ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Ледачий Гайнц
Ледачий Гайнц

Жив собі ледачий Гайнц. І хоч у нього тільки й роботи було, що день у день пасти козу, він щоразу зітхав, коли ввечері повертався з вигону додому.
– Яка ж це тяжка праця,– казав він,– і яка велика морока рік у рік до пізньої осені пасти козу. Аби хоч можна було лягти й поспати на вигоні. А то ж ні, треба глядіти, щоб вона не пообгризала деревця, не пролізла крізь огорожу в садок чи взагалі не втекла. Ніколи нема спочинку, не радий, що й живеш на світі.
Сів Гайнц і почав міркувати, як би скинути з себе те ярмо. Думав, думав і нічого не міг придумати.
Та враз йому як полуда спала з очей.
– Знаю, що я зроблю! Одружуся з гладкою Тріною. В неї теж є коза, от вона й пастиме мою разом зі своєю. І мені не треба буде мучитись.
Гайнц підвівся, випростав свої натруджені ноги й почвалав через вулицю, бо до батьків гладкої Тріни була недалека дорога. І посватався до їхньої роботящої, доброчесної дочки.
Батьки довго не зволікали. «Яке брело, таке й стріло»,– подумали вони і дали свою згоду.
Гладка Тріна стала Гайнцовою дружиною і відтепер пасла обидві кози. Для Гайнца настали щасливі дні. Він уже відпочивав лише від свого ледарювання. Тільки подеколи йшов з Тріною на вигін і казав:
– Я йду лише для того, щоб відпочинок був ще солодший. А то вже й забуваєш, яка це втіха.
Проте гладка Тріна була не беручкіша до роботи за нього. Якось вона й каже йому:
– Милий Гайнце, навіщо нам без потреби отруювати собі життя й марнувати найкращі свої молоді роки? Щоранку, коли сон найсолодший, кози своїм меканням будять нас. Віддаймо їх краще сусідові, а за них попросимо в нього вулик бджіл. Поставимо вулик на осонні за хатою, і весь клопіт. Бджіл не треба стерегти і гнати на пасовисько, вони самі вилітають, самі дорогу додому знаходять і самі збирають мед. Нам не доведеться й пальцем рушити.
– Золоті твої слова,– відповів Гайнц,– ми негайно ж так і зробимо. Крім того мед смачніший і поживніший за козяче молоко та й стоїть довше.
Сусід залюбки дав їм за дві кози вулика. Бджоли невтомно літали від ранку до пізнього вечора й наносили у вулик найкращого меду. Гайнц восени вибрав його звідти цілий глек. Вони поставили глек на полицю в спальні, але боялися, щоб хтось його не вкрав або щоб до нього не добралась миша, тому Тріна принесла ліщинову палицю й поклала коло ліжка – простягнеш руку, і вже є чим прогнати непроханих гостей, не треба й уставати.
Ледачий Гайнц не любив вилазити з ліжка до полудня.
– Хто рано встане, той більше з’їсть,– казав він.
Одного ранку, хоч сонце вже підбилось високо, він лежав собі на перинах і відпочивав після довгого сну. Отак лежачи, надумав він щось та й каже дружині:
– Жінки люблять солодке, і ти напевне куштуєш потайки мед. Краще, поки ти його весь не виїла, купімо за нього гуску з гусеням.
– Купимо аж тоді,– відповіла Тріна,– як матимем дитину і буде кому пасти гусей. Щоб я оце дарма вбивала на них своє здоров’я!
– А ти думаєш, хлопець пастиме гусей? – сказав Гайнц.– Тепер діти стали неслухняні, не хочуть робити того, що їм загадують, думають, що вони розумніші за батьків. Як той наймит, що його послали по корову, а він гайда в малину.
– Еге,– сказала Тріна,– хай тільки не зробить того, що я загадаю, я йому покажу, як слухатись! Візьму палицю та по спині, та по спині! Отако, дивись, Гайнце!
Вона схопила палицю, яку тримала на мишей, замахнулась нею і зачепила глек, що стояв над ліжком. Глек упав з полиці, розбився на друзки, і смачний мед розтікся по долівці.
– Тепер наша гуска з гусеням лежить долі, і не треба її пасти,– сказав Гайнц.– Добре, що глек не впав мені на голову. Бачиш, як нам пощастило.– Він угледів в одному черепку ще трохи меду, сягнув по нього рукою і задоволено мовив: – А цей залишок ми, жіночко, виїмо, потім трохи відпочинемо, бо он якого страху набралися.– Нічого, що встанемо пізніше, ніж звичайно, день ще довгий.
– Так,– погодилась Тріна,– наше від нас не втече. Знаєш, як равлика запрошували на весілля? Він ледве встиг на хрестини, а перед хатою ще й спіткнувся та й каже: «Поспішиш – людей насмішиш».



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: