ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Перунів цвіт
Перунів цвіт

Кажуть, то давно було, коли світом Яві правили мудрі київські князі, а старі боги бенкетували у вічному Ірії. На берегах могутнього Славутича розкинувся стольний град Київ. Жили у цьому великому місті добрі та працьовиті люди, які споконвіку звали себе полянами, а в самому серці Києва простягав свої високі шпилі до вічного неба князівський дитинець. Та казка ця не про князя сердешного і не про полян миролюбних. А про одного мужнього воя та його мудру кохану.
Старі люди кажуть, що був якось у князівській дружині воїн знатний, сильний та смілий. Що не похід, що не полюддя, то ніколи з пустими руками не вертався. І все в нього так швидко та вправно робилось, що дивувалися побратими. Завидки їх брали: що ж це їм нічого, а цього воїна так Перун, покровитель воєн, своєю божою ласкою посипає?
Перед важливим походом вирішили вони підгледіти, прослідкувати за ним, щоб секрет його взнати. Одного вечора, в час, коли Хорос-сонечко передає володіння над небом своєму брату Семарглу, володарю місячної ночі, побачили вони, як воїн наш відправився до темного лісу на старе святилища могутнього Перуна, хазяїна небесної блискавки. Потерли побратими руки у передчутті, що от зараз і взнають його таємницю, зараз і собі здобудуть божої ласки і привезуть з походу дарів невиданих та багатств незліченних.
А воїн наш не знав про їх лихі наміри та неквапливо собі йшов протоптаними стежками прадавнього лісу, по сторонах озирався, наче чекав на когось. Вже біля самого святилища вийшла з лісової гущі до нього дівчина, та така ж гарна, що очей не відірвати. Не йде, а пливе по землі, як та лебідка, що ранньою весною по Славутичу плаває, а стан гнучкий, наче його сам Сварог у своїй небесній кузні викував.
Позаклякали побратими нашого воїна, дивляться на ту панну, надивитися не можуть. А вона пригорнула легіня до серця, та й давай його стиха научати, як в поході голови не скласти та здоровим повернутися з мечем до ратного Києва. Пошепотіла щось йому, а потім повісила на шию малесенький мішечок. Та й пішла собі.
Почекали воїни трохи та й як накинуться на хлопця з усіх боків! Кидаються-кидаються, а звалити з ніг не можуть. Ох і лють їх тоді розібрала! Давай вони йому прокльони кричати, давай від нього вимагати, щоб віддав чарівний амулет.
Почув їх воїн та й розсміявся, бо не мав він амулету, не було у нього чарів могутніх, що ворогів вбивають, не було навіть каменя завітного, що будь-що на золото перетворює. Дістав він тоді з-за пазухи той мішечок та й висипав все, що в ньому, собі на долоню. Дивляться побратими та й зрозуміти не можуть: лежить там квітка, маленька та непримітна. Видно, дурить їх легінь, видно, не хоче секретом ділитися. А він всміхається їм у свої довгі вуса та й пояснює, що то не звичайна квітка, а сам перунів цвіт. І нехай не дає він людині, що ним володіє, ні багатства, ні слави, але приносить щось значно важливіше. Дарує він здоров’я міцне та дух сильний. А без здоров’я хіба ж можна ворогів бити? А хіба без нього зможеш ти багатством насолоджуватися чи в славі купатися?
Подивилися воїни на нього з недовірою та й пішли. Не повірили йому. А легінь наш обережно поклав свій перунів цвіт до мішечка й повісив на шию. Бо знав він добре, що щоб не казали інші, але важливішого за здоров’я тіла та духу нема нічого!
Отака вона, казочка. Добра чи погана – вам судити. Але як будете в тому лісі, що під Києвом росте, в час, коли Хорос-сонечко передає володіння над небом своєму брату Семарглу, не забудьте зірвати маленьку непримітну квіточку, бо то може буде ваш власний перунів цвіт.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: