ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Король із Золотої гори
Король із Золотої гори

У одного купця було двоє дітей – хлопчик і дівчинка, обидва ще маленькі, навіть і ходити ще не вміли. У той час сталося, що пливли по морю два його корабля з дорогим вантажем і всі його надбання було на тих кораблях, і якраз тоді, коли вже він розраховував на великі прибутки, прийшла звістка, що ті обидва кораблі потонули.
І ось з багача він став бідняком, і не залишилося у нього нічого, крім невеликого поля під містом.
Щоб трохи розвіяти похмурі думки свої вийшов він на своє поле і став ходити по ньому взад і вперед …
Раптом побачив біля себе невеликого чорного чоловічка, який запитав його, чому він так сумний і що щемить його серце.
Тоді купець сказав йому:
— Якби ти міг допомогти мені, я б сказав тобі, в чому моє горе.
— Хто знає, – відповів чорний чоловічок, – може бути, я і зумію тобі допомогти, так що розкажи, в чому твоє горе, а там подивимося.
Тут і розповів йому купець, що все його багатство пропало в морі, і нічого у нього не залишилося, крім цього поля.
— Не турбуйся, – сказав чоловічок, – якщо ти пообіцяєш мені сюди ж привести через дванадцять років те, що по приході додому перше тицьне тобі під ноги, то в грошах у тебе не буде нестачі.
Купець подумав:
— Та що ж це може бути, як не собака моя? – А про свої малих діток і не подумав; погодився на пропозицію чорного чоловічка, видав йому розписку і печаткою її скріпив, та й пішов додому.
Коли він прийшов додому, його маленький синочок так йому зрадів, що, тримаючись за лавки, пришкутильгав до нього і міцно схопив його за ноги.
Тут батько перелякався, зміркувавши, яку він дав обіцянку.
Але, втім, не знаходячи ще ніде грошей у своїх скринях він утішав себе думкою, що чорний чоловічок хотів тільки пожартувати над ним.
Місяць потому пішов він якось на горище пошукати свинцю на продаж і раптом побачив там велику купу грошей.
Справи його, завдяки цій знахідці, знову завертілися, він став робити великі закупівлі, повів свої торгові справи ще краще ніж колись, а на Бога і рукою махнув.
А між тим хлопчик підростав і виявляв себе розумним і здатним.
І чим більше наближався до кінця дванадцятирічний термін, тим заклопотаніший ставав купець і навіть приховати не міг побоювань, що показувалося на обличчі його.
Ось і запитав його одного разу син, чим він так стурбований. Спочатку батько не хотів говорити йому, але син продовжував у нього допитуватися до тих пір, поки той не розповів йому, що пообіцяв його віддати (сам не усвідомлюючи, що він обіцяє) якомусь чорному чоловічкові і отримав за це купу грошей. "Обіцянку свою, – сказав батько, – я скріпив розпискою та печаткою, і ось тепер, після закінчення дванадцяти років, повинен тебе видати йому."
Син відповів батькові:
— Тату, вже ви не турбуйтеся, все влаштується на краще – чорний чоловічок не може мати наді мною ніякої влади.
Син попросив собі благословення у священика, і коли прийшла година його видачі, він разом з батьком вийшов у поле, окреслив коло і став всередину його з батьком.
Чорний чоловічок з'явився і запитав батька:
— Ну, привів ти з собою те, що мені обіцяв?
Той мовчав; а син запитав:
— Чого тобі тут треба?
— Не з тобою я говорю, – сказав чорний чоловічок, – а з твоїм батьком.
Але син продовжував:
— Ти мого батька обдурив і спокусив – видай мені його розписку!
— Ні, – відповів чорний чоловічок, – я свого права не поступлюся.
Так вони ще довго між собою перемовлялися, нарешті змовилися на те, що син, який відтепер належав вже не батькові, а споконвічного ворога людського роду, має сісти в суденце, спущене на текучу воду; батько ж зобов'язаний ногою відштовхнути його від берега.
Таким чином син попрощався з батьком своїм, сів у суденце, і батько відштовхнув його від берега. Суденце негайно перевернулося догори дном, і батько, подумав, що син його загинув, і, повернувшись додому, довго горював про нього.
А суденце не потонуло; спокійнісінько попливло догори дном за течією, і пливло довго, поки не врізалося в якийсь невідомий берег, тут син купця вийшов на берег, побачив перед собою прекрасний замок і пішов до нього.
Коли ж він в замок вступив, то переконався, що він зачарований: пройшов він через всі кімнати замку, і всі були порожні; тільки прийшовши в останню кімнату, він знайшов там змію, що лежала на підлозі і звивалася кільцями.
Ця змія була зачарована дівчина, яка дуже зраділа юнакові і сказала:
— Ти це прийшов до мене, мій рятівник? Тебе чекаю я вже цілих дванадцять років! Все тутешнє царство заворожено, і ти повинен його позбавити від чар.
— А як же можу я це зробити? – Запитав юнак.
— Сьогодні вночі прийдуть дванадцять закутих у ланцюги чорних людей і будуть тебе питати, що ти тут робиш, а ти мовчи і не відповідай і зостав їм робити з тобою все, що їм заманеться; стануть вони тебе мучити, бити і колоти – і ти не заважай їм, тільки не кажи; опівночі все зникне. У другу ніч прийдуть дванадцять інших, а в третю ніч навіть і двадцять чотири, які тобі й голову відрубають; але опівночі їхня влада мине, і якщо ти все це витерпиш і ні словечка не вимовив, то я буду від чар врятована. Тоді я прийду до тебе і принесу в склянці живу воду, обприскаю тебе нею, і ти знову станеш живий і здоровий, як колись.
На це юнак сказав:
— Охоче готовий тебе від чар позбавити.
Все сталося так, як вона сказала: чорні люди не могли в нього ні слова вимучити, і на третю ніч змія обернулася красунею – королівною, яка прийшла до нього з живою водою і знову його оживила. Тут кинулася вона йому на шию і стала його цілувати, і весь замок наповнився радістю і веселощами.
А потім було відсвятковане весілля, і юнак став королем із Золотою Гори.
Так жили вони в повному достатку, і королева народила красивого хлопчика.
Минуло вісім років, і раптом згадався королю його батько, і знудьгував по батькові, і захотів він його провідати. Королева не хотіла чоловіка відпускати і говорила:
— Уж я знаю, що ця поїздка принесе мені горе! – Але він доти прохав її, поки вона не погодилася.
При прощання дала вона йому чарівне кільце і сказала:
— Візьми це кільце; варто тільки одягти його на палець, і ти зразу опинишся там, де побажаєш; але тільки ти повинен мені обіцяти, що ти не скористаєшся ним, щоб мене насильно викликати до батька свого.
Він їй це обіцяв, надів обручку на палець і побажав опинитися перед тим містом, де жив його батько.
В одну мить він там і опинився, і хотів увійти в місто; але коли прийшов до міських воріт, варта не захотіла його впускати, бо одежа була на ньому якась дивна, хоч і багата, і красива.
Тоді він пішов на сусідню гору, де пастух пас овець, обмінявся з ним одягом і, надівши старий одяг, безперешкодно проник в місто.
Коли він прийшов до свого батька, то оголосив йому, що він його син; але той цього не хотів вірити і сказав, що у нього, точно, був син, але вже давним – давно помер. "Але так як я бачу, – додав батько, – що ти бідняк – пастух, то я можу тебе нагодувати."
Тоді уявний пастух сказав своїм батькам:
— Істинно кажу вам, що я ваш син, та й невже ж ви не знаєте ніякого знака на моєму тілі, за яким ви могли б мене пізнати?
— Так, – сказала мати, – у нашого сина була велика родимка під правою пахвою.
Він засукав рукав сорочки, вони побачили у нього під правою пахвою родимку і вже не сумнівалися більше в тому, що він їхній син. Потім розповів він їм, що він – король із Золотою Гори і що одружений на королівні і син у них є семирічний.
Батько сказав на це:
— Ну, цьому вже я ніяк не повірю: великий король, одягнений в рвану вівчарську одежу!
Тоді син розсердився і, забувши свою обіцянку, повернув чарівне кільце кругом пальця і побажав, щоб його дружина і син негайно до нього з'явилися.
У ту ж мить вони і з'явилися перед ним, але королева плакала і скаржилася на те, що він своє слово порушив і зробив її нещасливою. Він сказав їй, що вчинив необдумано, але без усякого злого наміру, і став її вмовляти.
Вона зробила вигляд, що готова йому поступитися, але між тим на думці у неї було недобре.
Він повів її за місто на батьківське поле, показав їй те місце на березі, де батько відштовхнув його суденце, і сказав:
— Я втомився, присядь тут, я покладу голову до тебе на коліна і посплю трохи.
Поклав голову їй на коліна, і вона стала у нього перебирати пальцями в волоссі, поки він не заснув.
Коли ж він заснув, вона спочатку зняла у нього кільце з пальця, потім вивільнила ногу з – під його голови і залишила там тільки туфлю; потім взяла свою дитину на руки і побажала негайно ж знову опинитися у своєму королівстві.
Коли він прокинувся, то побачив себе покинутим на березі: ні дружини, ні дитини при ньому не було, зникло разом з ними і кільце з пальця, і тільки одна туфля ще нагадувала про його дружину. "До рідного дому я не піду, – подумав він. – Там ще, мабуть, вважатимуть мене за чаклуна; вже краще я прямо звідси подамся в дорогу і буду йти до тих пір, поки не прийду в своє королівство."
Ось і пішов він, і прийшов нарешті до гори, перед якою побачив трьох велетнів: вони сперечалися, не знаючи, як їм поділити між собою батьківську спадщину.
Побачивши, що він іде мимо, велетні його покликали і сказали:
— У вас, маленьких людей, розуму в голові багато, – і просили його поділити їх спадщину.
А спадок складалося, по – перше, з заповітного меча, який варто було тільки взяти в руки і сказати: "Всі голови геть, крім моєї!" – І всі голови летіли з плечей.
По – друге, плащ – хто той плащ одягав, той відразу ж ставав невидимий.
По – третє, пару чобіт – якщо хто їх одягав, то варто було йому тільки побажати де – небудь опинитися, і він одразу був там.
Ось король і сказав велетням:
— Дайте мені всі три речі, щоб я міг їх спробувати – чи придатні вони.
Ось і дали вони йому плащ, і тільки він його надів, як став невидимий і звернувся в муху.
Потім він знову прийняв свій колишній вигляд і сказав: "Плащ хороший; тепер дайте мені меч випробувати."
Велетні відповідали:
— Ні! Меча ми тобі не дамо. Адже варто тільки тому, хто володіє мечем сказати:" Всі голови геть, крім моєї! "- Так і полетять всі голови, і тільки в одного власника меча голова на плечах вціліє.
Проте ж потім дали йому і меч, але з тією умовою, щоб він відчув його силу над стовбуром дерева.
Так він і зробив, і меч розсік величезне товсте дерево легко, як соломинку.
Потім хотів він випробувати і чоботи, але велетні знову заговорили:
— Ні, їх не випустимо з рук! Адже якщо ти їх одягнеш та побажаєш опинитися на вершині гори, то нам доведеться тут залишитися з порожніми руками.
— Ні, – сказав король, – цього я не зроблю.
Дали вони йому і чоботи.
Коли всі три речі опинилися у нього в руках, то він подумав про свою дружину і дитину і сказав про себе: "Ах, якби я міг бути тепер у себе, на Золотій Горі!"
І тут же зник він з очей велетнів, і таким чином було поділено їх спадщину.
Підійшовши до свого замку, король почув радісні крики, звуки скрипок і флейт, і зустрічні люди повідомили йому, що його дружина святкує своє весілля з іншим.
Тоді король розгнівався і сказав:
— Ах, підступна! Вона мене обдурила і покинула в той час, як я заснув! Тут він одягнув свій плащ і вступив в замок невидимкою.
Коли він увійшов до залу, то побачив великий стіл, заставлений дорогими стравами; за столом сиділо багато гостей, які їли й пили, сміялися і жартували.
А його дружина, наряджена, сиділа серед гостей на королівському троні, увінчана короною. Він став позаду її, нікому не видимий.
Коли їй клали на тарілку шматок м'яса, він то м'ясо брав у неї з тарілки і з'їдав; а коли їй підносили склянку вина, він брав той стакан і випивав вино …
Скільки їй ні давали, у неї нічого не було, і її стакани і тарілки зникали миттєво. Це її образило і присоромило; вона встала з – за столу, пішла в свою кімнату і стала плакати, а він пішов за нею.
Ось і стала вона говорити:
— Чи біс знову опанував мною чи мій чоловік прийшов?
Тоді він ударив її і сказав:
— Прийшов! Я тут, обманщиця! Цього я від тебе заслужив?
І він, скинувши плащ, з'явився перед нею, пішов у залу і крикнув:
— Весілля ніякого не буде! Справжній король повернувся додому!
Королі, князі і радники королівські, які зібралися за весільним столом, стали знущатися над ним і висміювати його; але він не став на них витрачати слів і запитав тільки: "Розійдетесь ви звідси чи ні?"
Тоді вони хотіли його схопити і підступили було до нього, але він вихопив свій меч і сказав:
— Всі голови геть, крім моєї!
Всі голови разом злетіли з плечей, і він залишився один єдиним королем Золотої Гори.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: