ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Лелека-божий посланець
Лелека-божий посланець

В одному селі жили такі нестелепні на розум люди, що не знали навіть, звідки до них вода прибуває й куди вона далі тече.
Якось до того села залетів лелека й сів собі на чинор.
Збіглося все село, стали його роздивлятися.
– Що воно за чудасія? – питають одне одного, але ніхто нічого певного сказати не може.
Звичайно, і в таких селах є свої розумаки. Тож тільки вони можуть відповісти на подібні питання. Був розумака і в цьому селі. Приходять до нього односельці, показують на лелеку й питають, що воно таке. Той подивився й мовив з докором:
– Ну й дурмани ви! Не питайте: «Що воно?», коли не хочете накликати на свої голови гніву божого, а питайте: «Хто він?», бо це божий посланець. Утямили?!
– Раз до нас завітав сам божий посланець, то його треба як годиться пошанувати й добре почастувати. Чого ж ми стоїмо? – заметушилися дурмани.
– Звичайно, треба почастувати!
– А що він їсть? – запитав один.
– Коржі! – відповів другий.
Тієї миті лелека наслідив на землю білим.
– О, божий посланець кисляк п’є! – загукали враз дурмани. Кілька з них збігали додому й принесли кисляку.
– Ви наш староста, ви найрозумніший серед нас, тож лізьте на дерево й почастуйте божого посланця, – заходилися прохати розумаку.
– Я з ним не знайомий, – одказав той. – Якщо я йому не сподобаюся, він може мені лихе заподіяти. Тож коли хочете, аби я живий і здоровий повернувся на землю, принесіть мотузок і прив’яжіть мені до ноги. Як тільки побачу, що божий посланець розгнівався, гукну: «Тягніть!», і ви стягнете мене.
Дурмани принесли довгого мотузка й прив’язали розумаці до ноги. Той поставив на голову миску кисляку й поліз на дерево. Коли вже дістався майже до самої верхівки, лелека сполохався й замахав крильми, щоб злетіти. Розумака й собі злякався й зарепетував:
– Тягніть мерщій, бо він мене заб’є!
Кілька чоловіків смикнули за мотузку, але розумака головою застряв між гіллям. Бачать дурмани, що нічого не вдіють, усі гуртом ухопилися за мотузку й потягли щосили. Додолу гепнувся сам тулуб, а голова лишилася на чинорі.
– Куди поділася голова? – спитав котрийсь із дурманів.
– А хіба він мав голову? – перепитав другий.
– Хто його знає...– одказав третій.
– Треба спитатися в його жінки! – порадив четвертий.
Ось приходять та й питають:
– Тітко, ваш чоловік мав голову чи ні?
– Мабуть, мав, бо як жував коржа, то кивав бородою, – відповіла жінка.
– Виходить, мав-таки голову! – вирішили ті й побігли назад до чинора.
Довго ще думали-гадали дурмани й нарешті дійшли висновку, що розумака не вгодив божому посланцеві, а той відірвав йому голову та й полетів.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: