ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Рогатий Іскандар
Рогатий Іскандар

Було це чи ні, однак кажуть, що жив колись падишах на ймення Іскандар, могутній був володар – сім країн підкорив. І велів він убивати кожного цирульника після того, як той поголить йому голову. І ніхто не міг збагнути тієї таємниці. Через якийсь час в усіх Іскандарових володіннях майже не лишилося цирульників.
Жила в тому краї бабуся. Мала вона одного-однісінького сина. І був він, як на лихо, цирульником.
Сиділа бабуся якось у хаті, коли чує – хтось стукає. Підвелася, відчинила ворота, дивиться, аж то двоє Іскандарових вояків.
– Скажи, стара, своєму синові, аби завтра йшов до падишаха,– звеліли посланці й подалися геть.
Цирульникова мати знала, що її син живий від Іскандара не повернеться. Довго думала, як зарадити лихові й нарешті надумала Сходила видоїла корову, а на тому молоці замісила тісто й напекла коржиків. Уранці дала синові кілька тих коржиків і каже:
– Коли голитимеш падишахові голову, зроби так, аби один коржик випав у тебе з-за пазухи додолу. Іскандар підійме його, покуштує й з’їсть увесь. А як спитає тебе, чого він солодкий, скажи: «Бо замішений на молоці моєї матері».
Пішов молодий цирульник до падишахового палацу. Іскандар запросив його до окремого покою, скинув завій. Глянув хлопець на володаря і похолов від жаху: в Іскандара на голові росли два роги.
– Поголиш мене! – звелів падишах.
Переляканий цирульник узявся голити, а коли вже закінчував, згадав раптом материні слова. Нахилився – й коржик випав у нього з-за пазухи. Іскандар нахилився, підняв коржика, поцілував, покуштував і з’їв увесь.
– Чого він такий солодкий? – спитав цирульника
– Бо замішений на молоці моєї матері,– відповів той.
Падишах аж підскочив від несподіванки. З’ївши замішеного на материнському молоці коржика, він став цирульникові молочним братом, а вбивати молочного брата не можна – то тяжкий гріх. Тож нічого йому не лишилося, як відпустити Хлопця. Але перед тим падишах його застеріг:
– Гляди ж мені, нікому не обмовся, що я з рогами. Цю таємницю знають, крім мене, бог і ти!
Отак молодий цирульник живий та здоровий повернувся додому. Але вдень він місця собі не знаходив, а вночі йому не спалося, здавалось, лусне, доки не виповість комусь своєї таємниці. Тож тільки-но засіріло надворі, встав і пішов до озера.
Роззирнувся сюди-туди, а як переконався, що довкола ні душі, зайшов у очерет, схилився над водою й стиха проказав: «Іскандар має роги, Іскандар має роги, Іскандар має роги».
Виповів таємницю воді й наче камінь скинув з душі. Радісінький повернувся додому.
Через якийсь там час на те місце вівчар пригнав напувати отару. Доки вівці пили, він зрізав очеретину й змайстрував з неї сопілку. Та тільки приклав її до вуст, як сопілка тричі промовила: «Іскандар має роги». Змайстрував вівчар другу сопілку, вже з іншої очеретини – те саме. Так робив він тричі й щоразу чув той самий голос.
Якось падишах був на полюванні, і, коли проїздив неподалік від отари, до нього раптом долинув голос: «Іскандар має роги, Іскандар має роги, Іскандар має роги». Розлютився володар, звелів своїм слугам:
– Приведіть сюди чабана!
Схопили слуги вівчаря, привели до падишаха.
– Як ти смієш таке казати про свого володаря? – накинувся на чабана Іскандар.
– То не я кажу, а сопілка. Я її змайстрував з очеретини, вона виросла на березі озера.
Іскандар кинув вівчаря до темниці, а його сопілку – у вогонь. Відтак звелів своїм воїнам піти на берег озера й випалити весь очерет. Та невдовзі очерет забуяв, як і перше. До озера пригнав отару інший вівчар, змайстрував з очеретини сопілку й помандрував собі з отарою далі. Чабан грає, а сопілка знай промовляє: «Іскандар має роги, Іскандар має роги, Іскандар має роги». Так чутка про Іскандарові роги полетіла по всьому краю. Дійшла вона й до молодого цирульника. «Що я накоїв? – жахнувся хлопець.– Скільки безневинних людей страждає через мене!» – подумав так та й пішов до падишахового палацу.
– О володарю світу,– звернувся він до Іскандара,– звільніть вівчарів, вони не винні, я відкрию вам таємницю сопілки. То все через мене,– І розповів падишахові про свою балачку на березі озера.
Нічого не сказав на те падишах. Лише звелів випустити з в’язниці всіх чабанів.
Отак мудра бабуся оберегла від смерті сина й багато інших безневинних людей. А чутка про Іскандарові роги загула по всіх сімох країнах.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: