ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Яносік
Яносік

Ішов студент на канікули із школи додому. Йти довелося густим лісом. Студент заблудив, і ніч захопила його в хащі. Блукав, блукав – ніяк з того лісу не вийде. Нарешті виліз на високе дерево й став роздивлятися на всі боки, чи не побачить узлісся. Вгледів десь удалині вогник і кинув у тому напрямі шапку, щоб не збочити з дороги. Зліз із дерева, пішов отак, як летіла шапка, і натрапив на невеличку хатину. У вікні світилося: біля столу сиділа стара бабуся. Відчинив студент двері, зайшов до хатини. Бабуся його й питає:
– Хто ти такий, і чого тобі треба?
– Я йшов із школи додому та оце заблудив.– каже студент.– Прошу вас, матінко, пустіть мене переночувати. Мене звуть Яносік.
– Не можу я тебе пустити. Як прийде моя старша сестра, вона тебе вб'є.
Тут студент збагнув, що втрапив до чаклунки, але не злякався.
– Нехай буде що буде, а я не піду звідси, бо дуже втомився й хочу спати,– сказав він.
Бачить стара, що нічого не вдіє, і покликала його вечеряти, а після вечері наказала сховатися за ніччю. Незабаром влетіла крізь вікно на помелі старша сестра. Закрутила носом і гукнула:
– Гей! Десь тут у хаті є людина!
– Виходь, Яносіку! – каже чаклунка.
Хоч-не-хоч довелося Яносіку вийти зі схованки.
– Сідай зі мною вечеряти,– каже старша.
Він сів. А як повечеряли, чаклунка й каже:
– А тепер іди звідси, коли тобі життя дороге, бо як повернеться найстарша наша сестра, вона тебе все одно вб'є.
Але Яносік не злякався.
– Не піду нікуди! Тут ночуватиму!
Сказав і заховався за піч.
Аж тут прилетіла й третя сестра – найстарша, і гукнула:
– Гей! Десь тут у хаті є людина!
Знову довелося Яносіку вийти: найстарша чаклунка запросила його до вечері, а коли він, попоївши, ліг спати, чаклунки почали радитись, що з ним робити. Проте він тільки вдавав, ніби спить, а сам слухав їхню розмову.
– Покладімо йому гарячу жарину на голе тіло,– каже одна.– Якщо він витримає біль і не прокинеться, буде з нього сміливець.
Поклали Яносікові на тіло пекучу жарину, а він і не ворухнувся – мовчки терпів біль, аж поки жарина згасла. Тоді чаклунки й кажуть:
– Буде з нього чоловік хоробрий і терпеливий. Отож хай він стане розбійником! Треба його спорядити як слід і дати все, що треба для цього ремесла.
– Я дам йому топірець! – мовить перша чаклунка.
– А я сорочку!
– А я пояс!
Яносік лежить і все слухає. Чує: чаклунки кажуть, що як він зіпреться на тощрця, то перескочить аж три милі, а в сорочці і в поясі криється чудодійна сила. Найстарша чаклунка, що мала шити сорочку, звечора посіяла для неї коноплі – а на ранок уже й сорочка була готова. Коли Яносік прокинувся, три сестри віддали йому дарунки й сказали:
– Не будеш ти ні вчепим, ані ксьондзом, а будеш розбійником. Ось тобі топірець-чупага: як на нього зіпрешся, відразу перескочиш за три милі; він тебе вбереже від усякої небезпеки. А як одягнеш оцю сорочку й пояс, то станеш дуже сильний. Але щоб ти став розбійником над усіма розбійниками, мусиш і сам утнути щось надзвичайне. Батько в тебе неабиякий силач – спробуй забрати в нього гроші так, щоб він і не знав...
Яносік пішов, забравши з собою дарунки, але не надів на себе нічого, а сховав усе в клумак. Заходить до батькової хати, а сам смутний, невеселий. Так і просидів день. Надвечір батько каже, що піде завтра на ярмарок і візьме з собою сто п'ятдесят злотих, бо хоче купити воликів.
– Не йдіть, татуню! – каже Яносік.– Щоб вас, бува, розбійники не пограбували.
– Може, ти й дав би себе розбійникам пограбувати,– засміявся батько,– а я їх не боюся.
– Побачимо! – шепнув Яносік.
Батько пішов, а він почекав кілька годин, тоді надів сорочку й пояс, сів на топірець-чупагу й, миттю наздогнавши батька, заступив йому дорогу Стукнув топірцем об землю й питає:
– Куди йдеш?
– Воликів купувати,– пробелькотів переляканий батько.
– Давай гроші! – гримнув Яносік, і старий зараз же віддав гроші.
– Всі? – питає Яносік.
– Та всі; навіть на дорогу нема в мене ні гроша.
Яносік дав йому кілька грошів на дорогу, а сам утік у ліс. Потім сів на свого тонірця і льотом помчав додому. Батько приплентався аж увечері. Він не пізнав сина в розбійницькій одежі, а коли зайшов у хату, Яносік сидів собі в студентському мундирі, наче й не ходив нікуди.
– Правду ти казав, сину: шкода, що я тебе не послухав! – з жалем озвався батько.
– А що таке з вами сталося, татусю?
– Ой, таке зі мною було! Якийсь розбійник заскочив мене в лісі й забрав мої сто п'ятдесят злотих, лише кілька грошів покинув мені на дорогу.
– Ось бачите, татусю, я ж вам казав, щоб не ходили на ярмарок, бо вас пограбують! Як у воду дивився! А ви приглянулися до того розбійника? Пізнали б його, якби побачили?
– Ой, пізнав би, сину, відразу! Була на ньому якась страшна сорочка й широкий пояс, а в руці здоровенний топірець-чупага!
Яносік пішов до комори, одяг сорочку й пояс, узяв у руку розбійницький топірець, вийшов і питається:
– А той розбійник часом був не такий?
– Ой! Такий самісінький! – гукнув старий.
Яносік засміявся, віддав батькові гроші, а потім сказав:
– Вже не буду я ні вченим, ні ксьондзом, і до школи не повернуся, а стану розбійником. Бувайте здорові, татусю!
І рушив у гори. Хутко набрав собі помічників і товаришів: усіх було в нього дванадцять розбійників – і хоча жоден не міг зрівнятися з Яносіком, проте всі мусили зробити щось надзвичайне, аби він прийняв їх до свого загону. Кожному Яносік загадував показати, що він уміє, і тільки той, хто міг утнути якусь штуку, ставав розбійником.
Один, наприклад, підстрибував аж до вершечка ялини й стинав ного шаблею або відстрелював з пістоля. Другий ламав однією рукою стовбури найтовщих дерев, третій, затиснувши в долоні, трощив найтвердіше каміння. Яносік і сам робив усе легко: частенько він задля розваги, підскочивши вгору, хапався за верховіття найвищої смереки.
Грабував Яносік тільки багатіїв; бідним ніколи кривди не робив, а щедро допомагав їм. А як зустріне, було, чоловіка, що йде на ярмарок, а грошей у нього обмаль, зараз зупинить і дасть іще грошей.
Раз аж чотириста злотих дав одному біднякові, щоб той купив собі воли, а таких дорогих волів на ярмарку не було, то в бідняка після купівлі ще сто злотих залишилось. А раз, стрівши босу бабусю, Яносік дав їй гроші, але дуже розгнівався, коли побачив, що бабуся вертається з ярмарку боса, бо пошкодувала грошей на черевики. Яносік так її лаяв, так картав, що стара мало не вмерла з переляку і вже ладна була віддати йому ті гроші назад.
Трапилося так, що Яносік вирядив своїх людей до багатого пана сповістити, що прийде до нього на обід, ще й дванадцятеро своїх товаришів приведе, отож нехай їм усе приготують як слід. Пан відповів, що дуже радий і чекатиме Яносіка. А сам наказав скликати найдужчих людей із свого села та ще із кількох навколишніх сіл, озброїв їх топірцями й став дожидати Яносіка. Не знав той пан про чудодійну Яносікову силу, про його сорочку, пояс і топірець-чупагу, що їх подарували чаклунки.
А Яносік тільки прийшов – побачив, що проти нього снується зрада. Розмахнувся топірцем раз – половина нападників полягли на місці.
Тоді Яносік став хапати вози та брички й перекидати їх через палац, а сам перебігав на той бік і ловив їх на льоту. Нагнавши страху, він забрав усі гроші, які були в пана, й подався в ліс.
Дійшла про Яносіка чутка аж до самого цісаря у Відень. Багатії з Ліптова, де Яносік частенько спинявся на відпочинок, надсилали на нього скарги. Отож цісар вирядив цілий полк солдатів, щоб схопити Яносіка. Яносік сміливо вийшов з самим топірцем проти солдатів, озброєних рушницями. Вони стріляли, а він хапав у повітрі кулі й жбурляв назад, бо чудодійна сорочка не допускала ті кулі до нього. Потім він пустив свого топірця й гукнув:
– Тонірцю-чупаго, бий!
Топірець почав бити й рубати на всі боки так. що полк солдатів кинувся з переляку врозтіч.
Трапилось так, що Яносіка заскочив зненацька зрадник. Зайшов ззаду й вистрелив, бо не знав, що кулі його не беруть. Коли куля не влучила й відскочила назад – вистрелив знов і знов, а коли й ці кулі відскочили, зрадник чимдуж дременув од Яносіка, але Яносік наздогнав його і вбив.
По недовгім часі цісар почав війну з одним королем. Воювали, воювали й урешті пристали на те, що два рицарі з їхніх військ мають зітнутися в двобої: котрий рицар переможе, те військо й виграє війну. Вирядив тоді цісар посланців до Яносіка, щоб переказали: нехай приходить битися від його війська. Прибув до Ліптова полк гусарів. Привели гарного коня для Яносіка. Стали скрізь шукати, розпитувати, де Яносік живе. Люди сказали, що в лісі. Подалися посланці в ліс, зустріли самого Яносіка, але не впізнали й стали в нього розпитувати, де саме живе Яносік. А він схопив дерево, видер з корінням, показав посланцям яму й каже, що це його домівка. Тут посланці догадалися, що перед ними сам Яносік, переказали, чого цісар хоче від нього, й підвели йому коня. Але Яносік не схотів їхати верхи й каже:
– Я буду там швидше від вас!
І справді: Яносік через три дні після них вирушив на своєму топірцеві, а як посланці повернулися, він уже був на місці й чекав. Його відразу повели до цісаря. Хотіли були дати йому сталеву зброю, панцир та баского коня, але Яносік відмовився; взяв тільки свого топірця в руки й пішов, а за ним цісар з усім військом. Прийшли на бойовище, де вже чекало вороже військо – і тут рицар, який мав битися з Яносіком, виступив наперед. Він був весь закутий у залізо й сидів на баскому коні. Побачивши Яносіка, що йшов до нього пішки, рицар намірився зараз же застрелити його або зарубати шаблею, але Яносік схопив рицаревого коня за ногу та нога залишилася у нього в руці, а рицар звалився на землю і вже не зміг битися. Хотів цісар забрати Яносіка з собою, та Яносік відмовився: сказав лише, що вже своє зробив, а тепер вертається додому,– й скочив на топірці до Ліптова.
Та ліптовські багатії заприсяглися звести його зі світу й кінець кінцем так і зробили. Вони знали, що Яносік має чудодійну силу, й намагалися вгадати, де ж вона криється. Нарешті підкупили жінку, до якої Яносік часом приходив у гості, й намовили, щоб вона в нього випитала. Коли Яносік прийшов у гості до жінки, вона почала в нього випитувати, і Яносік розказав їй. що чудодійну силу дають йому сорочка, пояс і топірецьчупага – дарунки трьох сестер-чаклунок.
Того тільки й треба було багатіям! Вони влаштували засідку в хаті тієї жінки, а коли Яносік знову прийшов до неї бенкетувати й заснув, нападники вкрали в нього топірець і замкнули далеко, аж за десятьма дверима. Потім кинулися на Яносіка, розрізали на ньому сорочку й пояс, стягли їх – і Яносік утратив свою чудодійну силу. Його схопили, зв'язали й потягли в тюрму. Топірець-чупага, правда, кинувся на допомогу, але пробив тільки восьмеро дверей, а в дев'ятих застряг. Судді засудили Яносіка па смерть і зараз його стратили. Вони боялися, що збіжиться біднота й відіб'є свого оборонця.
Так скінчив життя хоробрий і справедливий Яносік.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: