ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Король – жабеня або Залізний Генріх
Король – жабеня або Залізний Генріх

У стародавні часи, коли закляття ще допомагали, жив на світі король; всі дочки були у нього красуні, але наймолодша була така прекрасна, що навіть сонце і то дивувалася, сяючи на її обличчі.
Поблизу королівського замку розкинувся великий дрімучий ліс, і був у тому лісі під старою липою колодязь; і ось у спекотні дні молодша королівна виходила в ліс, сідала на край колодязя, і коли ставало їй нудно, вона брала золотий м'яч, підкидала його вгору і ловила – це було її найулюбленішою грою.
Але одного разу, підкинувши свій золотий м'яч, вона зловити його не встигла, він упав додолу і покотився прямо в колодязь. Королівна очей не спускала з золотого м'яча, але він зник, а колодязь був такий глибокий, що і дна не було видно. Заплакала тоді королівна, і стала плакати все сильніше і сильніше, і ніяк не могла заспокоїтися.
Ось плаче вона за м'ячем і раптом чує – хтось їй каже:
— Що з тобою, королівна? Ти так плачеш, що і камінь розжалобити можеш.
Вона озирнулася, щоб дізнатися, звідки цей голос, раптом бачить – жабеня висунуло з води свою голову.
— А-а, це ти, старий квакун, – сказала вона, – я плачу за своїм золотим м'ячиком, що впав у колодязь.
— Заспокойся, чого плакати, – каже жабеня, – я тобі допоможу. А що ти мені даси, якщо я знайду твою іграшку?
— Все, що захочеш, милий жабеня, – відповіла королівна. – Мої сукні, перлів, дорогоцінні камені і впридачу золоту корону, яку я ношу.
Каже їй жабеня:
— Не треба мені ні твоїх суконь, ні перлів, ні дорогоцінних каменів, і твоєї золотої корони я не хочу, а от якщо б ти мене полюбила та зі мною подружилася, і ми грали б разом, і сидів би я поруч з тобою за столиком, їв з твоєї золотої тарілочки, пив з твого маленького горнятка і спав з тобою разом в ліжку, – якщо ти мені пообіцяєш все це, я миттю стрибну вниз і дістану тобі твій золотий м'яч.
— Так, так, обіцяю тобі все, що хочеш, тільки дістань мені мій м'яч! – А сама про себе подумала:
"Що там дурне жабеня базікає? Сидить він у воді серед жаб та кумкає, – де вже йому бути людині товаришем!"
Отримавши з неї обіцянку, жабеня пірнуло у воду, опустилося на саме дно, швидко випливло наверх, тримаючи в роті м'яч, і кинув його на траву. Побачивши знову свою гарну іграшку, королівна дуже зраділа, підняла її з землі і втекла.
— Чекай, чекай! – Крикнуло жабеня. – Візьми і мене з собою, адже мені за тобою не встигнути!
Але що з того, що він голосно кричав їй услід своє "ква – ква"? Вона і слухати його не хотіла, поспішаючи додому. А потім і зовсім забула про бідного жабеня, і довелося йому знову спуститися в свій колодязь.
На другий день вона сіла з королем і придворними за стіл і стала їсти зі своєї золотої тарілочки. Раптом – топ – шльоп – шльоп – підіймається хтось мармуровими сходами і, піднявшись нагору, стукає у двері і каже:
— Молода королівна, відчини мені двері!
Вона побігла подивитися, хто б це міг до неї постукати. Відкриває двері, бачить – сидить перед нею жабеня. Миттю зачинила вона двері і сіла знову за стіл, але зробилося їй так страшно, що помітив король, як сильно б'ється у неї сердечко, і каже:
— Дитя моє, чого ти так злякалася? Чи не велетень який сховався за дверима і хоче тебе викрасти?
— Ах, ні, – сказала королівна, – це зовсім не велетень, а мерзенне жабеня.
— А що йому від тебе треба?
— Та ось сиділа я вчора в лісі біля колодязя і гралася, і впав у воду мій золотий м'яч. Я гірко заплакала, а жабеня дістало мені його і стало вимагати, щоб я взяла його в товариші, а я і пообіцяла йому, – але ніколи не думала, щоб воно могло вибратися з води. А ось тепер з'явилося й хоче сюди увійти.
А тим часом жабеня постукав знову і закричав:
— Привіт королівно! Двері відкрий, чи ти забула, що вчора пообіцяла біля колодязя?
Тоді король сказав:
— Ти свою обіцянку повинна виконати. Іди і відкрий йому двері.
Вона пішла, відкрила двері, і ось жабеня стрибнуло у кімнату, поскакав слідом за нею, доскакав до її стільця, сів і каже:
— Візьми і посади мене поряд з собою.
Вона не наважувалася, але король велів їй виконати його бажання. Вона посадила жабеня на стілець, а він на стіл став проситися; посадила вона його на стіл, а він каже:
— А тепер присунь мені ближче свою золоту тарілочку, будемо їсти з тобою разом.
Хоча вона і виконала це, але було видно, що дуже неохоче.
Почало жабеня їсти, а королівні і шматок в горло не лізе. Нарешті жабеня каже:
— Я наївся досхочу і втомився, – тепер віднеси мене в свою спальню, застели мені свого шовкового ліжечка, і ляжемо з тобою разом спати.
Як заплакала тут королівна, страшно їй стало, боїться до нього і доторкнутися, а він ще в постельці спати з нею збирається. Розгнівався король і каже:
— Хто тобі в біді допоміг, тим нехтувати не годиться.
Взяла вона тоді жабеня двома пальцями, понесла його до себе в спальню, посадила в кутку, а сама лягла в ліжечко. А воно стрибнуло і каже:
— Я втомився, мені теж спати хочеться, – візьми мене до себе, а не то я твоєму батькові поскаржуся.
Розсердилася тут королівна і вдарила його щосили об стіну.
— Ну, тепер, мерзенне жабеня, ти заспокоїшся!
Але тільки впало воно додолу, як раптом обернувся королевичем з прекрасними, лагідними очима. І став з тієї пори, з волі її батька, її милим другом і чоловіком. Він розповів їй, що його зачарувала зла відьма, і ніхто б не міг звільнити його з колодязя, крім неї однієї, і що завтра вони відправляться в його королівство.
Ось лягли вони спати і заснули. А на другий ранок, тільки розбудило їх сонечко, під'їхала до палацу карета з восьмериком білих коней, і були у них білі султани на голові, а збруя із золотих ланцюгів, і стояв на зап'ятках слуга королевича, а був то вірний Генріх. Коли його господар був звернений в жабеня, вірний Генріх так горював і сумував, що велів зв'язати собі серце трьома залізними обручами, щоб не розірвалося воно від горя і печалі.
І повинен був у цій кареті їхати молодий король в своє королівство. Посадив вірний Генріх молодих в карету, а сам став на зап'ятках і радів, що господар його позбувся злого закляття.
Ось проїхали вони частину дороги, раптом королевич чує – ззаду щось тріснуло. Обернувся він і крикнув:
— Генріх, тріснула карета!
— Не вона то, пане мій,
То і з серця груз упав,
Що так сильно тужував,
Коли ви сиділи там,
І служили всім жабам.
Ось знову і знову затріщало щось в дорозі, королевич думав, що це тріснула карета, але були то обручі, що злетіли з серця вірного Генріха, бо господар його позбувся злого закляття і знову став щасливим.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: