ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Густекова біда
Густекова біда

Коли це було, ніхто вже гаразд цього і не знає. Жили в селі Високому два брати. Старшого брата звали Кароль, меншого – Густек.
Старший брат жив у гарному мурованому будинку, мав велике господарство, кілька пар коней, чимало худоби, тримав двох наймитів і наймичку. 
А Густек жив у глиняній халупі, мав лише клаптик поля, та й те на пагорбі, геть усе всипне камінням. Коняка в Густека була тільки одна, ще й сліпа на одне око, і до того ж ледве ноги тягла. 
Не диво, що Густекові діти завжди були голодні. Як його нагодуєш таку сім’ю, коли п’ятеро просять їсти? 
І в господарстві Густекові не щастило: то корова здохне, то свиня, а то раптом перестануть нестися кури, хоч голодні дітлахи щодня чекають не дочекаються тих яєць. 
Тяжку Густекову долю знали в усьому селі. Якщо комусь не велося в господарстві, завжди казали: 
– Не інакше, як Густекова біда на нього напала. 
Деякі жаліли Густека: 
– Шкода чоловіка! Працює як віл, а нічого не має. 
А дехто тільки рукою махав: 
– Ет, нічого не вдієш! Так уже йому судилося! 
Найменше жалів Густека його брат Кароль, зажерливий і скупий. З авжди він бурчав, завжди нарікав: серце в нього було лихе й безжалісне.
Не раз, було, їде Кароль на ярмарок парою ситих коней, а Густек плентається пішки. Та брат-багач задере голову, одвернеться й промине його, ніби й не бачить. 
Часом Густек заходив до брата щось позичити, але той ніколи нічого йому не давав. То хліб, мовляв, іще не вимолочений, то борошно ще не привезли з млина, то гроші саме комусь позичив... Перестав Густек до нього й заходити. 
Якось вертався Густек з базару. Проходить повз братову хату, а вона сяє вогнями. На подвір’ї гримить музика – ген луна розлягається. 
Згадав Густек, що сьогодні день народження Кароля. Забув про всі кривди й вирішив зайти до брата. 
Заходить, а музика як гримне назустріч! Уздовж усього подвір’я стоять довжелезні столи, на них миски із свининою, курятиною, гусятиною. Навколо столів снують наймити, раз у раз приносять дзбани з пивом. 
Побіг наймит сказати господареві, що до нього брат завітав, але Кароль не вийшов назустріч, не запросив Густека до столу, а звелів наймитові одвести брата на кухню. 
Мало не заплакав Густек, хотів уже був піти, коли бачить: на столі в кухні стоять різні страви, а від них такі смачні пахощі линуть, аж дух забиває! І так схотілося Густекові їсти, що й сказати не можна Схопив він кістку, що перша трапила йому на очі, й вибіг на подвір’я. 
Сів за стодолою й давай обгризати кістку. На тій кістці – ні м’яса, ні жиру. Та голодний Густек допався до неї, аж засвистіло. 
Раптом бачить: стоїть перед ним якась постать. Тонка, мов лозинка, голова завбільшки з горіх, а ноги наче соломинки. Людина – не людина. 
– Ти хто така? – злякано спитав Густек. 
– Я твоя біда! – тоненько запищала потвора. – Дай і  мені трохи погризти кістку, бо з голоду пропадаю.
– Ти ж бачиш,– каже Густек,– тут і гризти нема чого. – Хіба що залізеш усередину. 
– Залізу! Бачиш, яка я тонка! 
І біда враз шугнула в кістку. Незабаром Густек почув як вона жадібно там цмокає. 
«Ой! – думає Густек.– Як же ти надокучила мені, бридка потворо! Скільки років просиділа в мене на шиї! Але тепер я знаю, що зроблю!» 
Вийняв він ножа з кишені, відчахнув гілку з тополі, зробив затичку й запхнув у кістку. Ще й каменем прибив зверху. Біда запищала й запросилася, щоб він її відпустив. А Густек і слухати не хоче. 
– Сиди отут, почваро! – каже.– Довго ти мене мучила; нехай я хоч трохи тепер відпочину. 
Мерщій пішов до тину й закопав кістку під кущем бузку. 
Відтоді Густекові справи пішли на краще. Корови стали давати більше молока, свині росли, мов із води, кури неслися щодня. Навіть коняка, сліпа на одне око – і та ожила й почала брикати. 
Потроху вибився Густек із злиднів. Навіть пару коней купив і збудував дім замість своєї мазанки. 
Старший брат поглядав на Густека заздрим оком. Лихий він був чоловік, немилосердний і нікому не бажав добра. 
Нарешті не витримав, пішов до меншого брата й заходився хитро випитувати, чому той забагатів. 
Густек розповів братові все як було. А Кароль слухав і думав собі: «Ні, брате, не будеш ти рівний зі мною! Вже я подбаю, звільню твою біду, хай вона знову тобі на шию сяде». 
Попрощався Кароль з братом, подався додому і давай копати під кущем бузку біля тину. Вирив кістку й питає: 
– Густекова бідо, ти тут? 
– Тут, тут, випусти мене, чоловіче добрий! 
Кароль витяг затичку з кістки, а біда як кинеться йому на шию, як стисне, як запищить! 
– Мій любий, мій дорогий! Не покину тебе довіку, до самої смерті! 
Злякався Кароль, почав скидати із себе біду, але де там! Вчепилася 
так, що й не відірвеш! 
Він бігцем до хати й чує: сіло йому щось на спину й душить, важче й важче. І така його втома змагає, наче він цілісінький день працював. 
Не встиг Кароль відпочити. Тільки-но зібрався йти в поле до орачів, коли чує: біжить пастух і гукає, що найкраща його корова загрузла в трясовині. Побіг багач, притьмом скликав людей; насилу витягли напівживу корову. 
Тільки повернувся додому, бачить: жінка біжить і гукає з плачем, що одна з трьох свиней зламала ногу. Довелося ту свиню дорізати. 
Отак і почала хазяйнувати Густекова біда в багачевій хаті. Гинула його худоба, падали коні, вітер зривав дах, ламалися вози в дорозі. 
Незабаром усе багатство наче водою змило. Тільки вітер свистів у холодній печі та, погукуючи, танцювала біда в порожній коморі. 
На подвір’ї стояла пара сухоребрих шкап, і порався біля них висхлий, як тріска, Кароль, колись такий багатий і скупий. 
А Густек порядкував у своїй господі гарно й розумно. Він пам'ятав, як колись бідував, і помагав усім біднякам, що приходили до нього. За це люди любили й шанували його. 
Густек дожив до глибокої старості. А коли вмирав, заповів дітям, щоб жили чесно, працювали в згоді й помагали всім, кого спіткає біда та злидні.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: