неї всі королівські маєтки.
Минуло кілька років, і от якось селяни привезли дрова на продаж і зупинилися перед палацом. У декотрих вози були запряжені кіньми, а в декотрих волами. В одного селянина було троє коней і лошатко. Воно відбігло від коней і лягло між двома волами, запряженими в віз. Зібралися селяни і почали сперечатися, чиє це лоша. Господар волів казав, що це його лоша, воно від його волів, а господар коней кричав, що лоша від його кобили і належить йому. Доповіли королю про ту сварку, і він розсудив їх так: де лоша лежало, того господаря воно й буде. Отже, лоша дісталося тому, хто мав воли і кому воно не належало.
А господар коней пішов додому плачучи, бо шкода йому було лошатка.
Але він чув, що королева дуже ласкава до селян, бо й сама вийшла з бідного селянського роду.
Отож він пішов до неї і попросив, щоб вона допомогла йому вернути лошатко.
Вона відповіла:
— Гаразд, якщо ти мені пообіцяєш, що не викажеш мене, я навчу тебе, як зробити. Вранці, коли король їхатиме на зміну вартових, стань посеред дороги, де він буде проїжджати, візьми велику сітку і роби так, наче ловиш рибу, закидай сітку, витрушуй рибу, ніби її там повно.
І навчила вона його також, що треба відповідати, як король його питатиме.
І от став селянин другого дня серед вулиці й почав ловити рибу на землі. Їде король і, побачивши те, посилає спитати, що цей телепень робить.
Селянин відповідає:
— Ловлю рибу.
Посланець питає, яка ж тут може бути риба, коли немає води. А селянин на те:
— Тут така сама риба, як і від двох волів лоша.
Посланець пішов до короля і переказав йому цю відповідь.
Король звелів покликати селянина і сказав:
— Це ти не сам вигадав, признайся, хто навчив тебе так робити.
Але селянин не признавався:
— Присягаюсь, це я сам придумав!
Тоді його поклали на солому і шмагали доти, аж поки він признався, що навчила його сама королева.
Прийшовши додому, розгніваний король сказав до своєї дружини:
— Чому ти така нещира зі мною? Не треба мені такої дружини, іди собі, звідкіля прийшла, у свою селянську хижу.
Одначе дозволив їй узяти з собою те, що їй найдорожче і наймиліше.
— Гаразд, мій милий, як ти велиш, так і буде, – відповіла вона.
Тоді обняла його, поцілувала і сказала, що хоче попрощатися з ним як слід. Наказала принести вина, запити розлуку, а в вино влила сонного зілля. Король випив повний келих, а вона тільки пригубила свій. Незабаром короля зморив сон. Упевнившись, що він міцно спить, королева покликала слуг, узяла гарне біле покривало, слуги закутали в нього короля і занесли в карету, що стояла перед брамою, та й одвезли їх обох у її хатину. Поклали його там у постіль, і він спав цілий день і ніч непробудно, а як прокинувся й озирнувся навколо себе, то злякано скрикнув:
— Ой лишенько, де це я? – І покликав слуг, але ніхто не з'явився.
Тоді підійшла до нього дружина й каже:
— Мій любий, ти дозволив мені, щоб я взяла з собою те, що мені найлюбіше, а що ж у мене є любіше за тебе? Ось я і забрала тебе.
Король витер сльози на очах і мовив:
— Люба дружино, будеш ти моя, а я твій.
Забрав її з собою назад до палацу, справили ще раз весілля, і живуть вони, мабуть, досі, як не повмирали.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: