ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Корова-пряля
Корова-пряля

В одної маленької дівчинки померла мати, і незабаром батько привів мачуху з двома дочками. Мачуха була дуже сердита й незлюбила сирітку з першого ж дня. Вона давала їй найтяжчу роботу, одягала в найгіршу одежу, клала спати у найтвердішу постіль.
Ранньої весни мачуха вигнала сирітку худобу пасти. Та ще й кужіль льону їй дала і наказала до вечора весь льон без веретена попрясти, без мотовила змотати. А як не спряде та не змотає, то хай і додому не вертається.
Вигнала сирітка худобу на пасовисько, сіла на пеньок і плаче. Тут підійшла до неї бура корова й питає людським голосом:
– Дівчинко, чого це ти така сумна і чого ти плачеш?
– Як же мені не плакати, чого ж мені не сумувати,– відповіда дівчинка, – коли мачуха дала кужіль льону й звеліла до вечора попрясти його без веретена і змотати без мотовила. А я не знаю, з якого боку й почати.
– Не плач, дівчинко! – відповіла корова,– Надінь кужіль мені на роги,– льон буде спрядено і нитки змотано.
Наділа дівчинка кужіль корові на роги, а та й пішла собі.
Надвечір корова вернулася уже з мітком гарних ниток на рогах.
Тільки-но пригнала дівчинка худобу, а мачуха й питає:
– А льон попряла?
– Попряла, – відповіла сирітка й подала мачусі гарні нитки.
Мачуха від подиву аж рота роззявила – як це сирота могла попрясти без веретена і змотати без мотовила? І надумала вона про все дізнатися.
На другий день вранці мачуха принесла два кужелі та й каже:
– До вечора щоб попряла без веретена й змотала без мотовила.
Погнала дівчинка худобу, сіла на пеньок і знову плаче. Пі дійшла корова й каже:
– Не плач, дівчинко, надінь мені на роги льон – буде його попрядено й змотано.
А тим часом мачуха, вирядивши сирітку з худобою, каже своїй найменшій дочці:
– Піди на пасовисько й присліди, як наша чередниця пряде.
Пішла дочка, дивиться, а в дівчинки льону немає. Увечері сирітка побачила, що корова вже йде з прядивом, і каже сестрі:
– Іди, сестричко, відчиниш ворота, будемо худобу додому гнати.
Як тільки мачушина дочка пішла ворота відчиняти, корова й принесла сироті на рогах прядиво.
Пригнала дівчинка худобу, а мачуха й питає:
– А льон попряла?
– Попряла,– відповідає сирітка й подає їй два мітки ниток.
Знову здивувалася мачуха й питає у дочки:
– Ну, то чи ти бачила, як чередниця пряде?
– Ні, не бачила, – відповіла дочка,– Коли я до неї прийшла, то у неї льону вже не було.
– Отака з тебе користь! – вилаяла мати дочку.
На третій ранок мачуха каже сироті:
– Ось тобі три кужелі льону. Спрядеш їх без веретена й змотаєш без мотовила.
Вирядила сирітку, покликала старшу свою дочку й каже їй:
– Піди на пасовисько і висліди, як наша чередниця пряде.
Але й ця не побачила льону, бо сирітка його вже віддала корові.
Увечері сирітка бачить, що йде корова з пряжею, і каже сестрі:
– Іди, сестричко, відчини ворота, будемо гнати худобу додому.
Але та не пішла воріт відчиняти, зосталася й побачила, як корова пряжу на рогах принесла.
Коли сирітка пригнала худобу додому, мачуха й питає її:
– Чи льон попряла?
– Попряла, – відповіла вона й подала мачусі три мітки ниток.
Невдовзі прийшла додому й старша дочка. Мати і питає її:
– Ну, чи ж бачила ти, як чередниця пряде?
– Як пряла, то не бачила,– відповіла дочка. – Тільки бачила, як корова на рогах пряжу принесла.
Розгнівалася мачуха та й каже:
– Завтра ж ту корову заріжемо.
Зажурилася сирітка, пішла до корови, плачучи, обійняла її за шию та й каже:
– Добра моя корівонько, господиня нахваляється зарізати тебе.
– Що ж, нічого не вдієш,– відповіла корова.– Але я все одно тобі допоможу. Тільки пильно вислухай усе. Коли мене різатимуть, ти придивляйся, куди перша крапля крові бризне. Ти ту краплю пальцем вдави у землю. Потім, коли вся кров витече, умочи в неї фартух і закопай у городчику напроти першого вікна. Та дивися, щоб ніхто не побачив.
На другий день зарізали корову. Сирітка першу краплю крові вдавила у землю, а фартух змочила в крові й закопала в городчику.
Минуло кілька років. Сирітка виросла, стала гарною-прегарною дівчиною. Але мачуха все одно мала її за попихача, а дочки її збиткувалися над сиріткою.
Одної весни в селі на тому місці, де сирітка вдавила краплю крові, відкрилася криниця справжнього вина, а в городчику, де вона закопала змочений кров’ю фартух, виросла яблуня. Дерево рясно зацвіло, і незабаром на ньому красувалися золоті яблука.
Якось тим селом їхав молодий король. Побачив він незвичайну яблуню і завернув попросити яблук. А на подвір’ї угледів криницю з вином і захотів того вина покуштувати. Господиня покликала свою старшу дочку та й каже:
– Піди, доню, нарви яблук, зачерпни вина й пригости високого гостя.
Але старша сестра не змогла' ні яблук нарвати, ні вина зачерпнути: як тільки простягне руку по яблука – яблуня й підніме гілку вгору, а як нагнеться вина зачерпнути – вино стікає. Тоді мати звеліла другій дочці піти. Але й та ні яблук не нарвала, ні вина не зачерпнула. Розгнівалася мати, сама пішла. Де там! І вона нічого не зробила. Тоді мачуха каже сироті:
– Іди ти, може, тобі поталанить.
Підходить сирота до дерева й співає:
Яблунько золота, нахились!
Криниченько з вином, піднімись!
Тут гілки яблуні нахилилися, а вино в криниці піднялося. Дівчина нарвала яблук, зачерпнула вина й пригостила гостя.
Потім знову заспівала:
Яблунько золота, піднімись!
Криниченько з вином, опустись!
Яблуневі гілки піднялися так високо, що ніхто вже й дістати їх не міг, а криниця зробилася така глибока, що ніхто вина не зачерпне.
Королю сподобалася дівчина, і він подарував їй шовкову сукню та золоті пантофлі. Те вбрання так личило сирітці, що король очей від неї не міг одірвати.
Тоді король і питає:
– Дівчино-красуне, чи погодишся за мене заміж вийти?
Кивнула дівчина головою на знак згоди, й король посадив її на коня. Не встиг кінь із місця рушити, як одразу ж зашелестіла яблуня в садочку, зажебоніла криниця на подвір’ї, та й подалися за молодими – сиротою й королем.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: