ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Пер Гюнт
Пер Гюнт

Колись давно жив собі в Норвегії мисливець на ім’я Пер Гюнт. Він цілий рік вештався по горах і полював на ведмедів та лосів, бо тоді там було більше густих лісів, ніж тепер, а в лісах водилося більше всілякої дичини.
Якось пізно восени, коли з гірських пасовищ уже зігнали худобу і всі люди, що там літували, повернулися до своїх хуторів, Пер припізнився в горах і надумав переночувати в котрійсь хижі для пастухів. Осінній день був короткий, і коли мисливець дійшов до пасовиська, так стемніло, що він не бачив навіть своєї руки. Скрізь панувала тиша, тільки його собаки гавкали в моторошній пітьмі. 
Пер хотів зайти до хижі, але біля дверей наштовхнувся на щось грубе, холодне й слизьке. «Наче не стіна, бо ворушиться»,– подумав він і запитав: 
– Хто це? 
– Я, Кривий,– почулося у відповідь. 
Пер нічого не втямив з тих слів, але обминув те місце і з другого боку підійшов до хижі. Та коли він опинився біля стіни, то знов наштовхнувся на щось грубе, холодне й слизьке. 
– А це хто? 
– Кривий,– почулось у відповідь. 
– Ет, чи ти там кривий, чи рівний, а дай мені дорогу! – сердито крикнув Пер. 
Тепер він збагнув, чому не міг обминути Кривого: той обкрутився навколо стін. 
У темряві щось ледь ворухнулося, і Пер зайшов до хижі. 
Всередині було так само темно, як надворі. Пер навпомацки пошукав, де б покласти рушницю й торбу. І несподівано наштовхнувся на щось грубе, холодне й слизьке. 
– Хто тут? – крикнув він. 
– Та я ж, Кривий,– була відповідь. 
Хоч у який бік потикався Пер, а все натрапляв на Кривого. 
«Не дуже затишно буде тут ночувати,– подумав він,– якщо цей Кривий розлігся і надворі, і в хижі. Та я зараз провчу його». 
Пер узяв рушницю, вийшов надвір, намацав у темряві голову Кривого й запитав. 
– А хто ж ти такий? 
– Я володар цієї гори,– відповів той. 
«Отже, це троль»,– подумав Пер. Він визначив, звідки йде голос, добре прицілився й тричі вистрілив. 
– Вистріли ще раз! – гукнув Кривий. 
Пер не послухався троля, бо знав, що якби вистрілив учетверте, куля повернулася б і вбила його самого. 
Потім він із собаками відтягли троля вбік, щоб можна було зайти до хижі. 
А в горах з усіх вершин зареготало, закричало: 
– Пер Гюнт тягне добре, а собаки ще краще! 
Уранці Пер подався вистежувати дичину. Тільки-но він вийшов на стежку, аж гульк – назустріч йому огрядна дівчина жене гурт овець. Та коли Пер підійшов ближче, дівчина раптом зникла, а вівці обернулися на зграю ведмедів. 
«Я зроду не бачив, щоб ведмеді ходили зграями»,– подумав Пер. Зне-нацька на очах у нього всі ведмеді щезли й залишився тільки один. А всередині гори закричало, загуло: 
– Постережи барана! Пер Гюнт іде, вогненну палицю несе! 
А інший голос відповів: 
– Хай Пер краще себе постереже, адже він сьогодні не вмивався! 
Пер Гюнт швиденько сполоснув руки водою з баклаги, щоб на нього не могли подіяти тролівські чари, й застрілив ведмедя. А всередині гори зареготало, закричало: 
– От і не встеріг! От і не встеріг! 
А інший голос відповів: 
– Звідки мені було знати, що в нього е баклага з водою! 
Пер оббілував ведмедя, пригорнув м’ясо камінням, шкуру й голову взяв із собою і рушив назад до хижі. 
Дорогою він побачив песця. 
– Глянь на моє ягня, яке воно сите! – озвалося всередині гори. 
– Глянь на Пера Гюнта, він знов підняв вогненну палицю! – озвалося в другій горі. 
А Пер прицілився й вистрілив. 
Він оббілував песця, м’ясо пригорнув камінням, а шкуру й голову також узяв із собою. Коли він добрався до хижі, то повісив свою здобич перед дверима, а сам розпалив вогнище й заходився готувати юшку. Та з вогнища повалив такий густий дим, що виїдав очі. Тому Пер відчинив віконце. Тієї ж миті троль засунув туди свого носа, а ніс у нього був такий довгий, що досягав майже до вогнища. 
– Глянь, який у мене ніс! – гукнув троль. 
– А ти покуштуй, яка в мене юшка! – відповів Пер і вихлюпнув тролеві на ніс окріп з казанка. 
Троль верескнув з болю і відскочив назад, а навколо в горах зареготало, закричало: 
– Обшпарена пика! Обшпарена пика! 
Хвилину чи дві було тихо, а потім крізь комин линула вода, погасила вогнище, і Пера оточила темрява. А з усіх кутків моторошно зареготало, закричало: 
– Тепер Перові так само скрутно, як трьом чередницям! 
Пер згадав, що на сусідньому пасовищі залишилося ще три дівчини. Він узяв собак і подався до тієї хижі, де вони сиділи. Дорогою йому трапилася зграя вовків – одних він постріляв з рушниці, а других так побив. 
Біля хижі чередниць зібралося аж четверо тролі в: Вітер Буйносвист, Шпиль Крутоверх, Потік Шумовод і Вогонь Жаропал. Вітер Буйносвист стояв перед дверима на чатах, а решта троє лякали в хижі дівчат. Пер вистрілив навмання, і, хоч не влучив, Вітер Буйносвист знявся й полетів геть. У хижі верещали перелякані дівчата, і Пер швидше відчинив двері. Побачили тролі Пера Гюнта й почали нацьковувати на нього Вогня
Жаропала. Та Перові собаки також не пасли задніх. Вони накинулися на Потока Шумовода, той з ляку відсахнувся, впав на Вогня Жаропала й погасив його запал, тільки пара засичала. 
Пер націлився в Шпиля Крутоверха. 
– Ти не бачив моїх собак? – запитав той. 
Так Шпиль Крутоверх називав вовків. 
– Бачив. Вони пішли на той світ, і ти підеш слідом за ними,– відповів Пер і вистрілив. 
Тролі так перелякалися, що, поки Пер упорався зі Шпилем Крутоверхом, Потік Шумовод чимдуж розлився узбіччям гори, а Вогонь Жаропал блискавкою вилетів крізь комин. 
Після цього Пер відпровадив чередниць у долину, бо вони не хотіли довше залишатися в хижі, боялись, що тролі не дадуть їм спокою. 
Під Новий рік Пер Гюнт знов вибрався в гори. До нього дійшла чутка, ніби там на одному хуторі кожного новорічного вечора збираються всі навколишні тролі й так бешкетують, що господарям доводиться залишати свою хату і йти до сусідів. Пер захотів ще раз зустрітися з тролями й помірятись із ними силою. 
Він надяг на себе старе лахміття, щоб не відрізнятися від тролів, узяв із собою прирученого білого ведмедя й подався на хутір. Прихопив він також шило, дратву й шматок смоли. 
Прийшов він на хутір і проситься до господарів на ніч. 
– Ми б радо тебе прийняли, та не можемо,– кажуть господарі. – Нам самим доведеться тікати з хати, коли ввечері зберуться тролі. 
– А ви пустіть мене, і я спробую їх вигнати,– каже Пер. – Тільки дайте мені цілу овечу шкуру. 
Послухались господарі й пустили його ночувати. І дали йому таку шкуру, як він просив. 
Скоро звечоріло, білий ведмідь умостився за комином, а Пер узяв шило, просмолив дратву й пошив із цілої шкури здоровенний постіл. Тоді вирізав з ремінця міцну поворозку, засилив її в постіл і сів чекати на тролів. 
Минуло небагато часу, і з’явилися тролі. Вони прийшли зі своїми музиками і влаштувалися в хаті як удома. Одні почали танцювати, другі пригощатися тим, що було на столі, треті взялися пекти на вогнищі свої ласощі: жаб, павуків, ящірок тощо. 
Потім котрийсь із тролів помітив постіл, якого щойно пошив Пер, і почав його приміряти на свою ногу. Постіл був такий великий, що й решта тролів засунули в нього по одній нозі. ТОДІ ІІер миттю стяг його краї поворозкою і спіймав тролів, наче в пастку. Тим часом з-за комина підвівся білий ведмідь і почав принюхуватись до тролячої смаженини. 
– Хочеш м’ясця, біла кицько? – спитав один троль і спритно вкинув ведмедеві в пащу гарячу жабу. 
– Хапай їх, Бурмиле! – вигукнув Пер. 
А ведмедеві й не треба було загадувати, він і так був лютий на тролів, що вони попекли йому рота. Почали вони з Пером товкти тролів, і ті повтікали всі до одного. 
Після цього багато років не було чути про тролів. Господар уже спокійно жив на своєму хуторі. Та якось узимку іде він лісом, а назустріч йому троль і ще здалеку гукає: 
– А що, жива ще твоя біла кицька? 
– Та жива,– відповідає господар хутора,– лежить удома за комином, бо якраз має семеро кошенят, іще лютіших, ніж вона сама. 
Як почув про це троль, то вже більше ніколи не навідувався в ті околиці. Ні він, ні його родичі та знайомі.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: