ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ТРАФАРЕТИ
ПРОПИСИ
Духмяний чай тітоньки Завірюхи
Духмяний чай тітоньки Завірюхи

Колись, коли я була маленькою. Так це було давно і саме взимку. Я споглядала у вікно на повільний танок падаючих з неба сніжинок. Враз, сніжинки закрутилися, заметушилися і зібралися у віхолу. А повітрям, крізь хмару сніжинок хутко наближалася висока жіночка у довгому срібному вбранні. Її пухнасте срібне волосся розвивалося так само як і снігова хуртовина. Без усякого сумніву, то була тітонька Завірюха. Було видно, що вона поспішала. Летіла стрілою, і бубоніла собі під ніс:
– Скільки можна, я не можу так працювати. Прокинувшись, я не встигаю навіть чашку білого чаю випити. Це не умови для роботи, це знущання над моїм організмом над моєю нервовою системою.
Мені стало її дуже жаль, я прочинила вікно і звернулася до неї:
– Тітонько Завірюхо, а ви заходьте до мене і ми спокійно поп’ємо чай. На мою думку, за цей час нічого страшного не трапиться. А ви така відповідальна і швидка, що заслуговуєте на чашечку вашого улюбленого білого чаю.
Завірюха зупинилася, замислилася:
– Дійсно, дякую тобі, дівчинко.
– Прошу до столу, залазьте у прочинене вікно, – запросила я Завірюху.
– Ні, дякую, справжня жінка повинна заходити тільки через двері. Я ж не схожа на троля?
Коли Завірюха сіла зі мною за стіл, вона попросила чайник, насипала туди листя білого чаю, який завжди був у неї у срібному мішечку.
– Залий, будь ласка, холодною водою.
Я послухалася, а потім зауважила:
– А я думала, що чай завжди заливають кип’ятком.
– Ти мене дивуєш, дівчинко. То звичайний чай, а це справжнісінький білий чай.
– А-а-а! – протягнула я.
– Не а-а-а, а давай чашки будемо чай розливати.
Від першої краплі пішов неймовірно приємний аромат.
– Це аромат пелюсток білих лілей, які ростуть в саду вічної мерзлоти, – повільно з захопленням вимовила Завірюха, вдихаючи аромат.
І дійсно, такого смачного чаю я ще ніколи не пила. Свою гостю я пригостила цукерками. Вони їй сподобались. Смакуючи чай з цукерками, Завірюха почала жалітися:
– От знаєш, важко стало працювати. Ніхто не розуміє, що підіймати з землі сніг, або вирувати їм у повітрі – це важка робота. Всім здається, що я просто гуляю. І з цього приводу можна до мене телефонувати у будь-який час і казати: «Терміново, вас викликають». А я хочу спокійно прокинутися, потягнутися, і випити чашечку білого чаю. А ж ні, я лечу, біжу. Ношу з собою мішечок з чаєм, а заварити собі його ніде не можу. Бо всі водойми вкриті кригою. От так і проходять мої дні без жодної краплинки чаю.
Закінчивши жаління, Завірюха з насолодою заплющила очі і зробила невеликий ковток чаю.
– У мене є гарна ідея, – промовила я. – А давайте, кожного ранку, ви приходитиме до мене і ми будемо разом пити білий чай. Ви мене пригощатимете вашим смачним напоєм, а я вас солодкими цукерками.
– Цукерки, дійсно дуже смачні. Я не проти.
З того дня кожного зимового ранку Завірюха, як справжня жінка заходила крізь двері, я до того часу готувала чайник і прохолодну воду, дві чашки та солодкі цукерки, і ми пили духмяний чай. Кожного разу Завірюха приносила новий ароматний чай із квітів та листочків рослин саду вічної мерзлоти.
Але одного ранку, коли я прокинулася, снігу за вікном не було. На підвіконні лежала пелюстка білої лілеї і на ній було написано рівним красивим почерком:
«Мила, дівчинко.
Мої робочі дні скінчилися. У мене канікули. Побачимося 1 грудня.
З повагою, Завірюха.
Трохи не забула. Будь так ласкава, іноді клади цукерку на підвіконня. Ворона мені передасть її. А цю пелюстку лілеї розділи на багато-багато малесеньких шматочків. І можеш інколи заварювати собі білий чай
До зустрічі».



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: