ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Казка про хлопця, який страху не знав
Казка про хлопця, який страху не знав

Один батько жив з двома синами. Старший був розумний, тямущий, і всяка справа у нього получалася в руках, а молодший був дурний, нетямущий і нічому навчитися не міг.
Люди говорили, дивлячись на нього:
— З цим сином батько ще набереться клопоту!
Коли потрібно було зробити що – небудь, все повинен був старший робити; але зате він був боязкий, і коли його батько за чим – небудь посилав особливо вночі, і якщо до того ж дорога проходила повз кладовище чи іншого страшного місця, він відповідав:
— Ах, ні, батьку, не піду я туди! Дуже страшно мені.
Часом, коли ввечері біля каміну розказували страшні історії, від яких мороз по шкірі продирав, слухачі вигукували:
— Ах, страшно як!
А молодший слухав, сидячи в своєму кутку, і ніяк зрозуміти не міг, що це означало:
— Ось кажуть: страшно та страшно! А мені от ні крапельки не страшно! І зовсім я не вмію боятися. Мабуть, це також одна з тих премудростей, в яких я нічого не тямлю.
Одного разу сказав йому батько:
— Слухай, ти, там, у кутку! Ти ростеш і сили набираєшся: треба ж і тобі навчитися якомусь ремеслу, щоб добувати собі хліб насущний. Бачиш, як трудиться твій брат; а тебе даром хлібом годувати доводиться.
— Ех, тату! Відповів той. Дуже б хотів я навчитися чогось. Та вже коли на те пішло, дуже хотілося б мені навчитися страху: я ж зовсім не вмію боятися.
Старший брат розреготався, почувши такі слова, і подумав про себе: "Господи милостивий! Ну і дурень же брат у мене! Нічого путнього з нього не вийде. Хто хоче крюком бути, той заздалегідь спину гне!"
Батько зітхнув і відповів:
— Страху ти ще неодмінно навчишся, та хліба собі цим не заробиш.
Незабаром після того зайшов до них у гості дяк, і став йому старий скаржитися на своє горе: що не пристосувався син його ні до якої справи, нічого не знає і нічому не вчиться.
— Ну, подумайте тільки: коли я запитав його, чим він стане хліб собі заробляти, він відповів, що дуже хотів би навчитися страху!
— Коли за цим тільки справа, відповів дяк, так я візьмусь навчити його. Пришліть його до мене. Я його швидко навчу.
Батько був цим задоволений в надії, що малому хоч якось охоту переб’ють.
Отже, дяк взяв до себе хлопця додому і доручив йому дзвонити у дзвін.
Днів через два розбудив він його опівночі, велів йому встати, зійти на дзвіницю і дзвонити; а сам думає: "Ну, навчишся ж ти нині страху!" Пробрався тихенько вперед, і коли хлопець, піднявшись нагору, обернувся, щоб взятися за мотузку від дзвона, перед ним на сходах проти вікна опинився хтось у білому.
Він крикнув:
— Хто там?
Але той не відповідав і не ворушився.
— Гей, відповідай! Закричав знову хлопчина. Або забирайся по – доброму! Нічого тобі тут вночі робити.
Але дяк стояв нерухомо, щоб хлопець прийняв його за привида. Знову звернувся до нього хлопець:
— Чого тобі треба тут? Відповідай, якщо ти чесний; а не то я тебе скину з драбини!
Дячок подумав: "Ну, це ти, брате мій, тільки так кажеш," і не промовив жодного звуку, стояв, немов кам'яний.
І в четвертий раз крикнув йому хлопець, але знову не домігся відповіді. Тоді він кинувся на привида і зіштовхнув його зі сходів так, що, перерахувавши десяток сходинок, він опинився внизу.
А хлопець віддзвонив собі, прийшов додому, ліг, не кажучи ні слова, в ліжко і заснув.
Довго чекала дячиха свого чоловіка, але той все не приходив. Нарешті їй страшно стало, вона розбудила хлопця і запитала:
— Чи не знаєш, де мій чоловік? Він адже тільки що перед тобою зійшов на дзвіницю.
— Ні, відповідав той, а ось на сходах проти вікна стояв хтось, і так як він не хотів відповідати мені, ні прибиратися геть, я спустив його зі сходів. Підіть погляньте, чи не він чи це був. Мені було б шкода, якби що погане з ним скоїлося.
Кинулася туди дячиха і побачила чоловіка: зламав ногу, лежить в кутку і стогне.
Вона перенесла його додому і поспішила з гучними криками до батька хлопця:
— Ваш син накоїв біду велику: мого чоловіка скинув зі сходів, так що він ногу зламав. Заберіть ви негідника з нашого дому!
Злякався батько, прибіг до сина і вилаяв його:
— Що за прокази такі! Чи тебе лукавий поплутав?
— Тату, тільки вислухайте мене! Відповів той. Я зовсім не винен. Він стояв там в темряві, немов зло яке замишляв. Я не знав, хто це, і чотири рази умовляв його відповісти мені або піти.
— Ах, заперечив батько, від тебе мені одні напасті! Забирайся ти з очей моїх, бачити я тебе не хочу!
— Воля ваша, тату! Почекайте тільки до світанку: я піду собі, стану навчатися страху; авось, дізнаюся хоч одну науку, яка мене прогодує.
— Вчися чого хочеш, мені все одно, сказав батько. Ось тобі п'ятдесят талерів, іди з ними на всі чотири сторони і нікому не смій казати, звідки ти родом і хто твій батько, щоб мене не соромити.
— Прошу, якщо нічого більше від мене не потрібно, все буде по – вашому. Це я зроблю.
На світанку поклав хлопець п'ятдесят талерів в кишеню і вийшов на велику дорогу, бурмочучи про себе: "Хоч би на мене страх напав! Хоч би на мене страх напав!"
Підійшов до нього якийсь чоловік, почувши ці промови, і стали вони разом продовжувати шлях.
Незабаром побачили вони шибеницю, і сказав йому супутник:
— Бачиш, он там стоїть дерево, на якому семеро з мотузяною петлею познайомились, а тепер літати вчаться. Сідай під тим деревом і чекай ночі не обійдеш страх!
— Ну, коли так, відповідав хлопець, воно не важко. Якщо я так скоро навчуся страху, то тобі дістануться мої п'ятдесят талерів: приходь тільки завтра рано вранці сюди до мене.
Потім підійшов до шибениці, сів під нею і дочекався там вечора. Йому стало холодно, і він розвів багаття, але до півночі так посвіжів вітер, що хлопець і при вогні ніяк не міг зігрітися.
Вітер розгойдував трупи повішених, вони стукали один об одного. І подумав хлопець: "Мені холодно навіть тут, біля вогню, яке ж їм мерзнути і мотатися там нагорі?"
І, так як серце у нього було добре, він приставив драбину, зліз наверх, відв'язав шибеників одного за іншим і спустив всіх сімох додолу. Потім він роздув гарненько вогонь і розсадив їх усіх кругом, щоб вони могли зігрітися.
Але вони сиділи нерухомо, так що полум'я стало охоплювати їх одяг. Він сказав їм:
— Гей, ви, стережіться! А не те я вас знову повішу!
Але мерці нічого не чули, мовчали і не заважали горіти своєму лахміттю.
Тут він розсердився:
— Ну, якщо ви остерігатися не хочете, то я вам не помічник, а мені зовсім не хочеться згоріти разом з вами.
І він знову повісив їх на місце. Потім він підсів до свого багаття і заснув.
Вранці прийшов до нього той чоловік за грошима і запитав:
— Ну що, либонь, знаєш тепер, який страх буває?
— Ні, відповів той, звідки ж було мені дізнатися це? Ці хлопці, що там нагорі бовтаються, навіть рота не відчиняли і так дурні, що дозволили горіти на тілі своєму лахміттю.
Тут побачив перехожий, що п'ятдесят талерів йому на цей раз не доведеться отримати, і сказав, ідучи;
— Таких я ще не бачив!
Хлопець теж пішов своєю дорогою, бурмочучи як раніше: "Ах, якщо б мене страх пробрав!"
Почув це візник, що їхав позаду нього, і запитав:
— Хто ти такий?
— Не знаю, відповів парубок.
А візник продовжував:
— Звідки ти?
— Не знаю.
— Та хто твій батько?
— Не смію казати.
— Що таке бурмочеш ти собі під ніс?
— Я, бач, хотів би, щоб мене страх пробрав, та ніхто мене не може страху навчити, – відповідав хлопець.
— Не мели дурниць! Сказав візник. Ану, вирушимо зі мною: я тебе якраз до місця пристрою.
Хлопець вирушив з ним, і до вечора прибутку вони в готель, де збиралися заночувати.
Входячи в кімнату, хлопець знову вимовив уголос: "Якби мене тільки страх пробрав! Ех, якби мене тільки страх пробрав!"
Почувши це, господар засміявся і сказав:
— Якщо вже така твоя охота, то тут знайдеться до того підходящий випадок.
— Замовкни! Перервала його господиня. Скільки божевільних сміливців поплатилися вже за це життям! Було б дуже шкода, якби і цей добрий юнак перестав дивитися на білий світ.
Але хлопець сказав:
— Як би не було воно обтяжливо, все ж я хочу навчитися страху: адже я для цього і пустився в дорогу.
Не давав він спокою господареві, поки той не розповів йому, що неподалік знаходиться зачарований замок, де немудро страху навчитися, якщо тільки там провести ночі три. І король обіцяв дочку свою за дружину тому, хто на це наважиться, а вже королівна краща всіх на світі. У замку ж охороняються злими духами незліченні скарби. Якщо хто – небудь в тому замку проведе три ночі, то ці скарби йому дістануться і той ними збагатиться. Багато молодих людей ходили туди щастя спробувати, та жоден не повернувся.
На другий ранок з'явився хлопець до короля і каже йому:
— Якби мені дозволено було, я провів би три ночі в зачарованому замку. Король глянув на хлопця, і той йому так сподобався, що він сказав:
— Ти можеш при цьому обрати собі три предмети, але неодмінно неживих і захопити їх із собою в замок.
Хлопець відповів:
— Ну, так я попрошу собі вогню, столярний верстат і токарний верстат разом з різцем.
Король велів ще завидна знести йому все це в замок. До ночі пішов туди хлопець, розвів яскравий вогонь в одній з кімнат, поставив поряд з собою столярний верстат з різцем, а сам сів за токарний.
— Ех, якби мене тільки страх пробрав! Сказав він. Та видно, я і тут не навчуся йому.
Близько опівночі надумав він ще дужче розпалити вогнище і став роздмухувати полум'я, як раптом з одного кута почулося:
— Мяу, мяу! Як нам холодно!
— Чого кричите, дурні ?! закричав він. Якщо вам холодно, йдіть, сідайте до вогню і грійтеся.
Ледве встиг він це вимовити, як дві великі чорні кішки швидким стрибком підскочили до нього, сіли по обидва боки і втупилися дико на нього своїми вогняними очима.
Трохи згодом, відігрівшись, вони сказали:
— Приятелю! Чи не зіграємо ми в карти?
— Чому ж? Відповів він, Я не проти, але спершу покажіть мені ваші лапи. Вони витягли свої пазурі. Е! Сказав хлопець. Кігтики у вас довгі! Чекайте, я повинен вам їх спершу обстригти.
З цими словами схопив він кішок за загривок, підняв їх на столярний верстат і міцно стиснув у ньому їх лапи.
— Побачив я ваші кігті, сказав він, і пройшло у мене бажання в карти грати. Він убив їх і викинув з вікна у ставок.
Але коли він, покінчивши з цією парою, хотів знову підсісти до свого вогню, звідусіль, з кожного кута, повискакували чорні кішки і чорні собаки на розпечених ланцюгах і все прибували та прибували, так що йому вже нікуди було від них подітися.
Вони страшно ревли, наступали на вогонь, розкидали дрова і збиралися зовсім розметати багаття.
Подивився він з хвилину спокійно на їх метушню, а коли йому несила терпіти стало, він взяв свій різець і закричав:
— Тпрусь, нечисть окаянна! І кинувся на них.
Одні розбіглися; інших він перебив і покидав у ставок. Повернувшись, він знову роздмухав вогонь і став грітися. Сидів він, сидів і очі стали злипатися, стало його хилити до сну. Озирнувшись навкруги і побачивши в кутку велике ліжко, він сказав:
— А, ось це якраз до речі!
І ліг. Але не встиг він і очей стулити, як раптом ліжко само собою стала рухатися і покотилось по всьому замку.
— Ось так! Сказав він. Та чи не можна хутчій?
Тут понеслося ліжко щодуху, через пороги, по сходинках вгору і вниз …
Але раптом гоп, гоп! ліжко перекинулося догори ніжками і на хлопця немов гора лягла.
Він поскидав з себе ковдри і подушки, виліз з – під ліжка і сказав:
— Ну, хватить з мене! Нехай катається, хто хоче!
Потім він ліг біля вогню і проспав до білого дня.
Вранці прийшов король і, побачивши його розпростертим на землі, подумав, що привиди вбили його і він лежить мертвий.
— Шкода доброго юнака! – Сказав король.
Почув це хлопець, схопився і відповів:
— Ну, до біди ще не дійшло!
Здивувався король, зрадів і запитав, як йому було.
— Чудово, відповів той, ось уже минула одна ніч, а там і дві інші пройдуть.
Пішов хлопець до господаря готелю, а той і очі витріщає:
— Не думав я побачити тебе в живих. Ну що, навчився ти страху?
— Яке там! Відповів хлопець. Все марно! Хоч би хто – небудь напоумив мене.
На другу ніч пішов він спати в древній замок, сів біля вогню і затягнув свою стару пісеньку: Хоч би страх мене пробрав!
Близько півночі піднявся там шум і гам, спершу тихше, а потім все голосніше і голосніше; потім знову все стихло на хвилину, і нарешті з труби до ніг хлопця вивалилося з гучним криком пів чоловіка.
— Гей! Закричав юнак. Треба б ще половинку! Цієї замало буде, щоб налякати.
Тут знову гомін піднявся, почувся тупіт і виття й інша половина теж випала.
— Стривай, сказав хлопець, ось я для тебе вогонь роздую!
Зробивши це і озирнувшись, він побачив, що обидві половини встигли зростися і на його місці сидів уже страшний – престрашний чоловік.
— Непорядок! Сказав хлопець. Лавка ця моя!
Страшна людина хотіла його відштовхнути, але хлопець не піддався, сильно двинув його, зіштовхнув з лави і сів знову на своє місце.
Тоді зверху почали падати один за іншим безліч таких самих. Вони дістали дев'ять мертвих ніг і дві мертві голови, розставили ці ноги і стали грати, як в кеглі.
Хлопцеві теж захотілося пограти.
— Гей, ви, послухайте! Попросив він їх. Чи можна мені приєднатися до вас?
— Можна, коли гроші в тебе є.
— Грошей вистачає, та кулі ваші не круглі.
Взяв він мертві голови, поклав їх на токарний верстат і зробив їх кругом.
— Ось так, сказав він, тепер вони краще котитися будуть. Валяйте! Тепер піде потіха!
Пограв хлопець з непроханими гостями і програв трохи; але як тільки пробило дванадцять, все зникло. Він ліг і спокійно заснув.
На ранок прийшов король довідатися:
— Ну, що з тобою коїлося на цей раз?
— Програв в кеглі два талера!
— Та хіба тобі не було страшно ?!
— Ні! Відповів хлопець. Побавитися, і тільки. Хоч би мені дізнатися, що таке страх!
На третю ніч сів він знову на свою лавку і сказав з досадою:
— Ах, якби тільки пробрав мене страх!
Трохи згодом з'явилися шестеро високих хлопців з труною в руках.
— Еге-ге, сказав хлопець, та це, напевно, братик мій двоюрідний, померлий два роки тому! Він поманив пальцем і крикнув: Ну, іди, іди сюди, братику!
Труну поставили на підлогу, хлопець підійшов і зняв кришку: в труні лежав мрець. Доторкнувся хлопець до нього: він був холодний, як лід.
— Стривай, сказав він, я тебе зігрію!
Підійшов до вогню, погрів руку і приклав її до обличчя мерця, але той був холодний як раніше.
Тоді він вийняв його з гробу, сів до вогню, поклав небіжчика собі на коліна і став терти йому руки, щоб відновити кровообіг.
Коли і це не допомогло, йому спало на думку, що зігрітися можна добре, якщо вдвох лягти в ліжко; переніс він мерця на своє ліжко, накрив його і ліг поруч з ним.
Трохи згодом небіжчик зігрівся і заворушився.
— Ось бачиш, брате, сказав хлопець, я і відігрів тебе.
Але мрець раптом піднявся і заволав:
— А! Тепер я задушу тебе!
— Що? Задушив ?! Так от яка твоя вдячність ?! Полізай ж знову в свою труну!
І хлопець підняв мерця, кинув його в труну і закрив його кришкою; тоді увійшли ті ж шестеро носіїв та забрали труну.
— Не пробирає мене страх, та й все! Сказав хлопець. Тут я страху навіки не навчуся!
Тут увійшов чоловік ще більший всіх інших і на вид – страховисько: це був старий з довгою білою бородою.
— Ах ти, тварюко! Закричав він. Тепер ти дізнаєшся, що таке страх: готуйся до смерті!
— Ну, не дуже поспішай! Відповів хлопець. Колі мені вмирати доведеться, так без мого дозволу не получиться.
— Тебе вже я заберу з собою! Сказало чудовисько.
— Тихіше, тихіше! Дуже вже ти розходився! Я ж теж не слабкий, а то ще й сильніший тебе!
— Це ми ще подивимося! Сказав старий. Якщо ти сильніший мене, так я тебе відпущу; ходімо, спробуємо силу!
І повів він хлопця темними переходами в кузню, взяв сокиру і вбив одним ударом ковадло в землю.
— Ач дивина! Я можу і трохи краще цього зробити! Сказав хлопець і підійшов до іншої ковадлі.
Старий став поруч нього, цікавлячись подивитися, і біла борода його звісилась над ковадлом. Тоді хлопець схопив сокиру, розколов одним ударом ковадло і защепив в неї бороду старого.
— Ну, тепер ти, брате, попався! Сказав він. Тепер тобі помирати доведеться!
Взяв він залізний прут і став ним пригощати старого, поки той не заверещав і не почав благати про пощаду, обіцяючи дати йому за це превеликі багатства.
Хлопець витягнув сокиру з щілини і звільнив старого. Повів його старий назад в замок, показав йому в одному з пагорбів три скрині, наповнені золотом, і сказав:
— Одна третина належить бідним, інша королю, третя тобі.
У цей час пробило дванадцять, і хлопець залишився один в темряві.
— Як – небудь та виберуся звідси, сказав він, навпомацки відшукав дорогу в свою кімнату і заснув там біля вогню.
На ранок прийшов король і запитав:
— Що ж тепер, мабуть, навчився ти страху?
— Ні, відповів той, і відати не відаю, що таке страх. Побував тут мій покійний двоюрідний брат та бородань якийсь приходив і показав мені там внизу купу грошей, а страху мене ніхто не навчив.
І сказав тоді король:
— Спасибі тобі! Визволив ти замок від нечистої сили. Бери ж собі мою дочку в дружини!
— Все це дуже добре, відповів той, а все – таки досі я не знаю, що означає тремтіти від страху!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: