ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Грицеві курчата
Грицеві курчата

Жив собі Максим убогий
Коло річки, край села.
Крім дітей та жінки, в його
Тільки курочка була.
Нанесла вона яєчок.
Вже й Великдень ось-ось-ось!
Хоч би кожному яєчком
Розговітись довелось!
Та старий Максим міркує:
“Поїдяться крашанки,
А коли підсипем квочку,
Будуть згодом курочки.
Швидко виростуть курчата,
Навесні почнуть нестись,
От тоді ми поласуєм!
Ласували ж ми колись…”
“Це не можна, – каже мати., –
Не годиться, ні!.. Та як?
Щоб без крашанки Великдень?!
Любі діти, чи не так?”
“Правда!” – діти закричали…
Згодом мати додала:
“Дев’ятнадцять дам під квочку,
Десять буде для стола”.
“Хай по-вашому вже буде!” –
Каже з усміхом Максим.
І пішов собі із хати.
Мати вийшла теж за ним,
На город пішли садити,
Та була уже й пора…
В хаті ж праця закипіла:
Малювала дітвора.
Писанки на диво вийшли!
Гриць слона намалював.
Слон звів вгору жовтий хобот
І на сині ноги встав.
Далі взявся за ведмедя.
Вуха білими зробив,
Тулуб синькою побарвив,
Дві ноги почервонив.
А Маруся жовту жабку
Посадила на сучок.
В лапку їй встромила мушку,
В другу – китицю квіток.
Далі діти малювали
Лева, тигра, борсука,
Не забули і овечки,
І лисиці, і вовка.
Дуже гарно у Наталки
Вийшов зайчик на лужку,
Усміхаючись, підносить
Він капусту їжачку.
А найменшенький, Івасик,
Кицьку тільки що кінчив.
Що за мила вийшла кицька!
Ще і стрічку почепив.
Гриць скінчив уже й верблюда:
Височезний, три горби!
Звів він голову угору,
Тягне листя із верби.
Домальовував Івасик,
Та вже в хаті аж гуло!
Діти плигали, сміялись…
Так їм весело було…
Аж у хату батько й мати…
Мати скрикнула: “Ой, жах!
Я ж яєць ще не варила…
Хто?! Пізнаю по очах!!”
Як німі, сиділи діти…
Та всміхнувсь старий Максим:
“Не біда: на тісто підуть!
Я й сире яєчко з’їм…
Так, під квочку дев’ятнадцять
З решти будуть писанки.
Воно, варені смачніші…
Зате маєм малюнки!”
Так, як сказано, й зробили…
Треба йти негайно в хлів!
Всі пішли: і батько, й мати,
Гриць на місці вже сидів.
Бідна квочка так зраділа,
Мальовничим писанкам,
Що, зворушена, й не знала,
Що казати діточкам.
Ось і смеркло. Усі разом
Повечеряли й лягли.
Та заснути чомусь діти
Довго-довго не могли.
Все їм згадувались звірі,
Кожний сам себе питав:
Чи не краще, коли б чорним
Вуха він намалював?..
Або чом живіт ведмедю
Він зеленим не зробив?..
Та голівоньки дитячі
Сон на подушки схилив…
II
Аж три тижні бідна квочка
Пробула на писанках!
Коли б глянули на неї,
Вас пройняв би просто жах!
Як вона змарніла, схудла!
Самі шкіра й кісточки…
Гола… Краще не дивіться
Ви на неї, діточки!..
Тільки серце в неї билось
Усе радісніш, сильніш…
Залишилось ще посидіть,
Почекати тільки ніч!
І коли почувся вранці
У шкарлупу перший стук,
Квочка наче підлетіла
Після довгих, довгих мук!
І, щаслива вся, в повітрі
Враз спинилася вона…
Коли – зирк! Стоїть на спині.
Де? У кого? У слона!
Дійсно: вилупилось першим
Чепурненьке слоненя.
Не занадто ще велике…
Ну, як з доброго коня.
Далі з ревом, криком-риком
Лев вискакує з яйця.
Тихо виліз тигр з-а левом,
Далі лупиться вівця.
За верблюдом нявка-кицька,
Ось і зайчик, і борсук…
Метушаться вовк, лисиця,
Вже і жабка: стук та стук!
Спочатку вжахнулась квочка,
Ледве в безвість не втекла!
Та отямилася згодом
І квоктати почала.
Гриць усе це чув і бачив,
Та не мав чогось страху,
Хоч для більшої безпеки
Зліз обачно на вільху.
Квочка стала хвилюватись,
Малеч кликати на збір.
Сполошилися курчата, –
Всім хотілося надвір.
Перша вийшла з хліву квочка.
Через неї плигнув лев,
Щось зачув, хвостом замаяв
І підняв страшенний рев!
Все замовкло, заніміло…
Наче цілий світ зомлів…
Навіть квочка, рідна мати,
Аж припала до землі.
Коли рев скотивсь поволі,
Громом в прірвах одлунав,
Скочив тигр, роззявив рота
І сказав в повітря: “Няв!”
Далі вибігла лисиця,
Вовк, ведмідь, рябий борсук…
Жабка плигнула з квітками
І найшла на груші сук.
І верблюд з трьома горбами
Вийшов з хліву, подививсь…
Щось було не до вподоби,
І він, плюнувши, скрививсь.
За вівцею вибіг зайчик.
Міг би легко він втекти.
Та кого йому боятись?!
Це ж все сестри та брати!
Без страху підбіг до вовка,
На плече йому схиливсь,
Але вовк зубами клацнув,
І наш зайчик затрусивсь.
Правда, деяким звіряткам
І ніяково було:
В того ока не ставало,
В інших зайве прибуло.
Той примушений скакати
Був лише на трьох ногах.
І дарма четверту ногу
Він шукав по всіх кутках.
Решта всі були здорові,
Раді зеленій траві…
Тільки слон не вліз у двері
І лишився у хліві.
А вкінці і він виходить
З жовтим хоботом у двір…
Тупа синіми ногами
І вгорі спиняє зір!
“А що то сидить на гілці?!
Мамо, зараз же кажіть!”
“Та це. Гриць наш! – каже квочка, –
Він ізлізе й побіжить…”
“Так це він? Зітру на порох!
З мене посміха робить?
Ноги синькою побарвить?!
Жовтий хобот причепить!”
І трубу свою до Гриця
Простягає лютий слон…
Крикнув Гриць – і враз… прокинувсь…
Був, на щастя, це лиш сон…
Всі прокинулись від крику…
Хто кричав – ніхто не зна…
А в хліві куняє квочка…
Що то висидить вона?



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: