ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Золотар
Золотар

Якось у Бухарі одного чесного дядька обмовники звинуватили в злодійстві й повели на суд до падишаха. А той, не дознавши правди, звелів скарати нещасного на горло.
Уже перед шибеницею засуджений ляснув себе по чолу й тяжко зітхнув:
– От шкода!
Кати спитали, за чим він так жалкує.
– Шкода ремесло з собою в могилу забирати, а крім мене, ніхто в світі його не знає.
– Що ж воно за ремесло? – перепитують ті.
– Золотар я. Орю землю й сію золото. А через рік збираю щедрий врожай, – пояснив смертник.
Про ту дивину одразу сповістили падишаха. Володар звелів відкласти страту й прикликав засудженого до себе. Той і падишахові розповів про своє ремесло.
– Коли так,– сказав володар,– то вирощуватимеш золото для нашої скарбниці.
Дядько зорав ман землі, звелів принести із скарбниці п’ять пудів золота й каже:
– Отепер можна й сіяти. Але зробити це може тільки той, хто за все життя й разу не крав. Я хоч і не крав ніколи, однак мене звинуватили в цьому, і згідно з законами золотарства сіяти золота не маю права.
Почув це падишах і звернувся до візира:
– В такому разі беріться сіяти ви.
Візир похнюпився:
– О мій ласкавий пане, я не можу, бо не втримався перед тією спокусою.
Тоді падишах звелів, аби золото посіяв суддя.
Той улесливо забелькотів:
– О мій володарю, прошу великодушно вибачити, піддався і я тій звабі.
Падишах глянув на раїса.
Святенник облудливо повів очима:
– О мій повелителю, даруйте мені, але й я небезгрішний.
Тоді падишах подав знак начальникові нічної варти.
Той низько вклонився й промовив:
– Я теж грішний, ясновельможний пане.
Отак перебрав падишах усіх своїх чиновників, та не знайшлося серед них жодного, хто б не крав.
Нарешті царедворці попросили, аби падишах сам посіяв золото.
Володар ніяково всміхнувся:
– Я теж не можу, бо й сам збочував.
Почув те дядько й каже падишахові:
– О всесильний володарю, виходить, при вашому дворі самі злодії, й ніхто їх не карає. А я за все своє життя не взяв нічого чужого. То за що ж ви засудили мене до шибениці?
Падишах аж занімів з несподіванки. А дядько провадить далі:
– Ех, володарю, володарю! Небагаті ви на розум, коли повірили, що можна золото, як хліб, вирощувати.
Падишах зовсім отетерів, і тільки лупав очима. І царедворці німували, мов язики поковтали.
А дядькові більше нічого не лишалося робити, як піти додому.
* Бухара – давнє місто (виникло на межі нової ери), осередок таджицької культури.
* Ман – одиниця виміру площі, близько одного гектара.
* Раїс – чиновник, який стежив за виконанням релігійних обрядів і поведінкою мусульман, а також за точністю мір і вагів.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: