ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Про Янка Полінка
Про Янка Полінка

Був собі один різьбяр із жінкою, і не було у них дітей. От жінка його й просить, нехай він хоч із дерева їй дитя виріже. Він і вирізьбив таку гарну дитинку та й приніс жінці додому. Вона стала дитя в колисці колихати й співати йому такої пісеньки:
Люлі, синку, люлечки,
Зварю тобі юшечки,
Буду тебе колихати,
Буде тобі гарно спати.
І враз – диво! – з поліна зробилася жива дитина. То її та пісенька живою поробила.
От уже тому хлоп’яті минуло дванадцять, закохався він у рибальство. Та й сказав батькові, щоб справив йому золотого човника. Попливе, бувало, Янко геть-геть у море на своєму човнику, наловить рибки, припливе й батькові дома допоможе. А матері сказав, як приносила йому обід, щоб його не кликала, поки він плаває на воді. А був на тому морі змій та й запримітив хлопця. Взявся він скувати собі цимбали, щоб був такий голос, як у матері Янка Полінка. Ото раз озвався змій на тих цимбалах, а Янко подумав, що то його мати.
Змій гукає:
Припливи, мій любчику
Несу тобі юшечки,
Буду тебе колихати,
Буде тобі гарно спати.
Приплив Янко, а змій спіймав його та й поніс до своєї господи. А в змія була жінка Оленка. От змій привів його до Оленки, загадав, щоб натопила добре піч, укинула туди Янка Полінка та й спекла. А сам пішов собі.
От напалила вона піч.
– Янку Полінку, ходи сюди!
Той прийшов до печі, а вона йому:
– Сідай лиш на лопату!
А він каже, що не знає, як сідати, якби вона показала. Вона його й сюди й туди, і праворуч, і ліворуч, а він усе не навчиться, як йому на ту лопату сісти.
Та й знов каже:
– Покажи, як мені сісти!
Вона й сіла. А Янко Полінко як схопив лопату та Оленку в піч. А перед тим палацом, де жив змій, та стояв височенний дуб. Янко Полінко видерся на дуба, геть аж на вершечок. Коли тут і змій прийшов.
Ворота були заперті, от змій став та й гукає:
– Оленко, Оленко, відчини!
Не обзивається Оленка. Змій подумав, що вона кудись пішла або заснула. Перескочив браму та й увійшов до палацу. Заглянув у піч, а далі вийшов до воріт і співає:
– Вжарилося, вшкварилося Полінкове м’ясо!
А Янко Полінко з дуба:
– Вжарилося, вшкварилося Оленчине м’ясо!
Змій почув. Коли дивиться – аж Янко на дубі. Він ну гризти зубами того дуба – не вгризе. Тоді пішов до коваля, щоб той скував йому залізні зуби.
І ото як став уже тими залізними зубами гризти, а дуб от-от упаде, Янко Полінко заплакав на дубі. Коли саме летить над ним табун гусей, хіба з п’ятнадцятеро. Янко Полінко й просить:
Гуси, гуси, гусоньки,
Візьміте на крилонька!
Понад полем, лісами
Понесіте до мами.
Є там їсти-пити,
Є в чім походити.
– За нами другі летять, нехай тебе візьмуть!
Коли летить другий табун. Янко й до них так само.
А другий табун йому одказує:
– За нами ще одна гуска летить, вона тебе візьме!
Він тоді й співає:
Гуско, гуско, гусонько,
Візьми-бо на крилонька!
Понад полем, лісами
Та понеси до мами.
Є там їсти-пити,
Є в чім походити.
А та гуска йому:
– Сідай мені на крила!
Та й понесла його до неньчиного двору.
От мати пече пироги та:
– Тобі, діду, один і мені один.
А Янко Полінко в дворі:
– А мені й нема?
Вони вже на нього тих пирогів і не ділили, бо думали, що його змій із’їв. А він знову:
– А мені й нема?
Тоді вже мати вибігла з кухні:
Ой синочку, любчику!
Варю ж тобі юшечку.
Я тебе и наколисалась,
За тобою й наридалась.
А далі жили вони вже вкупі без пригоди.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: