ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Умілі руки
Умілі руки

Давно колись був собі заможний чоловік, і мав він жінку та дочку-красуню. Не можна й розказати, яка вродлива була дівчина, навіть серед троянд вона квітувала, мов дивоквіт. Дивляться на неї люди й очей не можуть одвести. А вже батько з матір’ю – боялися й дихнути на неї, берегли від холоду й від спеки, але, хай буде проклята зла доля, не встиг весняний соловейко сісти на гілку троянди, як доля постукала у двері й забрала в могилу батька й матір. Ось тоді й звалилася на дівочу голову страшна біда. Затужила дівчина, благаючи бога, та чим могли зарадити їй сльози? Від рани в серці не помирають, від неї рятують тільки час та терпіння.
І ось одного дня усміхнулося сердезі щастя: дівчина-красуня, дівчина-троянда стала нареченою, а потім переїхала до чоловіка. А судився їй чоловік сумирний, тихий, такий, що й мухи не вб’є. Він працював із раннього раночку до пізньої ночі, а тому всю хатню роботу порала дружина.
Та тільки ж вона ніколи не бачила ні віника, ні печі, бо зросла за маминою спиною, і руки дівчини не звикли до роботи, а пальці до голки. От і наросла в комині сажа, а кутки в хаті поткалися павутинням. У хату страшно було й зайти. А коли гидко дивитися на хату, то хіба милуватимешся господинею, якщо вона навіть гарніша за троянду?
Сусіди стали цуратися їхньої господи, тільки чоловік, аби, як кажуть, лихо-тихо, жодного разу не сказав «брудно» чи «несмачно»,– терпів, скільки міг, навіть словом їй не дорікнув. Тільки ж не будеш красу їсти замість хліба з сиром!.. Настав час, і почав чоловік супитися та очі одводити.
Гай-гай! Недаремно кажуть: в одному натяку тисяча слів. Отож і молода красуня не могла не помітити, що привітне обличчя її чоловіка стає інакшим. Помітити це було неважко, та що вона могла вдіяти? Щоб її руки стали віником, поприбирала б вона в хаті, навела б лад у господі, наварила б любому чоловікові доброї їжі. Отоді він, либонь, знову всміхнувся б. В серці є бажання, та в руках немає вправності. Ото сидить молодичка та й плаче:
– Маю дві руки, десять пальців, але не привчилися вони працювати, а коли й візьмуться до якоїсь роботи, то все дарма, тільки рейвах у хаті розведу. Коли й далі так буде, пропаду та й годі. Вся надія на те, що хтось мене навчить.
Аж це заходить до неї в хату якась статечна жінка й каже:
– Красуне-трояндо, чого це ти плачеш, нащо сльози ллєш! Коли ти народилася, твої пальці теж були обдаровані вмінням, та тільки й залізо заржавіє, якщо лежить без діла. Аби твоя мати не плекала тебе, ніби троянду, а привчала до роботи, то й твої руки призвичаїлися б до будь-якої справи. У тебе в господі все квітувало б, чоловік би тобою пишався, а люди поважали. Та ба, матері чомусь забувають про таку дрібничку. А зараз твоя доля не дає матері спокою і в могилі. Твоє щастя, що вона була добра: сироту побачить – нагодує, бідного зустріне – одягне, за те й привела я до тебе десять щирих пері.
І ледве-но промовила жінка ці слова, як десять пері оточили молодичку. Глянула на них красуня й замалим притомності не втратила. А жінка й говорить:
– Глянь на них, дочко, всі вони працьовиті, всі щирі та гожі. Лиш не можна їх показувати людям, не можна їм бачити білий світ. Я зараз пошепчу, й кожна з них сховається в один із твоїх пальчиків. Коли тобі потрібна буде їхня допомога, поворуши пальцями й пері зроблять усе, що треба. Лиш пам’ятай: пері дуже моторні,– коли ти полишиш їх без роботи, вони занудяться та й повтікають, і знати не будеш. Не ховай більше свої пальці в кулаках, примушуй їх працювати. Не зважай ні на день, ні на ніч. Отоді й оціниш їх як належить.
Сказала так жінка й перебрала один за одним всі десять пальців красуні-молодички. «Заплющ очі!»– звеліла вона, й красуня заплющила. «Розплющ очі!»– знову загадала жінка, й молодичка розплющила. Так примовляючи, жінка посадила на кожний палець по одній пері. І коли востаннє красуня почула: «Розплющ очі!»– й подивилася довкола, біля неї не було вже ні жінки, ні пері.
Молодичка-троянда не знає, вірити їй чи ні, та ось посиділа трохи й каже собі:
«А чому ж це я байдикую, ніби ледащиця якась? А чи не краще спробувати мені щось зробити, адже ж не з’їдять мене вовки!.. Коли жінка посадила мені на пальці десять пері, то хіба ж вони не допоможуть мені прибрати в хаті, обід зварити!..»
Молодичка пов’язала фартушину та й кинулася до роботи. Стала вона ворушити пальцями, як навчила її жінка, й десять пері всю роботу виконали в хаті, ще й обід зварили. Ото зраділа красуня, молодичка-троянда!
Увечері повертається додому чоловік, і що ж він бачить? У дворі лад, все на своєму місці, в хаті чисто, й обід зварений. Так легко стало на душі в чоловіка, , дивиться він на дружину й не може надивитися. А обід такий смачний – добрішої страви ніколи ще не їв.
– Трояндо мого саду,– промовив він до своєї красуні,– твої руки – наше щастя! Нарешті й наш дім схожий на дім, як тут затишно й любо!
Так досягли вони свого щастя, і ми можемо розійтися. Хоча з неба впало ось троє яблук. Це для тих, хто свій дім, своє гніздечко плекає щиро та з любов’ю.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: