ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як козак у водяного царя служив
Як козак у водяного царя служив

Зібралися якось козаки у похід проти турків. Збудували чи вісімдесят, а чи й сто чаєчок, повсідалися, веслами змахнули і – гайда! Пливуть, шаблі гострять, мушкетики заряджають, оповідки старих запорожців слухають та пісні співають.
Так і спустилися Дніпром аж до Кінбурзької коси, а вночі й у Чорне море вийшли. Тільки виправили курс на Кафу, як розігралася на морі буря. Завив вітер, закружляв поміж чайками, побігли по морю сиві хвилі із білими чупринами, побігли та й на чаєчки кинулися. Схопила кожна хвиля по чайці, угору підняла і міцно тримає, не випускає.
Не встигли козаки здивуватися, як випливають з глибин морських дивні риби. Луска в них червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають – ну справжнісінькі тобі запорожці! Підпливають риби до головної чайки, якою отаман козацький правив, вклоняються низенько й чемно промовляють:
– Наш володар, цар морський, шле славним козакам своє вітання і запрошує до себе в гості когось із вас, на кого громада вкаже. Дуже бо йому лицар запорозький потрібен.
Ще раз вклоняються й відповіді чекають.
Розреготалися козаки: як так? Чужинський цар нам вказувати сміє? Не бувати цьому!
Отож відмовили вони тим рибам, ті й відпливли.
Тільки відпливли, аж почорніло море. Стали хвилі заввишки з гори високі, підняли чаєчки у небо, а між горами провалля відкрилися, а у тих проваллях вода, наче вар кипить. І випливли до козаків гади морські, незнані й невидані. Луска в них горить, золотом-сріблом переливається, а з пащі ікла гострі стирчать.
Підпливають гади до головної чайки, в якій отаман козацький рулем правив, вклоняються низенько і чемно промовляють:
– Наш володар, цар морський, шле славним козакам своє вітання і запрошує до себе в гості когось із вас, на кого громада вкаже. Дуже бо йому лицар запорозький потрібен.
Ще раз вклоняються й відповіді чекають.
Отаман в козаків розумний був, тож вирішив справу миром розв’язати. «Так і так, – рече, – не можемо віддамо душу християнську на погибель. Ви, гади морські, передайте його величності від усього війська нашого уклін і скажіть, що запорожці без бою товаришів на смерть не видають. От, якщо чимсь іншим, то ми його величності прислужитися готові».
Тільки він слова ті зронив, як гади морські у воду пірнули і зникли.
І одразу на небі сонце засяяло, стих вітер, хвилі почали меншати й, за декілька хвилин, опустили чайки долу. Одна біля одної поставили, наче на плацу у ряди вишикували. Тут заграли музики, заревли сурми і піднявся з глибин морських сам морський цар. Сидить цар на дельфіні, у правиці золотий тризубець, коралями та перлинами прикрашений, тримає, а лівою поводи натягує. За царем пливуть гади морські, незнані й невидані, за гадами – дивні риби з червоною лускою та синіми хвостами, а за військом риб’ячим – краб одноокий клішнями веслує, товариство наздоганяє.
Цар морський до чайок підплив, з козаками привітався і з проханням ввічливо звернувся. Пояснив, що потрібен йому на три роки розумний та досвідчений запорожець, щоб військом морським керувати, різних військових хитрощів солдат навчати. І обіцяє цар тому козаку, що піти до нього погодиться, три бажання виконати.
От, один молодий козак і погодився. “Нічого, – каже, – три роки – не тридцять. Прислужуся цареві, а попри те, і вам, друзякам, користь буде. Тільки ви, браття, передайте моїй матусі старенькій, щоб не тужила, а дівчині чорноокій, з червоними стрічками у довгих косах, щоб чекала”.
І в повному спорядженні: на боку шабелька гостра, за чересом – пістолі, на плечі мушкет, у воду й шугонув. Риби його швиденько підхопили, до палацу морського царя доставили.
Заходить козак у пишні палати, а там цар на троні сидить.
– Здоров будь, – мовить, – козаче. Берись до діла, бо справа у мене важлива: треба нам з повелителем Білого моря воювати. Він, такий-сякий, медузин син, вкрав у мене рибу-голку. А то риба непроста. Кольнеш нею раз – одна риба з’явиться, кольнеш два – десять, кольнеш три – цілий табун.
– Згоден, – відповідає козак. – Тільки нехай Ваша величність віддасть мені у заставу щось, для морського царства важливе. Потребую запоруки, що три мої бажання насправді буде виконано.
Цар туди-сюди, а козак твердо своє править, договір скасувати погрожує. Довелося царю погодитися. Віддав він козакові печатку, якою листи запечатував, хустинку, шиту золотом, та срібну чарку. Взяв молодий козак заставу морського царя, у вузлик зав’язав, за пазуху сховав і до війська риб’ячого пішов.
Підійшов, а вони, наче на ярмарку, на купки порозбивалися та й розважаються: хто пісні співає, хто з друзями балачки балакає, а хто й люльку смокче (під водою, знане діло, вогонь не горить). Подивився на тих недолугих вояків, і як гримне:
– Ану, такі-сякі, смажені-парені, у лави шикуйсь!
Риби від жаху аж догоричерева попадали. Пішов поміж ними шепіт:
– Гетьман прийшов, гетьман!
Одразу виструнчились, славлять козака. Він одягнув риб у панцирі з мушель, озброїв списами з кораловими наконечниками та пушками, що стріляють морськими їжаками замість снарядів, і “Уперед!” скомандував. Марширують риб’ячі полки, а навздогін за товариством краб одноокий клішнями веслує.
Пішли на війну з повелителем Білого моря. Не день воюють, не два, а цілий рік. Урешті-решт перемогли його, рибу-голку забрали, до морського царя віднесли. Той радий-радісінький. “Перепочиньте трохи”, – дозволяє.
А молодий козак засумував і просить дозволу у царя відправити риб дивних, у яких луска червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають, щоб попливли вони до Таранського Рогу й дізналися: як матуся старенька, чи не тужить? Чи дівчина чорноока, з червоними стрічками у довгих косах, ще чекає?
Дав цар дозвіл. Попливли риби дивні, в яких луска червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають. За три дні повернулися. Козак питає:
– Ну, що там у мене вдома? Як матуся? Як дівчина чорноока?
Відповідають риби:
– Живуть, хліб жують, квасом запивають та на тебе чекають.
Зрадів козак, а тут його до себе цар морський кличе. Каже, треба володаря Червоного моря воювати, бо він, бач, у морського царя улюбленого морського коника вкрав.
Вирушили полки на чолі з козаком до Червоного моря. Не день воюють, не два, а цілий рік. Урешті-решт перемогли, відвоювали морського коника, царю своєму повернули. Той аж на хвості підстрибнув, так зрадів. “Відпочинь, слуго вірний”, – пропонує.
А козак сумує, не спиться йому, ось він і просить у царя дозволу, щоб відправити гадів морських, у яких луска золотом-сріблом переливається, а з пащі ікла гострі стирчать, щоб попливли вони до Таранського Рогу й дізналися: як матуся старенька, чи не тужить? Чи дівчина чорноока, з червоними стрічками у довгих косах, ще чекає?
Дав цар дозвіл. Попливли гади морські, у яких луска золотом-сріблом переливається, а з пащі ікла гострі стирчать, і за три дні повернулися. Козак питає:
– Ну, що там у мене вдома? Як матуся? Як дівчина чорноока?
Відповідають гади:
– Живі-здорові. Щодня хліб жують, квасом запивають та за тобою сумують.
Зітхнув козак, та робити нічого, треба знову до служби ставати, бо знову цар кличе, знову завдання дає: так і так, є у імператора Жовтого моря риба-меч. Як змахне та риба мечем-носом, так чужинські війська навпіл і рубає. Тож чи добром, чи силою треба ту рибу в імператора забрати та до царя доставити.
Вирушило риб’яче військо у похід, імператора Жовтого моря воювати. Не день воюють, не два, а цілий рік. Урешті-решт перемогли його. Забрали рибу-меч, несуть цареві.
Здається, радіти треба, а в молодого козака голова до дна морського клониться, серце у грудях ниє, сум душу ятрить. Підізвав він до себе краба одноокого і просить:
– Попливи, друже, до Таранського Рогу, де у маленькій хатці рідна матуся живе. Дізнайся, як вона, чи не тужить? А як дівчина чорноока, з червоними стрічками у довгих косах? Все чекає? Розкажи їм, що недовго вже мені царю морському служити залишилося.
Поплив краб одноокий до Таранського Рогу. За три дні повернувся і нарікає воїну:
– Ех, козаче, козаче, хіба не знав ти, що як у морі три роки пройшло, то на землі – тридцять пролетіло. Лежить твоя матуся хвора, от-от помре. А дівчина всі очі повиплакувала, чорні стрічки у коси заплела; а на твоє повернення вже й не сподівається.
Схопився козак за голову і – мерщій до царя. Віддав йому рибу-меч і на землю запросився. Цар козака умовляє у морі залишитись, а той не погоджується, три бажання виконати просить. Побачив цар, що не вдається козака на службі залишити і глаголить:
– За вірну службу дарую я тобі, козаче, печатку, якою листи запечатував, золотий черевик та срібну чарку, бо ж не прості вони, а чарівні. От приїдеш додому, налий у чарку води і дай матусі напитися. Вона й одужає. Хустинку, шиту золотом, дівчині подаруй. Вона й помолодіє. А печатку бережи, як мати дитину. Коли ж потрібно тобі буде у море Чорне вийти, дістань печатку і один раз до води доторкнися. Тоді море спокійним буде. Як торкнешся води двічі – здійметься буря. Знову один раз торкнешся – море заспокоїться.
Подякував козак цареві і додому поспішив. Цар йому ще трійку швидких осетрів подарував. Домчали осетри козака аж до рідного берега. Він їх на волю відпустив і до хати кинувся. Бачить, а матуся вже ледь дихає. Дістав козак срібну чарку, води в неї налив, дав матусі напитися. Та й одужала. А тут дівчина чорноока прибігла. Вона від сусідів дізналася, що її милий повернувся. Дивиться на козака і зрозуміти не може: чому він такий молодий? А він дістав хустинку, шиту золотом, і дівчині простягнув. Тільки вона її взяла, як одразу й помолоділа. Зраділа мати, обняла їх та до вінця й благословила.
Печатку ж морського царя козак отаману Коша Запорізького віддав, щоб завжди, коли запорожці воювати турків підуть, не топило б море чаєчки козачі, душі християнські не губило.
Та печатка і зараз десь є. Шукали її сміливці-шибайголови та поки що не знайшли. Я теж знайти печатку намагався, тільки мені той скарб дорогоцінний не дістався. Може тобі, мій любий друже, знайти печатку морського царя доведеться?* Там була розташована турецька фортеця, збудована з метою перекрити козакам вихід до Чорного моря.
* Кафа – нині Феодосія (Крим).
* Таранський Ріг – нині Таромське. Розташоване на правому березі Дніпра, на західній околиці міста Дніпропетровськ. Містечко належало до Кодацької паланки Запоріжжя.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: