ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Як хлопець ходив до Північного Вітру правити своє борошно.
Як хлопець ходив до Північного Вітру правити своє

Була собі колись удова, і мала вона сина. От якось захворіла вона і послала хлопця до комори принести борошна, щоб спекти коржі, бо сама нездужала піти. А комора стояла окремо від хати, на високих підвалинах.
Вийшов хлопець надвір, відчинив комору, нагорнув півмиски борошна і тільки-но опинився на східцях, як налетів Північний Вітер, забрав у нього борошно і шугнув угору, аж загуло. Хлопець вернувся до комори і ще раз нагорнув борошна, але не встиг вийти на східці, як Північний Вітер знов забрав у нього все. Так само було, коли хлопець ніс борошно втретє. 
Обурило хлопця таке зухвальство. 
– Негарно Північний Вітер повівся зі мною,– сказав він. – Піду пошукаю його і виправлю назад своє борошно. 
І вирушив хлопець на пошуки Північного Вітру. Довго він ішов, поки нарешті добувся до вітрової оселі. 
– Добрий день,– привітався хлопець. 
– Добрий день,– відповів Північний Вітер хрипким непривітним голосом. – Чого тобі треба? 
– Та хочу попросити тебе, щоб ти віддав назад те борошно, яке забрав у мене біля комори. Ми люди бідні, борошна в нас мало, і якщо ти й далі забиратимеш його, то виносиш усе, і ми помремо з голоду. 
– Нема в мене твого борошна. Та коли ти в такій скруті, я дам тобі свою скатертину. Захочеш їсти, то скажеш: «Скатертино, розстелися, всім, що маєш, поділися!» – і буде в тебе всього доволі. 
Зрадів хлопець, що отримав таке відкупне. Але дорога була довга, він не встиг дійти до вечора додому, тому зупинився на ніч у заїзді. Досі хлопець не мав нагоди випробувати скатертину, а тепер сів до столу, витяг її і сказав: 
– Скатертино, розстелися, всім, що маєш, поділися! 
І скатертина справді розстелилася, а на ній з’явилося повно смачних страв. 
Усім сподобалася скатертина, а найбільше господині заїзду. «От аби й мені таку, не треба було б ні пекти, ні варити, не треба було б накривати стіл і морочитися з начинням»,– подумала вона. І коли настала ніч і всі поснули, вона взяла з торби в хлопця ту скатертину, а натомість поклала іншу, таку саму на вигляд, тільки що на ній нічого не з’являлося. 
Прокинувся хлопець, узяв торбу зі скатертиною і пішов далі. А до вечора був уже вдома. 
– Знайшов я Північного Вітра,– похвалився він матері. – І він виявився чесним, бо дав мені цю скатертину. Досить сказати: «Скатертино, розстелися, всім, що маєш, поділися!» – як на ній з’явиться все, що я захочу. 
– Ото диво! – сказала мати. – Не повірю, що таке може бути, поки 
не побачу на власні очі. . 
Хлопець швидко підійшов до столу, поклав на нього скатертину і сказав: 
– Скатертино, розстелися, всім, що маєш, поділися! 
Але скатертина ані ворухнулася, не пригостила хлопця навіть шматком хліба. 
– Доведеться мені знов іти до Північного Вітру,– сказав хлопець і подався в дорогу. 
Довго він ішов, поки нарешті добувся до Північного Вітру. 
– Добрий вечір,– привіт ався хлопець.
– Добрий вечір,– відповів Північний Вітер. 
– Віддай мені те борошно, що ти забрав у мене біля комори,– сказав хлопець,– бо твоя скатертина нічого не варта. 
– Нема в мене твого борошна,– відповів Північний Вітер. – Хіба візьми оцього цапа. Він кує золоті дукати. Треба тільки сказати йому: «Цапику, не байдикуй, золоті дукати куй!». 
Сподобалась хлопцеві така плата за борошно. Узяв він цапа за налигач та повів додому. 
Але дорога була далека, до вечора він не встиг дійти додому і знов заночував у тому самому заїзді. І захотілось хлопцеві, поки буде вечеря, випробувати цапа, побачити, чи, бува, не обдурив його Північний Вітер. 
– Цапику, не байдикуй, золоті дукати куй! – сказав він цапові. 
І цап накував йому купу золотих дукатів. 
Як побачив господар заїзду те диво, то йому аж руки засвербіли. «Аби мені такий цап!» – подумав він. І коли хлопець заснув, він привів іншого цапа, на вигляд такого самісінького, тільки звичайного, що не вмів кувати дукатів, а того забрав собі. 
Вранці хлопець забрав цапа й подався в дорогу. І так швидко йшов, що до вечора був уже вдома. 
– Усе-таки Північний Вітер виявився чесним,– сказав він матері. – Дав мені такого цапа, що кує золоті дукати. Треба тільки загадати йому: «Цапику, не байдикуй, золоті дукати куй!» 
– Ото диво! – сказала мати. – Не повірю, що таке може бути, поки не побачу на власні очі. 
Хлопець завів до кімнати цапа, поставив перед нею і каже: 
– Цапику, не байдикуй, золоті дукати куй! 
А цап стоїть собі і хоч би мідяка скував. 
Хоч-не-хоч, а мусив хлопець утретє вирушати до Північного Вітру. Прийшов він до нього та й каже: 
– Заплати мені за те борошно, що ти забрав біля комори, бо твій цап нічого не вартий. 
– Ну, більше я не маю тобі чого дати,– відповів Північний Вітер. – Хіба що візьми он ту стару палицю, яка стоїть у кутку. Може, вона тобі знадобиться. Скажеш їй: «Бий, палице, не гуляй, лиходія покарай!» – і вона битиме доти, доки ти не зупиниш її словами: «Годі бити, час спочити!» 
Узяв хлопець палицю і подався додому. Але дорога була далека, тому він знов зупинився на ніч у заїзді. Хлопець уже зметикував, що сталося з його скатертиною і цапом. Тому відразу ліг на лавку і вдав, що заснув, навіть почав хропіти. 
А господар упізнав хлопця і подумав, що його палиця, мабуть, також щось уміє. Він знайшов другу палицю, на вигляд таку самісіньку, і, коли хлопець захропів, поклав її біля нього. Тільки-но він хотів забрати хлопцеву палицю, як той сказав: 
– Бий, палице, не гуляй, лиходія покарай! 
І палиця заходилась бити господаря по чому трапиться. Той бігав по кімнаті, перестрибував через столи та стільці й репетував: 
– Пробі! Рятуйте! Вгамуй свою палицю, а то вона вб’є мене! Я віддам тобі і скатертину, і цапа! 
Коли хлопець вирішив, що досить покарав господаря за його підступність, то сказав: 
– Годі бити, час спочити! 
Тоді сховав скатертину в торбу, взяв цапа за налигач і погнав його палицею додому. 
Більше він не ходив до Північного Вітру, бо вважав, що той чесно розрахувався за борошно.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: