ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Семеро господарів дому
Семеро господарів дому

Жив собі один чоловік, і надумав він помандрувати по світі. Якось він припізнився в дорозі, а до найближчого села було далеко. Нарешті він добувся до чималої садиби.
«Ось де я цієї ночі добре відпочину»,– подумав подорожній і зайшов на подвір’я.
Там він побачив біля дровітні старого сивого чоловіка з довгою бородою.
– Добрий вечір, господарю,– привітався подорожній.– Чи не пустили б ви мене переночувати?
– Я не господар цієї хати,– відповів старий.– Але зайди до кухні й побалакай із моїм батьком, може, він і пустить.
Подорожній подякував йому і зайшов до кухні. Там він побачив ще старшого чоловіка, що стояв навколішки перед вогнищем і роздмухував у ньому жар.
– Добрий вечір, господарю, чи не пустили б ви мене переночувати? – запитав подорожній.
– Я не господар цієї хати,– відповів старий.– Але зайди до світлиці
й побалакай із моїм батьком, може, він і пустить. Він сидить на лаві біля столу.
Подорожній подякував йому і зайшов до світлиці. На лаві біля столу справді сидів білий, як молоко, зморщений дід, багато-багато старіший за двох перших. Він весь трусився від старості. Перед ним лежала велика книжка, і дід повільно читав її по складах, як читають малі діти, коли ще тільки вчаться грамоти.
– Добрий вечір, господарю, чи не пустили б ви мене переночувати? – запитав подорожній.
– Я не господар цієї хати. Але побалакай із моїм батьком, може, він і пустить. Он він сидить на лежанці.
Подорожній подякував йому і підійшов до діда на лежанці. Той силкувався натоптати люльку тютюном, але був такий немічний і руки в нього так тремтіли, що він ледве тримав люльку.
– Добрий вечір, господарю, чи не пустили б ви мене переночувати? – запитав подорожній.
– Я не господар цієї хати. Але побалакай із моїм батьком, може, він і пустить. Он він лежить на ліжку.
Подорожній подякував йому і підійшов до ліжка. Там він побачив старого-старезного діда, що вже навіть не ворушився. Здавалося, крім очей, у нього не було нічого живого.
– Добрий вечір, господарю, чи не пустили б ви мене переночувати? – запитав подорожній.
– Я не господар цієї хати, але побалакай із моїм батьком, може, він і пустить. Он він лежить у колисці.
Подорожній подякував йому і підійшов до колиски. Там справді лежав старий як світ дід, геть висохлий, не більший за немовля. Навіть очі в нього не світилися. Подорожній взагалі не повірив би, що той дід живий, якби не почув легенького віддиху.
– Добрий вечір, господарю, чи не пустили б ви мене переночувати? – запитав він.
Минуло багато, часу, поки дід нарешті озвався, а ще більше, поки він довів до кінця свою відповідь. Він сказав те саме, що п’ятеро попередніх:
– Я не господар цієї хати, але побалакай із моїм батьком, може, він і пустить. Он він у тому розі, що висить на стіні.
Подорожній подякував йому, озирнувся по світлиці й побачив на стіні коров’ячий ріг. А коли уважніше придивився, то помітив у ньому щось схоже на людську голову.
Його пройняв такий страх, що він, замість ввічливо спитати, як годилося б, несамохіть крикнув:
– Добрий вечір, господарю, чи не пустили б ви мене переночувати?
У розі щось засичало з присвистом, наче лойова свічка, коли її погасять, і в тих звуках ніби вчулися слова:
– Ночуй, синку.
І тієї миті на середину світлиці викотився накритий стіл з чудовими, смачними наїдками. Там навіть було пиво. А коли подорожній добре попоїв і напився, розстелилась м’яка, тепла постіль із оленячих шкур.
Бачите, як добре, що подорожній таки знайшов справжнього господаря тієї хати!



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: