ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як яйце мандрувало
Як яйце мандрувало

Як яйце мандрувало? Ну, йшло собі, як усі на світі ходять: котилося! Котилося, куди легше, де б у щось тверде не вдаритися. Та й було це в давню давнину, то й не дуже розпитуйте, що та як. Буде й того, що казка вам скаже.
Отож у давню давнину пішло собі яйце мандрувати та й зустріло рака.
– Куди йдеш? – питається яйце.
– А ти ж куди? – і собі каже рак.
– Я йду мандрувати.
– То й я не буду гірш од тебе, піду й я!
От уже їх двоє, а вдвох воно й сміливіше.
Ідуть вони та й ідуть, аж зустрічають качку.
– Куди йдеш? – питається яйце.
– А ви ж куди? – і собі каже та.
– Ми йдемо мандрувати. Ходи з нами, та буде нас троє.
Качечка пристала, от уже їх троє.
Ідуть вони та й ідуть, аж зустрічають індика.
– Куди йдеш? – питається яйце.
– А ви ж куди? – і собі каже той.
– Ми йдемо мандрувати. Ходи й ти до гурту!
Індик пристав, от уже їх четверо.
Ідуть вони та й ідуть, коли зустрічають коня.
– Куди йдеш? – питається яйце.
– А ви ж куди? – питає й кінь.
– Ми йдемо мандрувати. Ходи з нами, та буде нас п’ятеро.
І кінь іде, от уже їх стільки, як на руці пальців.
Ідуть вони та й ідуть, коли зустрічають вола.
– Куди йдеш? – питається яйце.
– А ви ж куди? – і той собі.
– Ми йдемо мандрувати. Ходи з нами, мала купа – не велика.
Він пристав, от уже їх шестеро. Ідуть вони, аж зустрічають іще півня.
– Куди йдеш? – питається яйце.
– А ви ж куди це розігналися? – й собі питає півень.
– Ми йдемо мандрувати. Ходи, буде нас семеро!
От і добре. Тепер уже всі семеро добрих приятелів зібралися разом. Мандрували вони собі, мандрували, багато чи мало, аж ось у ялиннику їм смеркло, не видно, куди ступити, а були вони вже й голодні. Де ж його прихилитися? Як попоїсти? Отут-то треба було неабиякого розуму! Та яйце мало розуму на всіх. Послало воно півня на гінку смереку, й той далеко в темнім лісі вглядів світло та аж закукурікав на радощах. А яйце каже:
– Ну, лети ж тепер хутенько на те світло та й показуй нам дорогу, а ми йтимемо за тобою. І хай би там хоч і чорти жили, а мусять нам дати попоїсти, мусять нас і переночувати.
От полетів півень, а за ним рушили всі, наче на своє добро. Знайшли вони в лісі хатку, ото там і світилося. Яйце сказало коневі, щоб той постукав у двері. Кінь постукав, аж виходить з хатки стара баба:
– А чого вам? Що ви тут шукаєте? Ану забирайтесь геть, бо мої хлопці як прийдуть додому, то вас усіх на порох зітруть!
– Ех, зітруть – не зітруть, ти про те не дбай, а дай нам, сімом приятелям, попоїсти,– каже яйце.
– А бодай вам се та те! Для таких, хтозна-яких, з усього світу позбираних голодранців, немає в мене нічого,– розсердилась баба.
Тоді яйце звеліло волові, щоб узяв бабу на роги та й одніс у ліс. Віл те й зробив, укинув її в якусь яму та й назад прибіг.
От увійшли вони всі в хатку, аж бачать там стіл, накритий на сімох, а на столі – й печене, й варене! Бо там жило семеро розбійників, от баба їм і наладнала добрячу вечерю.
А ті розбійники вже й вертають, з галасом і громом, аж ліс тріщить.
Що тут робити? Добра рада багато варт, яйце зараз-таки й дало раду. Півневі звеліло злетіти на горище на бантину, вола поставило в сінях, коня в хаті за дверима; індика послало на піч, качку під лавку, рака в глечик на столі, а само зарилося в попіл. Світло погасили. От розбійники підходять – бачать, що в хаті не світиться.
– Чи баба заснула, чи що? – балакають собі.
– А зараз побачимо що! Тільки ви тут трохи почекайте,– каже найстарший розбійник та й рушив у хату.
Ввіходить у сіни. Аж віл його взяв на роги та й кинув крізь одчинені двері в хату. А там з-за дверей кінь як бухне його копитом!
– Що воно за дідько? – розсердивсь розбійник.– Ось я тобі зараз присвічу під око! – Та й підскочив до печі жар роздмухати.
От розгорнув він попіл та й став дмухати, а жар і припік яйце. Тут воно як чмихне: фу! – так і засипало йому очі й лице гарячим попелом. Мов підстрелений, скочив він до глечика промити очі, та лиш Зачерпнув рукою, рак як схопить його клешнями за пальці. Розбійник одсмикнув руку, перевернув глечика й наробив великого шелесту. На той шелест качка стріпнула крильми та як закричить: тах, тах, тах! Індик на печі залопотів крильми, забив своїми лапами-лопатами й загургикав: гур-гар, гур-гар! Тут кінь ще раз добряче вбрикнув розбійника по спині задніми ногами й витурив у сіни, а там його знов віл узяв на роги та й викинув аж надвір. А тут іще й півень на бантині як закричить: кукуріку, кукурі!.. Побитий, пригнався переляканий розбійник до своїх.
– Ну, що там діється? – питають його.
– Ой лишенько, там щось страшне! Ледве хотів я увійти навшпиньки в хату, коли вони так мене туди й штовхнули поміж себе. Я до печі роздмухати жар, щоб хоч побачити, що воно таке, коли тут – фу! – стрілець мені просто в лице з-під комина, добре хоч очі цілі; простягнув я руку до глечика, щоб промити очі, аж там кравець трохи пальців ножицями не одчикрижив; а тут ткач з-під лавки як ужарить мене з маху човником та ще й кричить: так, так! А пекар з печі як загримить на мене лопатами та все приказує: удар, удар! Коли це з-за дверей вискочив чоботар, бахнув мене щосили копилом та й витурив у сіни. А там шельма хлібороб узяв мене на залізні вила та й викинув з хати. Щастя моє, що не дався йому закинути мене на горище, до вже готової шибениці, де чекав на мене кат, гукаючи: «Куди, куди, сюди його, сюди!»
Не стали ж розбійники ждати, поки все те на них з хати висипле, а ноги на плечі та відтіль, покинувши всю готовизну, що коли награбували.
А наші побратими – семеро добрих майстрів свого діла – посідали собі до столу. їли, пили, гуляли, поки й годі сказали. Тоді вже кожен знов пішов своєю дорогою, та й не знаю, коли вони зійдуться докупи, щоб отаке втнути.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: