ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як Джованніно Ледачий мацав королівського носа
Як Джованніно Ледачий мацав королівського носа

Одного разу Джованнінові Ледачому закортіло помацати королівського носа. Почав він до Рима збиратися. Друзі його відраджували, кажучи:
- Не їдь, Джованніно: це дуже небезпечно. Розгнівається король, то й носа власного позбудешся, і без голови залишишся.
Та Джованніно був упертий. Приготував валізку і сходив до священика, мера й маршала - щоб повправля-тися. Він помацав їм носи так обережно й спритно, що ті навіть нічого й не помітили.
«Просте діло»,- подумав Джованніно.
Поїхав він до сусіднього міста. Показали йому будинок губернатора, прокурора та судді, він відвідав цих титулованих осіб і помацав їхні носи. Можновладці були трохи вражені: чоловік наче й добре вихований, вміє розумну розмову підтримати, а робить таке неподобство. Прокурор навіть розгнівався і вигукнув:
- Чого це ви мене за носа хапаєте?
- Даруйте,- відповів Джованніно,- на ньому сиділа муха.
Почав прокурор по кімнаті роздивлятися. Хоч як пильно дивився, та ні мухи, ані комара не побачив. Джованніно тим часом поквапно вклонився й зник, мов у землю провалився, не забувши, однак, за собою двері причинити.
Був у нього окремий блокнот, де він занотовував усіх тих, у кого йому пощастило носа помацати. І були то все люди титуловані й поважні.
У Римі Джованніно перемацав стільки носів, що йому довелося купувати товстіший зошит. Адже там на кожній вулиці можна зустріти одну або й дві високородні особи, кількох віце-міністрів і десяток знаменитих секретарів. Що ж до прокурорів, то про них нема чого й казати: їх там більше, як жебраків. Отож носів було вдосталь, тільки руку простягай. Всі ті благородні особи вважали, що, мацаючи їхні носи, Джованніно засвідчує їм свою повагу, а дехто навіть заохочував своїх підлеглих, щоб і вони перейняли таку поведенцію:
- Від сьогодні замість уклонятися можете мацати мого носа. Це новий вишуканий звичай.
Підлеглі, звичайно, вагалися. Адже то нечувана річ - простягати руку до начальницького носа. Та, зрештою, за велінням начальників, вони почали торкати, мацати, щипати їхні носи. І вельможні носи від задоволення ясніли й червоніли.
Джованніно не забув своєї головної мети: помацати королівського носа. Він тільки чекав сприятливої нагоди. І така нагода випала йому під час королівської процесії. Джованніно помітив, що з юрби раз по раз виступали люди, стрибали на підніжки королівського ридвана й подавали королю конверт, мабуть, із суплікою, а король, усміхаючись, передавав той конверт першому міністрові.
От Джованніно й собі скочив на підніжку. Король лагідно до нього всміхнувся. Джованніно сказав:
- З вашого дозволу,- і, простягши руку, торкнувся вказівним пальцем до кінчика носа його величності.
Приголомшений несподіванкою, король помацав свого носа, розтулив губи щось сказати, та Джованніно стрибнув назад і сховався в юрбі. Залунали бурхливі оплески, всі кинулись наслідувати Джованніно: люди стрибали на підніжки, хапали короля за ніс і добряче його попо-смикали.
- Це новий вияв шаноби, ваша величносте,- усміхаючись прошепотів перший міністр у вухо королю. Та король не мав охоти усміхатися, бо йому було боляче, з носа текло. Король навіть не міг утертися: вірні піддані безперестану хапали його за ніс.
Джованніно вернувся додому радий-радесенький.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: