ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Сніговик
Сніговик

Сашко прокинувся в дуже гарному настрої. Вчора весь день йшов сніг та батько пообіцяв, що вони будуть ліпити сніговика! Хлопчик швидко поснідав та з батьками вийшов на вулицю. Було сонячно та морозно.
Сім’я швидко скатала три кульки та поставила одну на одну. Хлопчик знайшов добрі гілочки для ручок.
– Треба йому зробити обличчя та причепити відерко на голову, – сказав Сашко.
– Пішли додому, виберемо все для прикраси сніговика, – закликала мати.
Дома хлопчик знайшов дитяче відерко, а мати шукала все для обличчя.
– Дивись, які ґудзики великі, – сказала мати. – Це для очей. А за допомогою цих маленьких можна ротик зробити. А ця морковка для носа.
Через двадцять хвилин сім’я Сашка знову була біля сніговика.
– Дивись, яке відерко! А які тобі очі ми зробимо, а який ніс, – хлопчик старанно трудився.
– Дуже дякую, мені подобається. До речі, мене звати Оллі, – раптом роздався чий-то голос.
– Хто це?
– Це я, сніговик. Я не міг говорити, бо не було рота. А зараз можу, дякую ще раз.
Хлопчику було чотири роки та він ще легко вірив у чудеса. А батьки стали озиратися навколо, бігати кругом дерев та шукати, хто говорить. Проте рядом нікого не було.
– Такого не може бути, – похитав головою батько.
– Ми мабуть перемерзли на вулиці, – злякалася мати. – Тільки чому всі чуємо одне й те саме?
– А ви просто повірте мені, будь ласочка… – попросив Оллі.
– Звичайно я тобі вірю, – радісний Сашко кружився коло нового друга. – Може ти ще чогось хочеш? Може тебе якось ще прикрасити?
– Ні, дякую. Я дуже скромний. Не хочу бути занадто яскравим, краще розкажи мені віршика новорічного.
Сашко дуже старався та продекламував цілих три віршика, що вивчив до новорічних свят разом з мамою.
– Який молодець! – радувався сніговик. – А ще я люблю, коли поють пісні та водять хоровод.
– Ми напевно втратили розум, – разом промовили батьки.
Але взявшись за руки вся сім’я стала співати та кружитися навколо Оллі. Раптом роздався скрип дерева поряд та зверху звалився хлопчик.
– Це ж Сергій з третього поверху! Я знаю твоїх батьків, – вимовив батько.
– Вибачте мене будь ласка… Я заліз на дерево, бо не діставав до кормушки для пташок. Я постійно приношу їм насіння, піклуюсь про них взимку… А потім вас побачив… Сніговик такий гарний… Та потім, якось став говорити від нього… Я не хотів вас образити, просто весело було…
– А й справді, я давно так не веселилась! Як у дитинстві побувала, – засміялась мати Сашка.
– Ну добре-добре, ми не сваримося, – голос батька подобрішав. – Ти молодець, що пташкам допомагаєш!
– В мене ще дві кормушки є! Я сам їх зробив.
– А в нас є насіння соняшника та трошки сала для синичок. Вони його взимку куштують.
Батько швидко збігав додому та приніс ласощів для пташок.
– Пішли, показуй де твої кормушки.
– Бувай сніговик! До зустрічі! – промовив Сашко та помахав рукою. На мить йому вдалося, що сніговик посміхнувся.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: