ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Два брати
Два брати

Було таке чи й не було, а були собі два брати. Сталося так, що батько й мати в них померли, ото й ділять брати спадщину навпіл. Ну, та й, як відомо, один брат – старший, а другий – менший. І той, що менший,– трохи дурненький. Старший брат дав своїй батьківщині розумну раду: купив крамницю й розбагатів. А менший доти байдики бив, поки проциндрив усе до шага. Ото й іде менший брат до старшого та й просить:
– Дай мені, брате, трохи грошей. 
Той дав йому п’ять курушів. 
Знову йде менший брат і знову просить – мало не щодня. Остогидло старшому братові щодня давати свою копійку такому недбайлові, і, щоб десь подітися від меншого брата, старший надумав покинути своє місто: продав крамницю, взяв скількись там майна й сідає на корабель. 
А саме в цей день у меншого брата в кишені ані гроша, а в роті й крихти не було. Певна річ – іде він до старшого брата, тільки ж дивиться: в крамниці вже інший господар. Питається менший брат, а йому й одказують, що його старший брат виїхав до Єгипту. 
Тоді менший брат чимчикує до пристані, розпитує, котрий корабель поїде в Єгипет, та й, примовляючи: «Хіба б то я його не розшукав!», сідає в гущі людей і чекає, поки настане час від’їзду. Аж ось піднімають вітрила й корабель пливе. 
Задоволений старший брат промовляє: «Нарешті я пливу в Єгипет»,– і виходить до людей. Побачив його менший брат та так і кинувся до нього: 
– О, бач! Старший брат знайшовся! 
«От морока!– думає старший брат.– Нікуди від нього не дінешся, доведеться разом їхати!» 
От і їдуть. А прибувши в Єгипет, старший брат і вирішує: «Треба все-таки від нього якось утекти». От і каже: 
– Ти, братуню, стій тут, а я піду найму коней – сядемо та й поїдемо. 
Та як пішов, то й нема. Ждав-ждав менший брат, але таки здогадався: «Це 
ж він од мене втік!» Ото й рушає в дорогу сам. 
Довго чи недовго йшов, долинами та ярами, підгір’ями та міжгір’ями, аж прибився до однієї гори. Дивиться: сидять троє дядьків та й сперечаються. 
– Що ви тут, люди добрі, робите?– питає їх менший брат, а ті й відповідають: 
– Нас оце троє братів. Батько вмер, а нам лишив батьківщину: шапку, канчук та килимок. Коли хто надіне шапку – ніхто його не побачить, а коли сісти на килимок та вдарити канчуком – то полетиш куди заманеться. От ми й сперечаємося, кому що взяти. 
– Принесіть-но мені лозину, я зроблю стрілу й пущу її. Хто перший принесе мені її, тому й дістанеться все. 
Приносять брати лозину, парубок робить лук та стрілу, випускає її, й троє братів щодуху біжать по неї. ( 
Хай вони собі біжать, а парубок тим часом надягає шапку й сідає на килимок. Тільки вдарив по ньому канчуком, як килимок обзивається: 
– Наказуй! 
– Вези мене туди, де тепер мій старший брат! 
Не встиг він і озирнутися, а вже в іншому краї. 
Ходить собі, роздивляється, прислухається, коли чує, якийсь чоловік репетує: 
– Чи не дізнається хто, куди ходить опівночі донька падишаха? Коли хто 
дізнається, то падишах віддасть її тому за дружину, а не дізнається – одрубає голову. Парубок і каже: 
– Далебі, дізнаюся! 
От і ведуть його до падишаха. 
Увечері падишах звелів покласти юнака в доччиній кімнаті. Вночі приходить дочка й лягає у свою постіль, але юнак не спить, стежить за нею. Минає година, друга, дівчина встає, підходить до нього і заганяє йому в ногу голку. Та хлопець мовчить. 
– Еге! Та він заснув!– радіє вона, бере в руки свічку й виходить із кімнати. 
Але хлопець за нею, вибігає за двері, і що ж він бачить: стоїть арап, на голові у нього великий золотий таріль, а на ньому сидить падишахівна. Тоді юнак надягає хутчій чарівну шапку, підстрибнув і теж примощується на тарелі,– мовляв, чого б це я ходив пішки! Але таріль починає трястися, а арап гніватися: 
– Пані, що це з вами сьогодні робиться? Ви мені здаєтеся надміру важкою, я ж собі шию зламаю. 
– Та що ти! Я сьогодні така сама, як і кожнісінького вечора. 
Що робити арапові – несе. Аж це входять вони в сад. А там всі дерева із золота й коштовного каміння. Парубок виламав собі гілку й засунув у кишеню, та тільки дерева як заголосять: «Син людини глумиться з наших душ!» 
– Далебі ж, пані, з нами нині щось дивне робиться!– скаржиться арап. 
– Сьогодні увечері в мою кімнату поклали одного гирявого парубка. Чи то не його дух занесли ми сюди? 
Йдуть вони далі й приходять ще в один сад. Тут всі дерева зі срібла та діамантів. Юнак виламує ще одну гілку й кладе собі в кишеню. 
Та ось застогнали земля й небо. Дерева ж закричали: «Людський син поглумився з наших душ!» 
Арап вже нічого й не каже, несе далі. Так вони дісталися до моста. Юнак стрибає додолу, відламує шматок мосту й кладе у кишеню. Коли це все довкола повниться дзвоном і лунають зойки: «Людський син глумиться з наших душ!» 
Арап із дівчиною підходять до палацу, а юнак за ними. Аж бачить: дівчину зустрічають рабині, вилаштувавшись у два ряди. Вона сходить на землю, перед нею ставлять черевички, вишиті золотом та діамантами. Юнак бере один черевичок та й ховає в кишеню. Дівчина ж, взувши один, починає шукати другий – а його нема. Приносять їй ще одні черевички. Юнак знову бере один і ховає в кишеню. 
Дівчина, так і не взувшись, гримає на служниць: 
– Тоді не треба мені й черевичків! 
І йде в палац босоніж, а юнак – за нею. 
Перед падишахівною відчиняють двері в кімнату, бачить юнак, там сидить арап – одна губа на землі, друга на небі. 
– О падишахівно! Скільки часу я жду тебе! Чому ти так запізнилася? 
– Пробач, мій володарю, але сю ніч таке щось діється – годі й второпати. Мій батько, падишах, поклав у мою кімнату на ніч якогось гирявого парубка, і ось поки ми сюди йшли, чого тільки не сталося,– говорить вона та й розповідає йому все, а він одказує: 
– Ет, це твої вигадки! 
Падишахівна трохи повередувала, та врешті вгамувалася й поцілувала арапа. А той велить рабиням: 
– Принесіть падишахівні шербету! 
Коли ж дівчині подають келих, юнак б’є рабиню по руках, і шербет розливається. Арап та дівчина сидять вражені. 
– Аллах всемилостивий, що це сю ніч діється? 
– Не треба мені й шербету, і взагалі нічого не треба, аби тільки вийти звідси якось, поки нічого не сталося!– кричить дівчина. 
Але арап все-таки велить принести вечерю. 
Вони сідають за стіл. Дівчина й арап починають їсти, а юнак прикладається й собі. 
– О падишахівно! З цього боку їм я, з того – ти, а хто ж їсть із тамтого?– дивується арап. 
– Присягаюсь аллахом, я теж не знаю,– відповідає дівчина. 
Приносять їм узвар. А юнак хап ложку, яку поклали перед падишахівною, 
та й у кишеню. Дівчина ніяк не второпає, куди ділася ложка. Отож приносять ложку вдруге і втретє, але хлопець щоразу її ховає. Тоді дівчина відмовилася від узвару, а арап їй і говорить: 
– О падишахівно, сю ніч і справді щось неймовірне діється у нас. Чи не краще, коли тебе віднесуть додому? 
Покликав він арапа з таріллю. 
Поки дівчина умощувалася, юнак, помітивши на стіні меч, вихопив його з піхов і відрубав голову арапові. Адже то був не просто арап, а падишах-пері. 
Як тільки юнак відрубав йому голову, в палаці зчинилася веремія. «Ой! Людський син згубив зо світу нашого падишаха!» 
Від цього вереску й стогону юнак мало не збожеволів. Геть наляканий, втік він з палацу, сів на килимок і вдарив по ньому канчуком. 
– Неси мене в кімнату падишахівни!– наказав він і опинився там раніше за падишахівну. Ліг хутко в ліжко і вдав, ніби спить. 
Невдовзі прийшла й дочка падишаха. 
– Ти свиня, гидка й гирява! Зіпсував мені всю ніч!– каже вона й штрикає йому п’яту голкою. Хлопець мовчить. 
– Еге, та він спить!– здивувалась вона й собі лягла спати. 
А вранці юнака покликали до падишаха. 
– А що, сину, дізнався, де буває щоночі моя дочка? 
– О падишах, поклич сюди весь народ, сам сядь поруч зі мною, а недалеко від мене хай сяде твоя дочка. І я розповім усе, що бачив. 
Падишах зробив так, як побажав юнак, і той голосно, аби чув увесь народ, розповів нічні пригоди падишахівни. 
– Це брехня, тату! Він бреше!– стала кричати дівчина. 
Тоді хлопець дістав з кишені ті гілочки, що їх він виламав у чарівних садах, шматочок мосту, черевички та ложку й почав показувати їх усім: «Мовляв, а що ж тоді оце або це?..» 
І раптом юнак помітив свого старшого брата, який теж прийшов з натовпом людей і ховався за деревом. Тоді менший брат все кинув та й до нього, а той подумав, що його за намовою брата збираються покарати, та як дремене. Той біжить, і другий біжить. Нарешті менший брат таки догнав старшого. 
А падишах послав людей, щоб їх привели до нього. Коли ж падишах запитав, що сталося, старший брат розповів усе, а молодший додав: 
– О падишах, не треба мені вашої дочки. Ту, яку ви хотіли видати за мене, віддайте за мого брата. 
Ось так падишах і видав свою дочку за старшого брата. 
Сорок днів і сорок ночей гуляли всі на весіллі. Відтоді молодший брат та старший жили у злагоді до самісінької смерті. 
Тут і казці край, отже, казко, прощавай!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: