ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Лелека
Лелека

Був собі меткий дбайливий хлопець. Жили вони удвох з ненькою на березі річки. З ранку до вечора хлопець ходив на лови, а ненька в господі ладувала.
Якось молодому мисливцеві перестало таланити. Кілька днів не вдавалося йому вполювати ніякої дичини. А в хаті вже не було чого їсти.
Хлопець журився, та нічого не міг удіяти. І ось одного дня до його сильця потрапив лелека. Мисливець зрадів, виплутав довгі пташині ноги і вже дістав ножа, щоб відтяти здобичі голову, як лелека враз заговорив людською мовою:
– Яка тобі користь від того, що вб’єш мене? Краще відпусти, а я тобі в пригоді стану.
– Чим же ти зможеш мені допомогти? – спитав мисливець.
– Прийди в мою країну, і я дам тобі одну корисну річ,– одказав лелека
– Яку?
– Річ, яка дасть тобі все, чого тільки забажаєш.
– А де твоя країна?
– Віднеси мене на покрівлю своєї оселі і відпусти. Куди я полечу, там і шукай мою країну.
Узяв хлопець лелеку й поніс додому. Розповів усе матері, й стали вони міркувати. Якщо вб’ють і з’їдять лелеку, злиднів все одно не позбудуться, а відпустять – може, й справді птах допоможе їм.
Виліз мисливець на покрівлю й відпустив свою здобич. Лелека полетів туди, де вдалині маячіли гори. Мисливець і собі подався в той бік.
Ішов він, ішов, аж натрапив на череду кіз.
– Чия це череда? – спитав пастуха.
– Лелечина,– відповів той.
– А сам лелека де?
– Про це спитай У вівчаря, – порадив пастух.
Пройшов хлопець ще трохи й набрів на отару овець.
– Чия це отара? – спитав вівчаря.
– Лелечина,– відказав той.
– А сам лелека де?
– Навіщо він тобі? – спитав вівчар.
Хлопець оповів йому свою пригоду з лелекою.
– Візьми з отари двох баранів, – порадив вівчар,– сідай на білого верблюда і їдь у гори, їхатимеш, доки не побачиш замок. У ньому й живе лелека.
Біля брами сидітимуть два сторожові пси. Віддай їм баранів і сміливо заходь у браму.
– Що б ти порадив мені попрохати в лелеки? – спитав хлопець.
– Попрохай скатертину достатку,– порадив вівчар.
Хлопець подякував йому, взяв двох баранів, сів на білого верблюда й поїхав до лелечиного палацу.
Тільки-но під’їхав він до брами, а звідти вискакують два пси й до нього. Хлопець дав кожному по баранові й без усяких перешкод увійшов до замку. Неподалік побачив лелеку. Зліз з верблюда, привітався з птахом і каже:
– Пам’ятаєш, я витяг тебе з сильця, а тепер от прийшов, як ти радив.
– Прошу, прошу, а я гадав, ти не знайдеш мене.
– Чому ти так подумав? – спитав хлопець.
– Дорога далека й важка, люди втомлюються й зневіряються,– відказав лелека.
– Голод пригнав мене сюди, – пояснив мисливець.
– Твоя правда, голод має велику силу. Та я дам тобі таку річ, яка завжди тебе нагодує.
– Дай мені скатертину достатку, зажадав хлопець.
– Добре, – погодився лелека, – ти повівся зі мною по-людському, я й віддячу тобі добром.
Лелека дав хлопцеві скатертину. Хлопець подякував лелеці й рушив додому. Дійшов до вівчаря, показує лелечин подарунок.
– Скатертино, розстелися,– промовив вівчар.
Скатертина вмить розіслалася, а на ній з’явилися страви.
Пригостив мисливець вівчаря й подався далі. А через кілька днів живий та здоровий дістався до рідної домівки.
Відтоді ненька з сином не знали, що таке голод. Поділилися вони добром і з односельцями, закликали їх на гостину. Гості були раді, а разом з ними раділи й господарі.
Невдовзі чутка про диво-скатертину загула по всій країні. Дійшла вона й до падишаха. Той звелів своїм воякам відібрати в хлопця скатертину й принести йому. Вояки вмить кинулися виконувати наказ і забрали скатертину. Зажурився хлопець.
– Піди, синку, до лелеки й розкажи йому все, що сталося! – порадила неня.
Мисливець знов подався до лелечиного замку. Через якийсь час дійшов до вівчаря й розповів про халепу.
– Лелека має чарівного гарбуза, попроси, хай дасть тобі, – порадив вівчар.
Прийшов хлопець до птаха й каже:
– О заступнику вбогих, сталася халепа. Знову я до вас по допомогу.
– Гаразд, – мовить лелека,– я ще раз зможу допомогти тобі.
Мисливцеві відлягло від серця, й він наважився попрохати гарбуза.
Узяв нового лелечиного подарунка й рушив додому. Прийшов до вівчаря. Той поклав гарбуза на землю й промовив:
– Побивани, виходьте!
З гарбуза враз вискочило десятків зо три дужих молодиків з дубцями й ну лупцювати мисливця. Хлопець залементував, заблагав, аби ті змилосердилися над ним.
– Побивани, на місце! – звелів вівчар, і молодики з дубцями вмить поховалися.
– Зрозумів, навіщо тобі цей гарбуз? – спитав вівчар.
– Еге, зрозумів, – відказав мисливець і радий-радісінький подався в рідні краї.
Прийшов просто до падишаха й зажадав, аби той віддав йому скатертину. Розлючений володар звелів вигнати мисливця з палацу. Тоді хлопець поклав гарбуза й промовив:
– Побивани, виходьте!
Як вискочили з гарбуза молодики з дубцями, як кинулися на падишаха. Вартові з переляку порозбігалися хто куди. Бачить володар, що непереливки, й ну плакати й благати:
– Годі, годі, пожалій мене, віддам твою скатертину.
– Побивани, на місце! – звелів мисливець.
Молодики з дубцями вмить поховалися.
А хлопець забрав скатертину й чарівного гарбуза й пішов додому.
Відтоді вони з ненькою вже нікого не боялися і стали жити спокійно й щасливо.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: