ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Про три гроші
Про три гроші

Копав якось один бідний чоловік край дороги канаву. І не знаю, як те сталося, тільки йшов кудись тією дорогою сам король та й спитав того чоловіка:
– Скажи-но мені, голубе, а скільки ти береш у день за свою тяжку працю? 
– Ой найясніший пане, беру я три гроші. 
Здивувався король і спитав його, як він може прожити на три гроші. 
– Ой ласкавий пане, якось би воно на них жилося. Та я з тих трьох грошів один повертаю, другий позичаю, а з третього вже сам живу. 
Король думав-думав, що то воно означає, аж голова йому обертом ішла, та все ніяк не втямить, що воно й до чого. От він і признався, що не знає, як йому те розуміти. 
– Та що ж, найясніший пане, – каже бідний чоловік, – так воно й є! Годую я старого й немічного батька, отож йому й повертаю, бо він мене годував. Годую і малого сина – йому позичаю, щоб він мені повертав, коли постарію. А на третій гріш сам мушу жити. 
– Ну, добре, коли так, – зрадів король. – Бачиш, голубе, є в мене дванадцятеро радників, і що більше я їм плачу, то більш вони бідкаються, що ні з чого жити. Тепер загадаю я їм оцю загадку, що від тебе почув. Та як прийдуть до тебе питати, не відгадуй їм, аж поки не побачиш образу мого. 
Сказав так король, подарував біднякові жменю дукатів та й пішов до замку. 
От прийшов і зараз звелів покликати до себе тих дванадцятьох радників та й каже їм: 
– Ви не можете прожити на королівську платню. А є в нашій країні такий чоловік, що заробляє в день три гроші, і то один гріш повертає, другий позичає, а на третій сам живе – і живе чесно. Тепер, як ви такі мудрі, скажіть мені, як це розуміти. Бо коли за три дні не скажете, звелю вас усіх повиганяти з королівства, щоб мені дурно хліба не їли. 
Потягли додому славні радники, похнюпивши носи, та й сіли радитись: як би то могло бути? Кожен хотів бути наймудрішим, але жоден не міг дорівнятись розумом простому чоловікові. Минув день, минув і другий. На третій день уранці мали вони з’явитися до короля, а самі нічогісінько не відгадали. Аж ось хтось ім шепнув, де можна знайти того чоловіка, що їх у тій скруті порятує. От знайшли вони його й усі мерщій припхалися до нього. Та як узялися коло нього – і просьбами, і грозьбами, щоб тільки він сказав, як-то воно виходить з тими трьома грошами. Та він не злякався анітрохи. Розповів їм про королівський наказ, мовляв, хіба що коли б вони йому показали королівський образ, то, може б, у них щось і змололось. 
– Як же ми, грішні люди, тобі королівський образ покажемо? – забідкались ті. – Адже король нас не послухає, і до тебе не прийде, і ти до нього не підеш. Ні, таки скажи нам усе, й край. 
– Та як ви самі цього не знаєте, то з чужого борошна хліба не напечете. 
Вдались вони тоді до останнього: наобіцяли йому золоті гори, наносили йому стільки грошей, що вже мав за що жити й без королівської ласки, – аби тільки розповів. А він – ані слова. Тільки вже як насміявся з них досхочу, що мудрі такі пани, та не дадуть собі ради, тоді витягнув з кишені один з тих дукатів, що йому подарував король, та й каже: 
– Ну от бачите, тут королівський образ, король мені сам подарував. То нічого мені боятися, я королівського наказу не порушив. І коли захочу, то й скажу вам, – та й відгадав їм ту загадку. 
Зраділи радники та й пішли розмовляти з королем, коли бідний чоловік їм свого розуму позичив. Але й король зараз-таки побачив, що до чого, бо звелів покликати до себе того чоловіка та й питає: 
– А скажи мені, як це ти, чесний чоловік, та порушив мій королівський наказ? 
– Не порушив я, найясніший королю, бо мовчав, як камінь, аж поки побачив ваш образ. Він і зараз при мені, ви самі мені його подарували, – та и вийняв дукат з королівським образом і розповів усю пригоду з тими радниками, як вони упрошували и пригрожували, як обдарували його і як він з них сміявся. 
- Ну, – сказав на те король, – коли в тебе більше розуму, ніж у моїх дванадцятьох радників, не будеш ти вже копати канави, а будеш у моєму дворі поживати и коло мене в раді засідати. А ви? – обернувся до своїх радників. – Чи вам не соромно? Що тепер з вами робити? Тепер я вам не тільки не додам платні, а ще й виверну з того, що отримуєте. 
З того часу не просили вони більше в короля підняти їм платню.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: