ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Яносік
Яносік

Ішов студент на канікули із школи додому. Йти довелося густим лісом. Студент заблудив, і ніч захопила його в хащі. Блукав, блукав – ніяк з того лісу не вийде. Нарешті виліз на високе дерево й став роздивлятися на всі боки, чи не побачить узлісся. Вгледів десь удалині вогник і кинув у тому напрямі шапку, щоб не збочити з дороги. Зліз із дерева, пішов отак, як летіла шапка, і натрапив на невеличку хатину. У вікні світилося: біля столу сиділа стара бабуся. Відчинив студент двері, зайшов до хатини. Бабуся його й питає:
– Хто ти такий, і чого тобі треба?
– Я йшов із школи додому та оце заблудив.– каже студент.– Прошу вас, матінко, пустіть мене переночувати. Мене звуть Яносік.
– Не можу я тебе пустити. Як прийде моя старша сестра, вона тебе вб'є.
Тут студент збагнув, що втрапив до чаклунки, але не злякався.
– Нехай буде що буде, а я не піду звідси, бо дуже втомився й хочу спати,– сказав він.
Бачить стара, що нічого не вдіє, і покликала його вечеряти, а після вечері наказала сховатися за ніччю. Незабаром влетіла крізь вікно на помелі старша сестра. Закрутила носом і гукнула:
– Гей! Десь тут у хаті є людина!
– Виходь, Яносіку! – каже чаклунка.
Хоч-не-хоч довелося Яносіку вийти зі схованки.
– Сідай зі мною вечеряти,– каже старша.
Він сів. А як повечеряли, чаклунка й каже:
– А тепер іди звідси, коли тобі життя дороге, бо як повернеться найстарша наша сестра, вона тебе все одно вб'є.
Але Яносік не злякався.
– Не піду нікуди! Тут ночуватиму!
Сказав і заховався за піч.
Аж тут прилетіла й третя сестра – найстарша, і гукнула:
– Гей! Десь тут у хаті є людина!
Знову довелося Яносіку вийти: найстарша чаклунка запросила його до вечері, а коли він, попоївши, ліг спати, чаклунки почали радитись, що з ним робити. Проте він тільки вдавав, ніби спить, а сам слухав їхню розмову.
– Покладімо йому гарячу жарину на голе тіло,– каже одна.– Якщо він витримає біль і не прокинеться, буде з нього сміливець.
Поклали Яносікові на тіло пекучу жарину, а він і не ворухнувся – мовчки терпів біль, аж поки жарина згасла. Тоді чаклунки й кажуть:
– Буде з нього чоловік хоробрий і терпеливий. Отож хай він стане розбійником! Треба його спорядити як слід і дати все, що треба для цього ремесла.
– Я дам йому топірець! – мовить перша чаклунка.
– А я сорочку!
– А я пояс!
Яносік лежить і все слухає. Чує: чаклунки кажуть, що як він зіпреться на тощрця, то перескочить аж три милі, а в сорочці і в поясі криється чудодійна сила. Найстарша чаклунка, що мала шити сорочку, звечора посіяла для неї коноплі – а на ранок уже й сорочка була готова. Коли Яносік прокинувся, три сестри віддали йому дарунки й сказали:
– Не будеш ти ні вчепим, ані ксьондзом, а будеш розбійником. Ось тобі топірець-чупага: як на нього зіпрешся, відразу перескочиш за три милі; він тебе вбереже від усякої небезпеки. А як одягнеш оцю сорочку й пояс, то станеш дуже сильний. Але щоб ти став розбійником над усіма розбійниками, мусиш і сам утнути щось надзвичайне. Батько в тебе неабиякий силач – спробуй забрати в нього гроші так, щоб він і не знав...
Яносік пішов, забравши з собою дарунки, але не надів на себе нічого, а сховав усе в клумак. Заходить до батькової хати, а сам смутний, невеселий. Так і просидів день. Надвечір батько каже, що піде завтра на ярмарок і візьме з собою сто п'ятдесят злотих, бо хоче купити воликів.
– Не йдіть, татуню! – каже Яносік.– Щоб вас, бува, розбійники не пограбували.
– Може, ти й дав би себе розбійникам пограбувати,– засміявся батько,– а я їх не боюся.
– Побачимо! – шепнув Яносік.
Батько пішов, а він почекав кілька годин, тоді надів сорочку й пояс, сів на топірець-чупагу й, миттю наздогнавши батька, заступив йому дорогу Стукнув топірцем об землю й питає:
– Куди йдеш?
– Воликів купувати,– пробелькотів переляканий батько.
– Давай гроші! – гримнув Яносік, і старий зараз же віддав гроші.
– Всі? – питає Яносік.
– Та всі; навіть на дорогу нема в мене ні гроша.
Яносік дав йому кілька грошів на дорогу, а сам утік у ліс. Потім сів на свого тонірця і льотом помчав додому. Батько приплентався аж увечері. Він не пізнав сина в розбійницькій одежі, а коли зайшов у хату, Яносік сидів собі в студентському мундирі, наче й не ходив нікуди.
– Правду ти казав, сину: шкода, що я тебе не послухав! – з жалем озвався батько.
– А що таке з вами сталося, татусю?
– Ой, таке зі мною було! Якийсь розбійник заскочив мене в лісі й забрав мої сто п'ятдесят злотих, лише кілька грошів покинув мені на дорогу.
– Ось бачите, татусю, я ж вам казав, щоб не ходили на ярмарок, бо вас пограбують! Як у воду дивився! А ви приглянулися до того розбійника? Пізнали б його, якби побачили?
– Ой, пізнав би, сину, відразу! Була на ньому якась страшна сорочка й широкий пояс, а в руці здоровенний топірець-чупага!
Яносік пішов до комори, одяг сорочку й пояс, узяв у руку розбійницький топірець, вийшов і питається:
– А той розбійник часом був не такий?
– Ой! Такий самісінький! – гукнув старий.
Яносік засміявся, віддав батькові гроші, а потім сказав:
– Вже не буду я ні вченим, ні ксьондзом, і до школи не повернуся, а стану розбійником. Бувайте здорові, татусю!
І рушив у гори. Хутко набрав собі помічників і товаришів: усіх було в нього дванадцять розбійників – і хоча жоден не міг зрівнятися з Яносіком, проте всі мусили зробити щось надзвичайне, аби він прийняв їх до свого загону. Кожному Яносік загадував показати, що він уміє, і тільки той, хто міг утнути якусь штуку, ставав розбійником.
Один, наприклад, підстрибував аж до вершечка ялини й стинав ного шаблею або відстрелював з пістоля. Другий ламав однією рукою стовбури найтовщих дерев, третій, затиснувши в долоні, трощив найтвердіше каміння. Яносік і сам робив усе легко: частенько він задля розваги, підскочивши вгору, хапався за верховіття найвищої смереки.
Грабував Яносік тільки багатіїв; бідним ніколи кривди не робив, а щедро допомагав їм. А як зустріне, було, чоловіка, що йде на ярмарок, а грошей у нього обмаль, зараз зупинить і дасть іще грошей.
Раз аж чотириста злотих дав одному біднякові, щоб той купив собі воли, а таких дорогих волів на ярмарку не було, то в бідняка після купівлі ще сто злотих залишилось. А раз, стрівши босу бабусю, Яносік дав їй гроші, але дуже розгнівався, коли побачив, що бабуся вертається з ярмарку боса, бо пошкодувала грошей на черевики. Яносік так її лаяв, так картав, що стара мало не вмерла з переляку і вже ладна була віддати йому ті гроші назад.
Трапилося так, що Яносік вирядив своїх людей до багатого пана сповістити, що прийде до нього на обід, ще й дванадцятеро своїх товаришів приведе, отож нехай їм усе приготують як слід. Пан відповів, що дуже радий і чекатиме Яносіка. А сам наказав скликати найдужчих людей із свого села та ще із кількох навколишніх сіл, озброїв їх топірцями й став дожидати Яносіка. Не знав той пан про чудодійну Яносікову силу, про його сорочку, пояс і топірець-чупагу, що їх подарували чаклунки.
А Яносік тільки прийшов – побачив, що проти нього снується зрада. Розмахнувся топірцем раз – половина нападників полягли на місці.
Тоді Яносік став хапати вози та брички й перекидати їх через палац, а сам перебігав на той бік і ловив їх на льоту. Нагнавши страху, він забрав усі гроші, які були в пана, й подався в ліс.
Дійшла про Яносіка чутка аж до самого цісаря у Відень. Багатії з Ліптова, де Яносік частенько спинявся на відпочинок, надсилали на нього скарги. Отож цісар вирядив цілий полк солдатів, щоб схопити Яносіка. Яносік сміливо вийшов з самим топірцем проти солдатів, озброєних рушницями. Вони стріляли, а він хапав у повітрі кулі й жбурляв назад, бо чудодійна сорочка не допускала ті кулі до нього. Потім він пустив свого топірця й гукнув:
– Тонірцю-чупаго, бий!
Топірець почав бити й рубати на всі боки так. що полк солдатів кинувся з переляку врозтіч.
Трапилось так, що Яносіка заскочив зненацька зрадник. Зайшов ззаду й вистрелив, бо не знав, що кулі його не беруть. Коли куля не влучила й відскочила назад – вистрелив знов і знов, а коли й ці кулі відскочили, зрадник чимдуж дременув од Яносіка, але Яносік наздогнав його і вбив.
По недовгім часі цісар почав війну з одним королем. Воювали, воювали й урешті пристали на те, що два рицарі з їхніх військ мають зітнутися в двобої: котрий рицар переможе, те військо й виграє війну. Вирядив тоді цісар посланців до Яносіка, щоб переказали: нехай приходить битися від його війська. Прибув до Ліптова полк гусарів. Привели гарного коня для Яносіка. Стали скрізь шукати, розпитувати, де Яносік живе. Люди сказали, що в лісі. Подалися посланці в ліс, зустріли самого Яносіка, але не впізнали й стали в нього розпитувати, де саме живе Яносік. А він схопив дерево, видер з корінням, показав посланцям яму й каже, що це його домівка. Тут посланці догадалися, що перед ними сам Яносік, переказали, чого цісар хоче від нього, й підвели йому коня. Але Яносік не схотів їхати верхи й каже:
– Я буду там швидше від вас!
І справді: Яносік через три дні після них вирушив на своєму топірцеві, а як посланці повернулися, він уже був на місці й чекав. Його відразу повели до цісаря. Хотіли були дати йому сталеву зброю, панцир та баского коня, але Яносік відмовився; взяв тільки свого топірця в руки й пішов, а за ним цісар з усім військом. Прийшли на бойовище, де вже чекало вороже військо – і тут рицар, який мав битися з Яносіком, виступив наперед. Він був весь закутий у залізо й сидів на баскому коні. Побачивши Яносіка, що йшов до нього пішки, рицар намірився зараз же застрелити його або зарубати шаблею, але Яносік схопив рицаревого коня за ногу та нога залишилася у нього в руці, а рицар звалився на землю і вже не зміг битися. Хотів цісар забрати Яносіка з собою, та Яносік відмовився: сказав лише, що вже своє зробив, а тепер вертається додому,– й скочив на топірці до Ліптова.
Та ліптовські багатії заприсяглися звести його зі світу й кінець кінцем так і зробили. Вони знали, що Яносік має чудодійну силу, й намагалися вгадати, де ж вона криється. Нарешті підкупили жінку, до якої Яносік часом приходив у гості, й намовили, щоб вона в нього випитала. Коли Яносік прийшов у гості до жінки, вона почала в нього випитувати, і Яносік розказав їй. що чудодійну силу дають йому сорочка, пояс і топірецьчупага – дарунки трьох сестер-чаклунок.
Того тільки й треба було багатіям! Вони влаштували засідку в хаті тієї жінки, а коли Яносік знову прийшов до неї бенкетувати й заснув, нападники вкрали в нього топірець і замкнули далеко, аж за десятьма дверима. Потім кинулися на Яносіка, розрізали на ньому сорочку й пояс, стягли їх – і Яносік утратив свою чудодійну силу. Його схопили, зв'язали й потягли в тюрму. Топірець-чупага, правда, кинувся на допомогу, але пробив тільки восьмеро дверей, а в дев'ятих застряг. Судді засудили Яносіка па смерть і зараз його стратили. Вони боялися, що збіжиться біднота й відіб'є свого оборонця.
Так скінчив життя хоробрий і справедливий Яносік.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: