ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Цар Алеодор
Цар Алеодор

Один цар дожив до того, що и сивина голову вкрила, а дітей так і не мав.
Та ось, коли він уже зовсім постарів, доля послала йому сина, та такого вродливого, що й очей від нього не відведеш. Назвав його цар Алео-дором.
Хлопчик ріс, набирався розуму та сили. А цар дедалі більше старів, і настала йому пора йти тією дорогою, з якої нема вороття. Посадив він сина собі на коліна та й каже:
— Любий мій сину! Бачу, буде з тебе велика людина. Як правити царством, я тобі не кажу, ти й сам кмітливий. Одне лиш прошу тебе: ніколи не йди в ті он далекі гори. Там володіння Півлюдини-верхи-на-кульгавому-півзайці. Хто хоч ненароком ступить на його землю, тому вже не повернутися з добром.
Сказавши це, він тричі важко зітхнув і помер.
Алеодор — дарма, що малий — сівши на престол, почав так правити країною, що не кожен із мудрих дорослих зумів би. Всі були задоволені і навіть пишалися, що жили в один час із ним.
Коли Алеодор бував вільний від своїх царських справ, то часто ходив на полювання. Він добре пам'ятав наказ свого батька — не йти в гори. Але одного разу він випадково забрів туди. Та не встиг ступити й кількох кроків, як перед ним з'явилася потвора.
Алеодорові стало болісно передусім за те, що мимохіть порушив дану батькові обіцянку.
А потвора-страховисько йому й каже:
— Хто переходить меж| моїх володінь, той стає моїм рабом.
— Я випадково потрапив у твої володіння,,— відповів Алеодор,— і нічого проти тебе не замишляю.
— Мені здавалося, що ти не боягуз, а тепер бачу: і ти збираєшся просити пощагди.
— Ні, цьому не бувати! Я сказав тобі святу правду, але якщо ти воювати зі мною надумав, то вибирай: шаблями будемо рубатися, палицями битися чи війною підемо один на одного.
— Ні перше, ні друге, ні третє. Якщо ти хочеш усе владнати миром, то приведи до мене дочку Зеленого царя.
Почав Алеодор всіляко відмовлятися, мовляв, на його плечах царські турботи і він не має часу для такого далекого походу. Та й хто його туди проведе? Але потвора-страховисько стоїть, мов пень, на своєму: приведи йому дочку Зеленого царя.
Бачить Алеодор, що сам у всьому винен. Хоч і ненавмисне, але ж зайшов на чужу землю. І щоб спекатися лиха, він погодився на вимогу цього страховиська.
Пішов Алеодор у похід. Іде він, іде та все думу думає, як би краще все зробити? Раптом — зирк: перед ним озеро виграє, а на березі б'ється щука.
Побачив він щуку, підійшов до неї, хотів було забрати. Коли щука йому каже:
— Не вбивай мене, чоловіче, краще пусти в воду, а я тобі в пригоді стану.
Послухав її Алеодор і випустив у воду. А щука йому каже:
— Візьми ось цю луску, збережи її, а як тільки згадаєш про мене, я в одну мить припливу до тебе.
Пішов цар далі, коли бачить — перед ним ворон з перебитим крилом. Хотів було вбити ворона, а він йому й каже:
— Не вбивай мене, хлопче, краще перев'яжи крило, а я тобі в пригоді стану.
Алеодор перев'язав йому крило, а коли зібрався йти, ворон і каже:
— Тримай оцю пір'їну, витязю, і як тільки згадаєш про мене, я негайно прилечу.
Узяв пір'їну Алеодор і пішов далі. Не ступив він і сотні кроків, як наткнувся на ґедзя.
Хотів було роздушити його, а ґедзь йому каже:
— Пожалій мене, царю Алеодоре, а я тобі в пригоді стану. Візьми пилок із мого крильця, а як тільки згадаєш Ліро мене, я в одну мить прилечу до тебе.
Почув Алеодор, що до нього звертаються на ймення, відпустив комашку й ціпіов далі.
Довго чи не довго йшов, але таки прийшов до палацу Зеленого царя. Прийшов, став коло брами і жде — може, хтось вийде й спитає, чого йому треба. День стоїть, два стоїть, але ніхто не виходить з палацу. А третього дня Зелений цар покликав своїх слуг і питає:
— Чому ніхто не вийшов і не спихав, чого людина стоїть перед брамою цілих три дні?
Схаменулися слуги й привели Алеодора до Зеленого царя.
— Що ти хочеш, юначе? — питає його цар.
— Мені, великий царю, потрібна твоя дочка,— відповідає Алеодор.
— Добре,— усміхнувся цар.— А ти знаєш про звичай при моєму дворі? Можеш ховатися, де завгодно, три доби підряд. Якщо моя дочка тричі знайде тебе, тобі відрубають голову й насадять на палю. А не знайде — тоді, хлопче, бери мою дочку. Подумай спершу гарненько, чи варто важити головою.
— Я згоден.
Скріпили вони свою домовленість грамотою, підписали та ще й печатку поставили і вирішили трк: заховається Алеодор наступного дня. А він, звісно, втратив спокій. Думав, думав, як і де йому краще сховатись. Тут не до жартів — можна без голови залишитись! Ходив-походжав Алеодор, доки не згадав про щуку. Витягнув він луску, подивився на неї. І раптом — зирк! — підпливає до нього щука та й каже:
— Чого тобі треба, хлопче?
Розповів їй Алеодор про свою біду, а щука йому:
— Не сумуй, друже, я тобі допоможу.
Махнула щука хвостом, перетворила Алеодора в ляща й заховала його на дні морському.
Прокинулася царівна рано-вранці, взяла підзорну трубу, подивилася на всі боки світу, одначе Алеодора ніде не побачила. Усі, хто приходив її сватати раніше, ховалися то в льохах, то за хатами, то за копицями сіна, а то й на сторожовій вежі. А цей Алеодор заховався так, що царівна аж перелякалася.
Раптом їй спало на думку подивитися на море. Повернула вона підзорну трубу й побачила в морській глибині ляща. Очевидно, та труба була чарівна!
— Виходь звідти, шахраю,— засміялася царівна.— Чого це ти так стиснувся? З людини на ляща обернувся та ще й на дні морському сховався!
Що він мав робити? Довелося вилазити.
Наступного дня Алеодор згадав про ворона. Той одразу ж з'явився й запитав:
— Що тобі потрібно, володарю?
— Сам бачиш, що зі мною сталося. Чи не допоможеш ти мені?
— Гаразд, спробую.
Ворон ударив Алеодора крилом і перетворив його у вороненя. Вороненя приєдналося до чорно| зграї й загубилося серед інших птахів.
Проснулася вранці царева дочка, взяла підзорну трубу й заходилася знову розшукувати Алеодора. Ніде не знаходила! Ні на землі, ні в річках, ні в морі. Задумалася царівна. Аж раптом десь о полудні спало їй на думку подивитися в небо.
Глянула вона й побачила Алеодора серед зграї вороння. Поманила його пальцем і каже:
— Лети на землю, чоловіче, бач, в якого маленького птаха обернувся!
Що йому залишалося робити? Опустився на землю.
Третього дня Алеодор подумав про ґедзя, і той в одну мить з'явився перед ним.
Алеодор розповів йому про свій клопіт, і ґедзь сказав:
— Я зроблю так, що тебе ніхто не знайде.
Ґедзь перетворив Алеодора в личинку й дуже спритно сховав її в косі царівни.
Встала Царівна рано-вранці, взяла підзорну трубу й цілісінький день шукала Алеодора, але даремно. Дивилася вона і на море, і на землю, і на небо — ніде його не знаходила. Коли вже стало вечоріти, вона не витримала й закричала:
— Та виходь уже! Я відчуваю, що ти десь близько, але не бачу. Ти переміг!
Почув Алеодор слова царівни, спустився з її коси й став перед нею. Зеленому цареві не лишалося нічого іншого, як віддати свою дочку Алеодорові. А як настав час від'їздити їм, то провів їх з великою пошаною у супроводі славного почту аж до кордонів свого царства.
У дорозі Алеодор зупинився з царівною на перепочинок. І тут сказав їй:
— Я взяв тебе за дружину не для себе, а для того, хто мене послав.
— Чому ж ти мені не сказав про це в мене вдома? Я б знала тоді, що мені робити. Та все одно, і тепер ще не пізно.
Рушили вони далі. Коли добралися до потвори-страховиська, Алеодор сказав йому:
— Я дотримав свого слова, а тепер піду додому.
А коли царівна побачила потвору-страховисько, то затремтіла від огиди — нізащо не хоче тут залишатися.
Страховисько до неї і так і сяк, солодкі слова їй каже, всіляко піддобрюється. А царівна як вигукне:
— Згинь, дияволе, геть звідси в пекло, не місце тобі на землі.
Потвора-страховисько Щ міг стерпіти такої образи й луснув зі злості. 
Що робити тепер Алеодорові? Забрав він собі страховиськові землі, одружився з дочкою Зеленого царя та й став правити своїм царством.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: