ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Три царства – мідне, срібне і золоте
Три царства – мідне, срібне і золоте

У ті давні часи, коли світ Божий повнився лісовиками, відьмами й русалками, коли ріки текли молочні, береги були киселеві, а в полях літали смажені куріпки, у ті часи жив собі цар на ім’я Горох із царицею Анастасією Прекрасною; у них було троє синів.
Сталася біда велика – украв царицю нечистий дух. Каже цареві старший син:
– Батьку, благослови мене, поїду шукати неньку.
Поїхав і пропав, три роки про нього ні звістки, ні чутки не було.
Почав другий син проситися:
– Батьку, благослови мене в путь-дорогу, може, мені пощастить знайти і брата, і неньку.
Цар благословив; він поїхав і теж безвісти пропав – як у воду канув.
Приходить до царя менший син Іван-царевич:
– Любий батьку, благослови мене в путь-дорогу; може, знайду і братів, і неньку.
– Їдь, синку!
Іван-царевич вирушив у чужодальню сторону; їхав, їхав і приїхав до синього моря, зупинився на березі й думає: «Куди тепер їхати?».
Раптом прилетіли на море тридцять три бушлі, вдарилися об землю і стали красними дівицями – усі гарні, а одна ліпша за всіх; роздяглися і кинулись у воду.
Довго чи ні вони купалися – Іван-царевич підкрався, взяв у тієї дівиці, що ліпша за всіх, крайку і сховав за пазуху.
Покупалися дівиці, вийшли на берег, почали вдягатися – однієї крайки нема.
– Ах, Іване-царевичу, – каже красуня, – віддай мою крайку.
– Скажи спершу, де моя ненька?
– Твоя ненька в мого батька живе – у Ворона Вороновича. Іди понад морем, трапиться тобі срібна пташка із золотим чубчиком – куди вона полетить, туди й ти йди.
Іван-царевич віддав їй крайку і пішов понад морем; тут зустрів своїх братів, привітався з ними і взяв із собою.
Ідуть вони разом берегом, побачили срібну пташку із золотим чубчиком і побігли за нею слідом. Пташка летіла, летіла і кинулась під плиту залізну, в яму підземельну.
– Ну, браття, – каже Іван-царевич, – благословіть мене замість батька, замість матері; спущусь я в цю яму й дізнаюся, яка земля іновірна, чи не там наша ненька.
Брати його благословили, поліз він у ту яму глибоку і спускався не багато, не мало – три роки; спустився й пішов дорогою.
Ішов-ішов, ішов-ішов, побачив мідне царство; у палаці сидять тридцять три дівиці-бушлі, вишивають рушники хитрими візерунками, – містами з передмістями.
– Здрастуй, Іване-царевичу! – каже царівна мідного царства. – Куди йдеш, куди прямуєш?
– Іду свою неньку шукати.
– Твоя ненька у мого батька, Ворона Вороновича; він хитрий і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав! Він тебе, доброго молодця, уб’є! На тобі клубочок, іди до моєї середульшої сестри – що вона тобі скаже. А назад підеш, мене не забудь.
Іван-царевич покотив клубочка й пішов слідом за ним. Приходить у срібне царство; там сидять тридцять три дівиці-бушлі. Каже царівна срібного царства:
– Досі руського духу не було ні видно, ні чути, а це руський дух сам перед очима став! Що, Іване-царевичу, діла уникаєш чи діла питаєш?
– Ой, красна дівице, іду шукати матінку.
– Твоя матінка в мого батька, Ворона Вороновича; і хитрий він, і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав! Ой, царевичу, а він же тебе вб’є! На тобі клубочок, іди до меншої моєї сестри – що вона тобі скаже: вперед іти чи назад повертатися?
Приходить Іван-царевич до золотого царства; там сидять тридцять три дівиці-бушлі, рушники вишивають. За всіх вища, за всіх ліпша царівна золотого царства – така краса, що ні в казці сказати, ні пером описати. Каже вона:
– Здрастуй, Іване-царевичу! Куди йдеш, куди прямуєш?
– Іду матінку шукати.
– Твоя матінка в мого батька, Ворона Вороновича; і хитрий він, і розумний, горами, долами, печерами, хмарами літав. Ой, царевичу, а він же тебе вб’є! На тобі клубочок, іди в перлове царство: там твоя матінка живе. Побачивши тебе, вона зрадіє і зразу накаже, щоб няньки-мамки подали тобі зеленого вина. А ти не бери; проси, щоб дала тобі трирічного вина, яке в шафі стоїть, та горілу скоринку на закуску. Іще не забудь: у мого батька у дворі є два кадоби води – одна вода сильна, а друга малосильна; поміняй їх місцями і напийся сильної води.
Довго царевич із царівною розмовляли і так покохали одне одного, що й розлучатися їм не хотілось; а нічого не вдієш – попрощався Іван-царевич і вирушив у путь-дорогу.
Ішов, ішов, приходить до перлового царства. Побачила його мати, зраділа й крикнула:
– Мамки-няньки! Подайте моєму синові зеленого вина.
– Я не п’ю простого вина, подайте мені трирічного, а на закуску горілу скоринку.
Випив трирічного вина, закусив горілою скоринкою, вийшов на широкий двір, поміняв кадоби місцями й почав сильну воду пити.
Раптом прилітає Ворон Воронович; був він світлий, як ясний день, а побачив Івана-царевича – зробився похмуріший за темну ніч; опустився до кадоба й почав пити безсильну воду.
Ти м часом Іван-царевич упав до нього на крила; Ворон Воронович здійнявся високо-високо, носив його і горами, і долами, і печерами, і хмарами і став питати:
– Чого тобі треба, Іване-царевичу? Хочеш – грошима наділю?
– Нічого мені не треба, тільки дай мені паличку-пір’їнку.
– Ні, Іване-царевичу! Забагато хочеш.
І знов поніс його горами, долами, печерами і хмарами. Іван-царевич міцно тримається; наліг усією своєю вагою і трохи не зламав йому крил. Крикнув тоді Ворон Воронович:
– Не ламай ти моїх крил, візьми паличку-пір’їнку.
Віддав царевичу паличку-пір’їнку; сам зробився простим вороном і полетів на круті гори.
А Іван-царевич прийшов у перлове царство, взяв свою матінку й вирушив назад; дивиться – перлове царство в клубочок згорнулося й за ним покотилося.
Прийшов у золоте царство, потім у срібне, а потім і в мідне, взяв повів із собою трьох прекрасних царівен, а ті царства згорнулися клубочками і за ними покотилися. Підійшов до ями, що під плитою залізною, і засурмив у золоту сурму.
– Брати рідні! Якщо живі, мене не зрадьте.
Брати почули сурму і витягли на білий світ красну дівицю, царівну мідного царства; побачили її й почали між собою сперечатися: один одному поступитися нею не хочуть.
– Чого ви б’єтесь, добрі молодці! Там є ще ліпша за мене красна дівиця.
Царевичі витягли царівну срібного царства. Знову почали сперечатися й битися; один каже:
– Хай мені дістанеться!
А другий:
– Хай моя буде!
– Не сваріться, добрі молодці, там є красивіша за мене дівиця.
Царевичі перестали битися і витягли царівну золотого царства. Знов було почали сперечатися, та царівна-красуня зразу зупинила їх:
– Там чекає ваша матінка!
Витягли вони матінку, потім підняли Івана-царевича до половини й відсікли мотузки. Іван-царевич полетів у прірву, дуже забився й півроку пролежав без тями; отямившись, подивився навколо, згадав усе, що з ним трапилось, дістав із кишені паличку-пір’їнку і вдарив нею об землю. Вмить з’явилося дванадцять молодців.
– Що, Іване-царевичу, накажеш?
– Винесіть мене на світ Божий.
Молодці підхопили його під руки й винесли на світ Божий. Став Іван-царевич про своїх братів розпитувати й дізнався, що вони давно одружилися: царівна з мідного царства вийшла заміж за середульшого брата, царівна зі срібного царства – за старшого брата, а його наречена ні за кого не йде. І надумав із нею сам старий батько одружитися; зібрав думу, звинуватив свою дружину у змовинах зі злими духами й велів стяти їй голову; після страти питає він царівну із золотого царства:
– Підеш за мене заміж?
– Тоді піду за тебе, коли зшиєш мені черевики без мірки.
Цар наказав клич кликати, усіх і кожного питати, чи не зшиє хто царівні черевики без мірки?
У той час приходить Іван-царевич до своєї держави, наймається до одного старого робітником і посилає його до царя:
– Ідіть, дідусю, візьміть на себе цю справу. Я вам черевики зшию, тільки ви про мене не розказуйте.
Старий пішов до царя:
– Я готовий за цю роботу взятися.
Цар дав йому матеріял на пару черевиків і питає:
– А чи впораєшся ти, діду?
– Не переживайте, государю, в мене син чоботар.
Повернувшись додому, віддав дід матеріял Івану-царевичу; той порізав матеріял на шматки, викинув у вікно, потім відчинив золоте царство й дістав готові черевики:
– Нате, дідусю, віднесіть до царя.
Цар зрадів, пристає до нареченої:
– Чи скоро до вінця їхати?
Вона відповідає:
– Тоді за тебе піду, коли зшиєш мені плаття без мірки.
Цар знову клопочеться, збирає до себе всіх майстрів, дає їм великі гроші, тільки щоб плаття зшили без мірки. Іван-царевич каже дідові:
– Дідусю, ідіть до царя, візьміть тканину, я вам плаття зшию, тільки про мене не розказуйте.
Дід пішов до палацу, узяв атласу й оксамиту, повернувся додому й віддав царевичу. Іван-царевич мерщій за ножиці, порізав на шмаття весь атлас й оксамит і викинув у вікно; відчинив золоте царство, взяв звідти найкраще плаття й віддав дідові:
– Несіть до палацу!
Цар раденький:
– Що, наречена моя кохана, чи не час нам до вінця їхати?
Відповідає царівна:
– Тоді за тебе заміж піду, коли візьмеш дідового сина й накажеш у молоці зварити.
Цар не задумався, віддав наказ – і в той самий день зібрали з кожного двору по відру молока, налили великий чан і закип’ятили на сильному вогні.
Привели Івана-царевича; почав він з усіма прощатися, до землі кланятися; кинули його в чан: він раз пірнув, удруге пірнув, вискочив із чана – і зробився таким красенем, що ні в казці сказати, ні пером описати. Каже царівна:
– Поглянь, царю! За кого мені заміж іти: чи за тебе, старого, чи за нього, доброго молодця?
Цар подумав: «Якщо я в молоці покупаюсь, таким самим красенем стану!».
Кинувся в чан і зварився в молоці.
А Іван-царевич повінчався з царівною із золотого царства, і стали вони жити-поживати, добра наживати.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: