ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Лисичка, Котик і Півник
Лисичка, Котик і Півник

Інсценізована казочка в двох картинах.
Ліс. Хатка Котика і Півника. Півник пасеться, Котик з сокирою щось майструє.
ПІВНИК: Отаке! Дивися знов!
КОТИК: Що ти там, Півнику, знайшов?
ПІВНИК: Що я знайшов? Зерно.
КОТИК: Ну, і смачне воно?
ПІВНИК:
Ах, ти не можеш уявити.
Може хочеш трошки вкусити?!
КОТИК:
Та нізащо в світі, та ніколи,
Хоч дай мені мишок повні поли.
Тверде, сухе – ну, ніякого смаку!
ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!
КОТИК:
О, знов мене злякав!
Ти б хоч тихше співав…
(Пауза)
І пісні твоєї не розумію.
ПІВНИК: А я іншої не вмію.
КОТИК: “Ку – ку – рі – ку”… цілком незрозуміле…
ПІВНИК:
А мене ще дужче співати закортіло…
І коли я пісню заспіваю,
Наче під небом політаю,
І мені на серці так легко стане,
Наче рідна мати на мене гляне.
КОТИК:
Півнику – братіку, я жартую;
Я твою пісеньку радо чую
І вранці, і вдень, і серед ночі…
Кожний співає, як вміє, як хоче;
Я твою пісеньку дуже люблю,
А чи любиш ти пісню мою?
ПІВНИК:
Нащо питаєш, мій друже, –
Я полюбив її дуже.
КОТИК (майструє і співає):
“Мур ,мур, мур,
Попід муром щур –
Несе солонинку
У свою хатинку,
А я все розважу,
За кущиком ляжу…
Мур, мур, мур…
Буде мій щур.
Стану я з ним гратись,
Стану забавлятись,
То піймаю, то пущу,
То підкину, то впущу.
Мур, мур, мур,
Буде мій щур!”
ЗАЙЧИК (вбігає): Здоровенькі були!
ПІВНИК: Здоровенькі!
КОТИК: Що нового, Сіренький?
ЗАЙЧИК:
Та я чув, як Лисиця Сороку прохала,
Щоб дорогу до вас показала.
КОТИК:
От тобі й на!
Ну, а що ж вона?
ЗАЙЧИК:
А Сорока сказала,
Щоб вона… почекала!
ПІВНИК:
Ха – ха – ха! Як Сороку побачу,
Щиро, щиро, сердечно віддячу.
КОТИК:
Але, Півнику-братіку, бережись,
На всі боки уважно дивись,
Бо Лисиця – хитрий звір
І куди страшніший як тхір!
ПІВНИК:
Отаке сказав!
Звичайно – не ловитиму ґав.
КОТИК:
Як піду я в ліс на роботу,
Зачини ворота,
Двері позамикай
І нікого без мене в хату не пускай!
ПІВНИК: А ти куди йдеш?
КОТИК:
Знов піду на гору,
Бо це вчора під кущем я наглядів нору,
Так оце я хочу піти подивитись –
З ким мені доведеться битись.
ЗАЙЧИК:
Чого так говориш, загадково, таємно?
Що там Мишка живе, – це я знаю напевно.
КОТИК: А хіба ти, Зайчику, мишки не боїшся?
ЗАЙЧИК:
Для мене не страшна, котику, навіть Лисиця!
Коли б у мене ноги не були прудкі, як стріли,
Давно б мене вовки та ведмеді з’їли.
КОТИК:
Дивись же, Півнику, не виходь з хати,
Коли ще хочеш по світу погуляти.
ПІВНИК:
Та не турбуйсь, серденько,
Я сидітиму в хаті тихенько,
Ще й поставлю коцюбу на порозі.
ЗАЙЧИК: Ну, ходім, Півнику, нам по дорозі!
Котик з сокиркою і Зайчик прощаються з Півником і зникають. Півник замикається в хаті.
ЛИСИЧКА виходить, озирається на всі боки і стає за деревами.
ЛИСИЧКА:
Півнику, Півнику, ану, встань!
Відчини віконечко та поглянь!
Скільки тобі зерняток принесла,
А ще більш розсипала, як несла.
Є у мене житечко і пшоно,
Ллється, наче золото, з рук воно,
Позбирай же, Півнику, швидше все,
А то його буйний вітер рознесе,
Полетить за гори та за море з ним,
Віддасть його вихорам навісним.
Ті ж розсиплять зернятка по степах,
По байраках темних, по ярах;
Хіба ж тобі, Півнику, не болить,
Що не стане зерняток через мить?!
ПІВНИК: Хто це мені пісеньку проспівав?
ЛИСИЧКА (з-за дерева):
А ти мене, Півнику, не пізнав?
Я маленька пташечка з чужини,
А живу на кущику бузини.
ПІВНИК:
А я думав – Лиска кличе
І неправду каже в вічі.
(Розчиняє вікно і виглядає)
Де ж ти, пташечко моя ?!
ЛИСИЧКА:
Пташка в лісі, а тут я!!!
(Вискакує, хапає Півника, в’яже і несе)
ПІВНИК (співає):
“Котику – братіку,
Несе мене Лиска.
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, –
Порятуй мене!..”
ЛИСИЧКА:
Котик – братік не почує
І тебе не порятує.
ПІВНИК:
“Котику – братіку,
Несе мене Лиска
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, –
Порятуй мене!..”
КОТИК (прибігає):
Ах, ти, звіре прехитрющий,
Найлютіший враже в пущі!
Так ти Півника зв’язав,
Так ти братіка украв,
Ухопив його з вікна…
На ж тобі, на!
(Б’є Лисичку різкою)
ЛИСИЧКА:
Ой – ой, годі! Ой, доволі,
Ой, не буду вже ніколи,
Це востаннє на віку… (втікає)
ПІВНИК (визволившись): Ку – ку – рі – ку!
КОТИК: Так такий ти, Півнику, слухняний!?
ПІВНИК:
Вибач, братіку коханий:
Мене Лиска піддурила,
На зернятка підманила…
Наче пташечка маленька,
Заспівала солоденько,
Що дає мені вона
І житечка і пшона.
КОТИК:
Ах, маленький!
Ах, дурненький!
Ну, дивись же бережись,
Добре в хаті зачинись
І тихенько сиди,
Та мене з роботи жди!
А відчиниш, впустиш лиса –
Клич, кричи, хоч розірвися,
Вже тебе я не почую,
Бо далеко помандрую:
Аж у поле золоте,
Там, де житечко росте.
ПІВНИК:
Ні, тепер не вийду з хати,
Хоч і стане викликати,
Буду, котику коханий,
Я тепер уже слухняний,
Натоплю в печі як слід
І варитиму обід.
КОТИК:
Ну, готуй обід, серденько, –
Я вернусь сюди скоренько.
(Котик узяв клуночок і пішов. Пішов і Півник в хату).
ЛИСИЧКА (виглядаючи з-за куща):
Ага, Котик пішов!
(погрожуючи Півникові)
Ну, не вирвешся знов!
Понесу тебе додому,
Синові віддам малому,
В мене сім, сім дочок,
Панночок.
Восьмий син, – Пилипко,
Той, що любить молоко.
Він найменшенький,
Найгарнішенький.
(пауза)
Як же Півника із хати
Сюди вийти ублагати
Та мерщій його на плечі?
А! Позичу жару з печі:
Наче хочу я варити,
Та нема чим розпалити.
(ніжно)
Півнику – братику, відчини!
ПІВНИК: Хто там?
ЛИСИЧКА: Я – Лисичка – сестричка.
ПІВНИК: Та нізащо в світі!
ЛИСИЧКА (крізь сльози): Півнику, братику!
ПІВНИК: Щоб знов украла мене!..
ЛИСИЧКА:
Та послухай же, серденько,
Я скажу тобі щиренько,
Що тебе я не морочу,
Що не вкрасти тебе хочу,
Тільки жару попросити,
Щоб було чим розпалити.
ПІВНИК:
Ну, це інша справа… Зараз!
(Відчиняє вікно і подає горщик з жаром)
На!
(Лисичка хапає Півника і несе)
ПІВНИК (співає):
“Котику – братіку!
Несе мене Лиска,
За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води,
Порятуй мене!”
(Пісня повторюється в глибині лісу і затихає. Вибігає Зайчик, сідає перед хаткою і, закривши очі лапками, плаче).
КАРТИНА ІІ
(Господа Лисиці. На лавах, стільцях, лежанцісидять лисенята, – сім дочок і синок Пилипко)
1 ДОЧКА: Щось довго матері немає.
2 ДОЧКА: Працює, мабуть – не гуляє.
3 ДОЧКА:
Та їй приємно працювати:
В лісах кругом пташки, звірята,
Туркоче горличка в кущах,
Качки і гуси на річках,
Сміється сонечко вгорі,
А тут ввесь день сиди в норі,
А спробуй, вигляни надвір –
Наскочить зараз хижий звір
Або мисливець: бах! – і край,
Лягай на спину і вмирай!
ПИЛИПКО:
Від всього можна утекти,
Нещастя наше – то хорти!
До того люті та лихі,
Та довгоногі, та бридкі…
Плиг, плиг! – біжать з кущів, з багна…
Плиг, плиг! – ну, чисто сарана!
Я бачив раз хортів у сні:
Ну, та й огидні навісні!
Які в них вуха! А хвости!..
Що найстрашніше – то хорти.
1 ДОЧКА: Великі?
ПИЛИПКО: Ах, і не кажи!
4 ДОЧКА: Ану, руками покажи,
Які?
ПИЛИПКО (показує): Аж ось такі!
4 ДОЧКА:
Ну, це найбільший, мабуть, звір!
Куди там соватись надвір!
1 ДОЧКА: Де ж мати? Таж і їсти час!
2 ДОЧКА: Все ловить Півника для нас.
(Стук у двері. Входить Лисичка з Півником)
ЛИСИЧКА (до дітей, показуючи на Півника):
Що це таке?
(Діти оточують матір)
ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!
(Діти з жахом кидаються по кутках)
ЛИСИЧКА:
Ну, чого ви повтікали?!…
Що, ви й досі не пізнали?
Я ж казала Пилипку,
Хто кричить “кукуріку”…
ПИЛИПКО: Півник! Півник!
ПІВНИК: Ку – ку – рі – ку!
(Діти радісно сміються і обертаються знов до Півника)
1 ДОЧКА: Ха – ха – ха! Як смішно!
2 ДОЧКА: Як співає втішно!
4 ДОЧКА: Мамо! Що з ним будемо робити?..
ЛИСИЧКА: Та що ж… будемо варити.
З ДОЧКА: Ми не будем їсти… ми не станем їсти!
ВСІ: Мамочко! Не ріжте!
6 ДОЧКА:
Ми з ним будем гратись –
У струмку купатись…
ПИЛИПКО:
Не ріжте, не ріжте…
Ми не станем їсти!
ЛИСИЧКА: Ще й ти!
ПИЛИПКО: Він яєчка буде нам нести.
7 ДОЧКА: От, яєчка будем їсти!
ВСІ: Не ріжте, не ріжте!
ЛИСИЧКА: 3 вами сльози й сміх!
1 ДОЧКА:
Матусенько мила,
А щоб він не втік,
Приборкаєм крила.
ЛИСИЧКА: Та він втече пішки.
ПИЛИПКО: Обрубаєм ніжки.
1 ДОЧКА (до Півника): А ти з Котиком живеш?
ПІВНИК: Так!
3 ДОЧКА:
Не розумію, що за звір:
Він такий дряпучий
Та лінючий…
ПІВНИК:
Він ніколи не гуляє:
Все працює, ловить, дбає.
ЛИСИЧКА:
Наробив уже добра:
Ані миші, ні щура…
Половив усе на полі, –
Нори всі порожні й голі.
(Чути за дверима скрипку)
1 ДОЧКА: Тихше!.. Хтось неначе грає (прислухається).
2 ДОЧКА: Хто таку тут скрипку має?..
3 ДОЧКА: Вперше гру таку я чую…
4 ДОЧКА: Я, здається, затанцюю.
ЛИСИЧКА (до котроїсь дочки):
Ану, вийди подивись:
Чи не наш сусіда Лис!
5 ДОЧКА: Ой, я хочу танцювати!
2 ДОЧКА: Подивись, танцює мати!
(Лисичка, сидячи, пританцьовує)
3 ДОЧКА:
Ой, як грає, ой, як грає!
Мабуть, срібну скрипку має.
ПИЛИПКО:
Ви не гнівайтесь, матусю:
Побіжу я – подивлюся.
ЛИСИЧКА:
Йди, синочку, подивися,
Та вертайся, не барися! (Пилипко вибіг)
5 ДОЧКА:
І я з ним побіжу,
А вернуся – розкажу.
ЛИСИЧКА:
Та ідіть вже, подивіться,
Тільки, діти, не баріться!
(Лисенята з криками вибігають з хати. Лисичка бере віника і, співаючи, підмітає хату)
ЛИСИЧКА:
“Ой, у лісі на калині
Три пташині.
Як навшпиньки стану,
То одну дістану.
А коли захочу,
По другу підскочу.
А на третю гляну,
Третю не дістану.
Третя на вершечку,
А дві недалечко.”
(Задумливо) Що, аж так довго їх немає?..
Вже і скрипка більш не грає…
Жду їх, жду і не діждуся…
А піду я подивлюся:
Чи не сталося біди…
(До Півника) Ти тут, Півнику, зажди!
(Півник утирає сльози)
(Лисичка пішла. З-під печі вилазить Мишка)
МИШКА:
Ха-ха-ха! Пішли із хати…
Ах, кортить поласувати…
Бач, ось крихітка м’ясця…
Це із кого ? – З горобця.
Мало! Шкода – більш немає…
(До Півника): Бідний Півнику, не плач:
Догадайся, хто той грач!
Котик то на скрипці грає,
Лисенят в мішок складає…
Кожне цок
У лобок –
Та в писану тайстру.
ПІВНИК (радісно):
Що ти кажеш, Мишко люба! ?
Так мене не жде тут згуба?
Так я знов буду жити,
По лісочку скрізь ходити
Та купатися в піску…
(Співає): Ку – ку – рі – ку!
КОТИК (входить в хату. Мишка швидко тікає під піч):
А-а, співаєш!! Чую, чую –
Дай же, любий, поцілую –
Врятував тебе я знов:
Всіх я лисів поборов,
Всіх в мішок їх поскладав,
Ще і туго зав’язав.
Як ітимуть лісом люди,
Добра знахідка їм буде!
Було б виломить лозу,
Хитру Лиску покарати!
МИШКА (з-під печі):
А мішок я прогризу,
Та й пущу їх погуляти. (Зникає)
КОТИК:
Що ж – пускай, як забажалось!
Їм і так уже дісталось.
ПІВНИК:
Я уже додому хочу…
Як прийду, на тин зіскочу
І веселий – на кілку
Закричу: Ку – ку – рі – ку!
КОТИК: Ну, ходім, ходім, маленький,
Я радий, що ти живенький.
Більше вже не прийде Лис…
Присягавсь, що кине ліс
І подасться звідсіля
На степи та на поля. (Виводять)
МИШКА:
Перегризла, розмотала,
Всіх з мішка повипускала…
Всі ідуть кудись у поле
І не вернуться ніколи.
(Вбігають Лисенята з Лисичкою і на швидку руку спаковують різні речі до мішечків)
ЛИСИЧКА:
Ну, мерщій із цього лісу!
Знайдем кращий – не журіться.
Це твоя вже, Мишко, хата,
Будь щаслива та багата:
Наноси ти цілу гору
Зерна всякого в цю нору!
А за те, що врятувала,
Нас з мішка повипускала,
Більше я ніколи зроду
Твого мишачого роду
Зачіпати вже не буду
І ніколи не забуду,
Що для всіх ти нас зробила…
Прощавай же, Мишко мила!..
(Всі прощаються з Мишкою. Пилипко дістає щось з-під стола)
ЛИСИЧКА: Що там робить мій синочок?
ПИЛИПКО (з візком):
То я хочу цей візочок
Нашій Мишці залишити,
Щоб було їй чим возити.
ЛИСИЧКА: Залиши! Пора! Рушайте!
(Родина виходить)
МИШКА: Прощавайте! Прощавайте!
(Бере візка, тішиться ним, і зникає в своїй норі)
Завіса!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: