ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Собака-чинбар або як собака шкури чинив
Собака-чинбар або як собака шкури чинив

Побіг раз собака з пастухом у поле. Забіг у кущі й наскочив прямо на вовка. Вовк хап собаку за шию та й придавив до землі. Завив собака з горя. Почув пастух, що собака виє, і ну гукати.
– Майстер, Майстер, Майстер! – так собаку звали.
Як почув вовк, що собаку кличуть майстром, перестав його давити та й питає:
– А який ти майстер?
– Я вмію шкури чинити,– каже собака.
А вовкові того тижня пощастило – аж п’ять шкур настарався: три здер зі старих кіз і дві з чималих ягнят. Відпустив вовк собаку та й каже:
– Ходімо зі мною, у мене п’ять шкур, ти мені їх вичиниш, і я тебе добре пригощу.
Так вони й домовилися. Собака приніс ті шкури і намочив під містком. Та сталася з собакою біда. Якось прошмигнув він у кухню, щоб залізти за піч і в теплі полежати, але сунувся між горшки та й перевернув один з молоком. А господиня розсердилась та й хлюпнула ополоник юшки на Майстра. Кинувся собака в, двері, а господиня ще й закричала йому вслід:
– Щоб я тебе тут більше не бачила!
Вибіг собака надвір, витирав-витирав лапами очі од тієї гарячої юшки, та одне око дуже боліло, став Майстер недобачати. Настали для собаки тяжкі дні: у хату ніхто не пускає, їсти не дають, асам роздобути їжі неспроможний,– став він голодувати. Що робити? Як проголодався, витяг із-під містка одну шкуру й згриз її. На той день йому і вистачило. На другий день з’їв він другу шкуру, і так до останньої
Через якийсь час і пішов собака з наймитом коней пасти, і знову нещастя – зустрів свого друга вовка. А вовк одразу й питає:
– Ну, майстре, чи вже вичинив шкури?
Собака, опустивши долу очі, каже:
– Недобре вийшло, не вичинив я вчасно шкури: заболіли в мене очі, а намочені шкури за той час погнили.
Вовк каже:
– П’ять шкур – не жарт, я тобі цього не подарую, подам на тебе в суд.
– Подавай,– відказав собака, – що зробиш, я ненавмисне їх занапастив, нещастя до того призвело.
– Яких ти суддів призначиш зі свого боку? – питає вовк.
– Я покличу суддів справедливих, – сказав собака, – своїх найкращих сусідів: цапа, кота і півня. А які будуть у тебе судді?
– Мені досить і двох, я покличу ведмедя та лисицю, лісовики розумніші за вас, домашніх.
На узліссі ріс великий дуб, біля нього й домовилися зустрітися завтра після снідання Так домовились і розійшлися.
Назавтра вовк попросив ведмедя та лисицю – і вони втрьох прийшли на призначене місце й стали виглядати собаку з його суддями. А їх не видно й не видно. Ведмідь і каже:
– Ходім до дуба, я вилізу на дерево й подивлюся, звідти краще буде видно.
Прийшли вони до дуба. Ведмідь пихкав-пихкав, ледве виліз на дерево й роздивляється, коли це бачить: од села ідуть четверо. Ведмідь і міркує:
– Погано це для нас кінчиться, бо собака веде дуже поважних суддів: один із довгою сивою бородою, в білому, спереду в нього два кинджали, – як повз кущ іде, все гілки загрібає у руки; і другий в смугастому мундирі, довгу піку вгору задер; ну а третій, мабуть, якийсь військовий – одежа в нього оторочена сріблом, лацкани червоні, і несе два кривих кинджали.
Ведмідь злякався й подерся ще вище. Лисиця обережно прилягла за хмизом. Прийшли ті з села, а тут вовк сам стоїть. Півень зупинився й вигукнув
– Боже поможи, хлопці! А де ж судді?
Лисиця, щоб краще роздивитися, ворухнулася за хмизом. Кіт подумав, що там миша, та плиг на хмиз. Лисиця подумала, що на неї нападає той зі списом, та як чкурне в ліс. Собака побачив, що лисиця біжить, подався за нею і кричить:
– Стій! Стій! Стій!
Страшно зробилося котові, і він кинувся на дуб. В цьому переполосі півень як закричить:
– Чи ви з глузду з’їхали, чи ви подуріли?! – та мах, мах, мах крильми – і на верхівку дуба. Злякався ведмідь, що аж двоє таких сильних на нього нападають,– один зі списом, другий з двома кинджалами,– тільки гуп на землю, перевернувся з голови на ноги й подався в ліс. Цап побачив, що таке робиться, задер бороду та й потрюхикав до череди. І залишився вовк сам-один, набридло йому це діло, поклявся він ніколи більше шкури не здирати, а їсти все підряд.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: