ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як Іванко водив корчмарів


Це було давно, та й не дуже давно. Із кількох сіл люди повиганяли корчмарів, і вони блукали, як бездомні пси, по Буковині. Одного разу вздріли серед поля парубка. Покликали його і питають:
— Ти хто такий?
— Іванко.
— Куди ідеш?
— Найматися. А ви?
— Ми — корчмарі. Нас вигнали за те, що людям втіху продавали. Шукаємо, де б поставити собі нові корчми. Ставай до нас на службу.
— А що буду робити?
— Наразі нас водити, бо, ади, заблудилися.
Іванко пристав. Ішов весь день попереду, а корчмарі, як п'яні, теліпалися за ним. Увечері завів їх до лісу. А тут уже стемніло. Корчмарі так боялися, що аж зубами клацали. Ішли купою, сліпо наступали один одному на ноги, штурхалися й сварилися.
Іванко сказав:
— Ану, корчмарі, спати!
— На землі? Без подушки?
— Зараз знайдемо подушку.
Пішов Іванко по кущах, помітив купу мухариць та й каже.
— Лягайте сюди головами і мовчіть собі.
Почули мухариці, що хтось ліг на їхню хату, і повилізали. Обліпили корчмарів, почали кусати. Ті переверталися з боку на бік і форкали, як коні.
— Іванку, що то нас кусає?
— Спіть собі тихо, то — малі вовки. А як почують і великі, то від вас залишаться тільки черевики.
Корчмарі притихли. Мусили терпіти.
Уранці встали, а за Іванком і слід пропав. Довго його кликали.
— Відай, вовки з'їли нашого слугу,— сказали корчмарі.— Файний був неборака, вірно нам служив.
А Іванко вибрався із лісу й натрапив на циганів, що варили сьорбавку в задимленому горщику.
— Що хочете за горщика? — спитав.
— А що даси?
— Даю чотири крейцери.
— Добре, можеш брати.
Взяв Іванко горщика, накопав бараболі. Відтак приніс води, сів серед дороги й розклав ватру. Забулькала вода, почало варитися. Раптом почувся з хащі галас. То корчмарі сварилися, бо кожен із них хотів бути старшим і не могли прийти до згоди. Коли вздріли наймита, зраділи.
Іванко нараз погасив вогонь, порозкидав грань і обгорнув горщика пилюкою. А вода продовжувала булькати. Корчмарі дивилися й очам своїм не вірили.
— Що це таке, Іванку?
— Це чарівний горщик. Як обгорнеш його порохами, то можеш у ньому і вола зварити!
— Продай нам!
— Сто золотих!
Корчмарі дали гроші. Іванко вилив воду, забрав зварені картоплини й пішов собі далі. Ішов, що йшов, коли глип — на дорозі віз із поламаним колесом. Закотив рукави і взявся до роботи. Полагодив колесо, поклав на своє місце. Потім сів на воза і відпочиває.
А корчмарі тим часом накопали в полі бараболі, принесли у горщику води й обгорнули його порохами. Та вода не кипіла, сніданок не варився. Розсердилися корчмарі й гепнули горщиком об землю, аж черепки полетіли. Побігли в той бік, куди пішов Іванко. Ішли, що й йшли, коли глип — леґінь лежить на фірі та хропить.
— Ох ти, дурилюде!
— Гов, корчмарі! — схопився Іванко.— Що сталося? Не варить? Зачекайте! Які ж слова казали ви тоді, коли набрали води в горщик?
— Плямкали язиками, бо дуже їсти хотілося.
— Ото дурні!.. Треба примовляти такими словами:Булькай, булькай, булькотання,
Най ся варить нам снідання
Із водички й мандибурки —
Таке смачне, гейби з курки.

— Файні слова, Іванку, але ти їх нам не говорив.
— Бо ви не просили. Побоялися, напевно, що доведеться доплатити якийсь нещасний крейцер. Тепер ходіть голодні, як пси!
Корчмарі застогнали:
— Ледве ноги волочимо. Щось роби, Іванку.
— Як не можете вже йти, то витягніть цю фіру хоч на гору. А далі я вас повезу. Так вам буде легше.
Леґінь простерся на соломі та й дрімає далі. Корчмарі запряглися, натужилися і потягли воза. Ледве-ледве викотили вгору.
— Вставай, Іванку,— розбудили парубка.— Ми своє зробили.
— Добро,— скочив на землю Іванко.— А тепер ви сідайте на фіру, я вас повезу.
Тримаючи за дишель, леґінь трохи побіг, а потім відскочив і пустив воза з корчмарями, аби сам котився вниз. Фіра так тарахкала, що аж земля гуділа. Зупинилася в долині. Корчмарі, від страху напівмертві, не злізали з фіри — переодягали портяниці...
— Ну, тепер вас поведу на спочинок! — підійшов Іванко. Корчмарі зітхнули і попленталися слідом.
Леґінь підвів їх до дерева:
— Вилізайте на самий вершок, прив'яжіться до гілля і спіть. Тутешні вовки особливо люті!
Корчмарі один за одним видряпалися на дерево і позасинали там, як кури. Серед ночі Йванко пообрубував найнижче галуззя, настелив на землю і ліг собі спати на м'якшому. Вранці корчмарі пробудилися і оторопіли:
— Іванку, хто це обламав гілля?
— Вовки повідгризали.
— А чому не пантрував?
— Та задрімав трохи. Потім залюлюкав — і вони повтікали.
— Як нам тепер злізти?
Іванко порадив:
— Найсильніший із вас най злапається за міцну гілляку, а решта ловіться один одному на ноги і злізете, як по мотузку.
Корчмарі не скоро знайшли найміцнішого. Та ось один вхопився за галузку й повиснув у повітрі. Коли почали спускатися, найсильніший крикнув:
— Іванку, в мене вже затерпли руки. Що робити?
— Поплюй на долоні.
Той поплював, і всі корчмарі гепнулися, як мішки з квасолею.
Посиділи трохи, очуняли, і повів їх Іванко у поле. А там цвіла гречка.
— Що це таке, Іванку?
— Така річка. Бачите, аж піниться. Треба перепливати. На другому березі є хата, де можна й відпочити. Ану, кидайтеся у хвилі.
Корчмарі, заплющуючи очі, падали у гречку. Махали руками, дерлися по груддю.
— Нічого, ще трохи!..— підбадьорював Іван.
З гіркою бідою переповзли лан і опинилися над Прутом. Були дуже сердиті. За посміх Івана засунули в міх. Домовилися: доки в хаті трохи відпочинуть, най міх лежить на березі, бо не мають сили кинути його в річку.
Сидить Іванко у міхові й думає, як має врятуватися. Коли так журився, почув, що їде якась бричка. Вій почав кричати:
— Рятуйте! Не вмію ні читати, ні писати, а мене завтра вранці хочуть за цісаря покласти!..
А на бричці їхав старий дідич. Він подумав: «Я й без того маю білі калачі, а ще як стану цісарем?!» Скочив із брички, випустив Іванка, а сам раз-два заліз у міх. Іванко ж сів у бричку і поїхав.
Корчмарі повставали, шпурнули міха з дідичем у Прут і рушили в дорогу. Ішли, що йшли, коли глип — Іванко їде бричкою. Корчмарі зупинилися і аж роти пороззявляли.
— Де ти взяв, Іванку, такі файні коні?
— На тому світі, люди добрі, ви ж мене спровадили туди.
— Ми теж хочемо мати такі коні. —- Тоді гайда за мною!
Повів їх на міст і наказав;
— Скачіть один за одним у річку!
Корчмар, що першим полетів униз, пірнув і більше не виринув. Решта сполошилася.
— Чого ви боїтеся? Він там вибирає собі найкращі коні та найфайнішу бричку. Хочете, аби вам залишилися дерлюґи й тарадайки? Скачіть!
Після них ще довгий час виходили бульки.
Іванко сів на бричку і поїхав далі. Коли я його здибав, він усе це мені й розповів. А я — вам.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: