ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Королівські діти
Королівські діти

Жив колись один король; народився у нього син, і був на ньому знак, що коли йому виповниться п'ятнадцять років, він повинен буде загинути від оленя. Коли він досяг цього віку, одного разу вирушили з ним єгеря на полювання. У лісі королевич від'їхав від інших убік і раптом помітив великого оленя, він хотів його застрелити, але наздогнати його ніяк не міг. Мчав олень до тих пір, поки не заманив королевича в саму гущавину лісову, глядь – замість оленя стоїть перед ним величезний, високий чоловік і каже:
— От і добре, що я тебе впіймав! Я вже шість пар скляних лиж через тебе занапастив, а зловити тебе ніяк не міг.
Він узяв королевича з собою, перетягнув його через озеро, привів у великий королівський замок, посадив з собою за стіл, і стали вони разом вечеряти. Ось поїли вони, і каже тоді король королевичу:
— Є у мене троє дочок; і ти повинен простояти в опочивальні у старшої на сторожі з дев'ятої вечора до шостої ранку. Я буду являтися до тебе щоразу, коли буде дзвонити дзвін, буду тебе кликати, і якщо ти хоч раз не відгукнешся, будеш вранці страчений; а якщо кожен раз будеш відгукуватися, то отримаєш дочку мою в дружини.
Ось увійшов молодий королевич з королівною в опочивальню, де стояла кам'яна статуя, і сказала королівна ідолові:
— Мій батько буде сюди кожну годину, починаючи з дев'ятої години вечора, поки не проб'є шість, якщо він буде кликати, ти відзивайся замість королевича.
Закивав головою кам'яний ідол. На другий ранок говорить король королевичу:
— Ти свою справу виконав добре, але видати за тебе заміж старшу дочку я не можу. Ти повинен перш простояти на сторожі всю ніч біля другої дочки, а там я подумаю, чи можна тобі на моїй старшій дочці одружитися. Я буду являтися до тебе кожну годину, і якщо я тебе покличу, ти відгукуєшся, а якщо я гукну тебе, а ти не відгукнешся, то кров'ю своєю за це розплатишся.
Попрямував королевич з королівною в опочивальню, і стояв там кам'яний ідол ще вище того, і сказала йому королівна:
— Якщо мій батько буде кликати, то відповідай ти. – Закивав мовчки головою великий кам'яний ідол, а потім став розгойдувати головою все тихіше й тихіше, поки голова, нарешті, стала нерухома.
Влігся королевич біля порога спальні, підклав собі руку під голову і заснув. На другий ранок говорить йому король:
— Хоча ти зі справою упорався добре, але видати за тебе заміж другу дочку я не можу. Ти повинен простояти ще ніч на варті у молодшої королівни, а там я подумаю, чи можна видати за тебе середню дочку. Я буду являтися до тебе кожну годину, і якщо тебе гукну, ти мені відзивайся; а якщо я гукну тебе, а ти не відгукнешся, то кров'ю своєю за це розплатишся.
Ось увійшов королевич з молодшою королівною в спальню, і стояв там теж ідол куди побільше і вище, ніж в опочивальні у перших двох королівн. І мовила ідолові королівна:
— Якщо мій батько буде кликати, то відповідай ти. – І у відповідь на це великий, високий кам'яний ідол кивав головою мало не цілих півгодини, поки його голова стала знову нерухома.
А королевич ліг біля порога і заснув.
Каже на другий ранок йому король:
— Хоча ти варту ніс добре, а все – таки видати за тебе заміж свою дочку я не можу. Є у мене дрімучий ліс, якщо ти мені його з шостої години ранку до шостої вечора весь дочиста вирубаєш, то я тоді про це подумаю.
І дав він йому скляну сокиру, скляний клин і скляний колун. Тільки прийшов королевич в ліс, вдарив раз сокирою – а сокира навпіл і розколовся. Взяв він клин, вдарив по ньому колуном, а той на дрібні осколки розсипався. Він був цим так вражений, що подумав: "Ось смерть вже моя прийшла." Він сів і заплакав.
Настав полудень, і каже король:
— Доньки милі, хто – небудь з вас повинен йому віднести поїсти.
— Ні, – сказали обидві старші, – нічого ми йому відносити не станемо. Нехай та, у якої він вартував останню ніч, і віднесе йому.
Довелося тоді молодшій віднести йому поїсти. Прийшла вона в ліс і запитує його, як просувається в нього робота.
— О, зовсім погано, – говорить він.
Тоді вона сказала йому, що він повинен спочатку трохи поїсти.
— Ні, мені тепер не до їжі, мені вмирати доведеться, мені зовсім не хочеться.
Стала вона говорити йому ласкаві слова і вмовила його хоч що – небудь поїсти. Ось підійшов він і трохи поїв. Коли він підкріпився, вона й каже:
— А тепер давай я погладжу тебе по голові, може, ти трохи повеселішаєш.
Стала вона його гладити, і раптом він відчув втому і заснув. А вона взяла свою хустку, зав'язала на ньому вузлик, вдарила тричі вузликом про землю і мовила: "Арвеггер, сюди!"
І вмить з’явилося безліч підземних чоловічків, і стали вони питати, що королівні треба. І вона їм сказала:
— Треба за три години весь дрімучий ліс вирубати та скласти всі дерева.
Пішли підземні чоловічки, скликали всіх своїх на підмогу, і взялися ті враз за роботу; і не минуло й трьох годин, як все вже було виконано. З'явилися підземні чоловічки до королівни і доповіли їй про це.
Взяла вона знову свою білу хустку і каже: "Арвеггер, додому!" І всі чоловічки зникли. Прокинувся королевич, сильно зрадів, а королівна і каже:
— Як проб'є шість, ти іди додому.
Він так і зробив, і запитує його король:
— Ну що, вирубав ліс?
— Так, – каже королевич.
Всілися вони за стіл, і каже король:
— Я не можу ще видати дочку за тебе заміж, ти спершу повинен мені дещо виконати.
Запитав королевич, що ж він повинен зробити.
— Є у мене великий ставок, – сказав король, – так от завтра вранці сходи ти туди та вичисти мені його, щоб блищав він, як дзеркало, та щоб водилися в ньому різні риби.
На другий ранок дав йому король скляну лопату і каже:
— До шостої години вечора ставок повинен бути готовий.
Попрямував королевич до ставка, ткнув лопатою, а лопата зламалася; ткнув він мотикою – і мотика зламалася. Сильно засмутився королевич. Принесла йому опівдні молодша королівна поїсти і запитала, як іде у нього робота. Сказав королевич, що справа йде зовсім погано:
— Видно, доведеться мені головою поплатитися. Лопата у мене зламалася.
— О, – сказала вона, – іди сюди та заспівай що – небудь, тоді тобі веселіше стане.
— Ні, – сказав він, – я нічого не можу, дуже я засмучений.
Заспокоїла вона його ласкавим добрим словом і змусила поїсти. Потім стала у нього знову по голові приголубила, і він заснув. Тоді взяла вона свою хустку, зав'язала на ній вузлик, вдарила тричі об землю і мовила: "Арвеггер, сюди!" І вмить з’явилося до неї безліч підземних чоловічків, стали всі її питати, чого вона хоче. І веліла вона їм за три години весь ставок очистити, щоб виблискував він, як дзеркало, хоч дивлячись у нього, і щоб плавали в ньому всякі риби. Пішли чоловічки до ставка, скликали всіх своїх на підмогу; і за дві години робота була виконана.
Повернулися вони і говорять:
— Ми виконали все, що було наказано.
Тоді взяла королівна хустку, вдарила нею тричі об землю і мовила: "Арвеггер, додому!" І всі зникли. Прокинувся королевич, бачить – робота готова. Тоді королівна пішла і сказала, щоб до шостої години він додому повернувся.
Прийшов він додому, а король і питає:
— Що ж, очистив ти ставок?
— Так, – відповів королевич, – все виконано.
Підійшов король до ставка і сказав:
— Хоча ти ставок і очистив, але видати свою дочку за тебе заміж поки я не можу. Ти повинен перш виконати ще одне завдання.
— Яке ж іще? – Запитав королевич.
А була у короля велика гора, вся вона терном поросла.
— Ти повинен весь терен на горі вирубати і побудувати там великий замок, та такий прекрасний, що ніхто з людей такого жодного разу не бачив, і щоб було в тому замку все для життя необхідне.
Піднявся на другий ранок королевич, – і дав йому король скляну сокиру і скляний бурав і велів, щоб все було до шостої години вечора зроблено. Але тільки вдарив він сокирою по першому терні, як сокира вщент розлетілася, та й бурав теж до справи виявився непридатним. Сильно засмутився королевич, став очікувати свою кохану – чи не прийде вона, чи не допоможе йому з біди вибратися. Настав полудень, прийшла вона і принесла йому поїсти. Він вийшов їй назустріч, розповів їй все, що трапилося, поснідав, що вона йому принесла, і дав їй себе приголубити, а сам заснув. Зав'язала вона знову вузлик, вдарила ним тричі по землі і мовила: "Арвеггер, сюди!" І знову з’явилося безліч підземних чоловічків, і вони запитали її, чого вона хоче.
— Ви повинні за три години, – сказала вона, – вирубати на горі весь терен, і побудувати на вершині замок, та такий красивий, якого ще ніхто з людей не бачив, і щоб було в ньому все для життя необхідне.
Зійшли вони на гору, скликали всіх своїх на підмогу, і незабаром все було вже готове. Прийшли вони і говорять про те королівні. Взяла вона тоді хустку, тричі вдарила нею об землю і сказала: "Арвеггер, додому!" І всі вони негайно зникли.
Прокинувся королевич, бачить – все зроблено, і стало йому весело. Ось пробило шість годин, і повернулися вони тоді разом додому. І запитує король:
— Ну що, замок готовий?
— Так, – каже королевич.
Сіли вони за стіл, а король і каже:
— Мою молодшу дочку заміж за тебе я віддати не можу, поки двох старших не видам.
Сильно засмутився королевич і не знав він, що йому тепер робити.
Пробрався він раз уночі до королівни і втік з нею разом із замку. Пробігли вони частину дороги, обернулася королівна назад і бачить, що батько їх наздоганяє.
— Ах, – сказала вона, – що ж тепер робити? Мій батько нас наздоганяє, хоче нас додому повернути. Зверну я тебе в шипшину, а сама обернуся трояндою і сховаюсь в твоїх шипах.
Підійшов батько до того місця, бачить – стоїть шипшина, а на ній троянда цвіте. Хотів він було троянду зірвати, але стала шипшина колоти його своїми шипами, – і довелося королю повернутись додому ні з чим. Запитує у нього дружина, чому не привів він додому свою дочку. Розповів він дружині, що майже наздогнав він її, та раптом втратив з поля зору і замість них побачив перед собою шипшину, а на ній троянду.
Каже йому королева:
— Варто було тобі тільки троянду зірвати, а шипшина і сама би за нею прийшла.
Вирушив король знову до того місця, щоб троянду добути. А королевич з королівною тим часом пішли вже далеко – далеко, і довелося королю їх знову наздоганяти. Озирнулася дочка, бачить – батько вже близько. І каже вона:
— Ах, що ж нам тепер робити? Зверну я тебе в кірху, а сама обернуся пастором, буду читати проповідь.
Підійшов батько до того місця, бачить – стоїть кірха, а пастор читає проповідь. Прослухав він проповідь і додому вернувся. Запитує в нього королева, чому він дочку з собою не привів, а король відповідає:
— Довелося мені гнатися за ними далеко – далеко. Нагнав я їх, бачу – стоїть кірха, а в ній пастор проповідь читає.
— А тобі слід було б пастора з собою привести, – сказала королева, – а кірха і сама б за тобою пішла. Посилаю я тебе за ними в погоню, а ти зробити нічого не можеш, – видно, доведеться мені самій за ними бігти.
Пробігла вона частину дороги, помітила вдалині втікачів, обернулася королівна випадково назад, бачить – мати за ними женеться, і каже:
— Ах, які ж ми нещасні, сама матінка за нами женеться! Зверну я тебе в ставок, а сама обернуся рибою.
Прийшла мати до того місця, бачить – перед нею великий ставок, а в ньому рибка хлюпається, голову з води виставляє, плаває собі весело. Захотілося їй ту рибку зловити, та ніяк їй це не вдається. Розсердилася вона і задумала випити весь ставок насухо, щоб ту рибку зловити; і випила, – але стало їй так погано, що довелося їй назад весь ставок вивергнути. Ось вона і каже:
— Я бачу, що з вами нічого не поробиш, – і стала їх до себе кликати.
Тоді взяли вони знову свій колишній вигляд, і дала королева дочці три волоських горіха і сказала:
— Ці горіхи тобі допоможуть, якщо ти в біду потрапиш.
І пішли молоді далі своєю дорогою. Пробули вони в дорозі немало часу і підійшли, нарешті, до замку, звідки був родом королевич, а поруч було село. Прийшли вони, а королевич і каже:
— Ти, моя мила, тут зажди, я пройду в замок спершу один, а повернуся з каретою і слугами і відвезу тебе туди.
Коли він з'явився в замок, усі дуже зраділи його поверненню. Він розповів їм, що є у нього наречена, що вона в сусідньому селі його чекає, і щоб негайно заправили карету і привезли її в замок. Заправили карету, і багато слуг всілося в неї. Але тільки королевич зібрався сісти в ту карету, як раптом мати поцілувала його, – і від материнського поцілунку він вмить забув все, що було і що належало йому зробити. Мати веліла випрягти коней з карети, і всі повернулися додому. А дівчина сидить тим часом у селі, чекає коли за нею приїдуть; але ніхто не їхав. Найнялася тоді королівна в працівниці на млин, що біля замку був, і ось щодня після полудня доводилося їй сидіти на березі річки і мити посуд. Сталося, що одного разу вийшла королева із замку прогулятися берегом, побачила вона красиву дівчину і говорить: "Яка красуня! Як вона мені сподобалася!"
Стала вона про неї у всіх розпитувати, але ніхто про ту дівчину нічого не знав. Минуло багато часу, а дівчина продовжувала чесно і вірно служити у мельника. А тим часом королева підшукала для свого сина дружину з далекої країни. Ось уже приїхала наречена, і повинно було незабаром відбутися весілля. Зібралося багато народу подивитися на те весілля, і стала молода працівниця просити у мельника, щоб він дозволив і їй побувати на тому весіллі. Мельник тоді сказав: "Іди!"
Перед тим як іти, розкрила вона один з трьох волоських горіхів, дістала з нього прекрасне плаття, одягла його, пішла в ньому в кірху і стала біля вівтаря. Ось з'явилися наречена з нареченим, стали вони біля вівтаря, але коли пастор уже збирався їх благословити, глянула раптом наречена в сторону, піднялася з колін і каже, що вінчатися не хоче, поки не буде у неї такої ж прекрасної сукні, як у тієї дами. Тоді вони повернулися додому і звеліли дізнатися у пані, чи не продасть вона цього плаття.
— Ні, продати я його не продам, а за послугу, мабуть, віддам.
Її запитали, що ж вона за нього хоче. Вона відповіла, що віддасть сукню, якщо їй буде дозволено провести ніч біля дверей опочивальні, де буде спати королевич. Їй сказали, що хай вона так і зробить, але змусили слугу підсипати королевичу сонного зілля. А королівна лягла на порозі дверей біля спальні і всю ніч жалібно йому вимовляла, що вона, мовляв, і ліс для нього весь вирубала, і ставок очистила, і замок для нього побудувала, і в шипшину його звертала, і в кірху, і в ставок, а він так скоро її забув. Але королевич нічого не чув; а прокинулися від її голосу слуги, стали прислухатися і ніяк не могли розібрати, що б це могло означати.
На другий ранок, коли всі піднялися, вбралася наречена в сукню і поїхала з нареченим в кірху. А гарна дівчина тим часом розкрила другий горішок, і виявилося в ньому плаття, ще прекрасніше першого. Вона одягла його і пішла в кірху, стала біля вівтаря, і сталося все те ж, що й минулий раз. Ось лягла дівчина на другу ніч на порозі дверей в опочивальню королевича, і велено було слузі напоїти його сонним зіллям. Але з'явився слуга і, замість того щоб дати йому сонного зілля, налив йому безсонного, і ліг королевич в ліжко; а працівниця мельника почала скаржитися й вимовляти йому все, як і минулого разу.
Королевич все це чув, сильно засмутився, і раптом йому згадалося все. Він хотів вийти до дівчини, але його мати замкнула двері на замок. На другий ранок він негайно з'явився до своєї коханої, розповів їй про все, що з ним сталося, і просив її не тримати на нього зла, що він забув її на такий довгий час. Тут розкрила королівна третій горіх, дістала з нього сукню, а була вона куди прекрасніша двох перших. Вона одягла її, і ось поїхали вони з королевичем в кірху, і вийшло до них назустріч багато дітей, вони подали нареченому і нареченій квіти і схилили перед ними строкаті прапори. У кірсі їх повінчали, а потім було прекрасне весілля. А підступну мати і фальшиву наречену прогнали геть.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: