ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Брехун
Брехун

Раз пан насипав повний мішок грошей, поставив його на стіл і пообіцяв віддати тому, хто найкраще брехатиме. Багато кому хотілося тих грошей, то й стали іти у маєток брехуни, але хоч скільки вони рота сушили, язиком мололи, та пан нікому з них не сказав «брешеш».
І прийшов один дуже бідний чоловік, який і собі захотів щастя попробувати, і розказує:
– Іду я оце дорогою, аж зустрічаю чоловіка, що веде кобилу. Не хотів я далі йти пішки і надумав ту кобилу купити. Чоловік просить за неї п’ять грошів, а в мене стільки не було, то я сяк-так за шість грошів кобилу й купив. Веду я кобилу, заходимо на поле, а на тому полі гречка посіяна. Кобила стала по полю качатись. Отак вона валялася, а на неї налипла земля й зернята гречки. Через три дні гречка зійшла, а ще через три дні – зацвіла, а ще через три – поспіла. Понадились куріпки у ту гречку. Я не знав, як від них і відбитися. Сплів два кошики, зв’язав їх вірьовкою і повісив кобилі на спину, а до хвоста прив’язав ціпа і велів тим ціпом бити куріпок, коли вони прилетять. Кобила так і робила. Як тільки куріпки сідали гречку подзьобати, кобила молотила їх ціпом, і вони так і падали в кошики. Кобила так багато набила куріпок, що незабаром обидва кошики були повні. Ті кошики були такі важкі, що вірьовка перерізала кобилу пополам. Перед кобили побіг собі, а зад собі. Зостався я на своїх ногах. Ішов я, ішов, і захотілось мені води напитися. Нагнувся над річкою, та нічим води зачерпнути. Думав, думав, що ж мені робити, здійняв я свій череп, набрав води і напився. Ще чимало пройшов і побачив серед поля дуб, а на верхівці того дуба люди горох молотять. Стручки гороху на землю падають, а сам горох у листі тримається. Питаю: «Люди, що ж це воно таке, що стручки падають на землю, а горох тримається і не падає?» А вони відповідають:
«Видно, в тебе не голова, а порожній горщик, як ти нічого не тямиш». Полапав я свою голову – аж у мене черепа немає. Вернувся я до річки, знайшов свого черепа, надів його на голову і далі йду. Бачу – росте біб, та такий високий, що я задер голову, а верхівки не видно. Захотів я ту верхівку побачити та й поліз на той біб. Ліз, ліз, поки й на небо добрався.
– А що чути на небі? – питає пан.
– Та те саме, що й на землі. Одні льон труть, інші молотять.
– А чим тебе там пригощали?
– Допоміг льон терти, то дали мені гречаної каші з вишкварками. Поробив я свою роботу й захотів на землю вернутися. Прийшов нате місце, де я на небо заліз, а бобу й не знайшов. Розірвав я свій сіряк на стьожки, позв’язував їх, прив’язав й почав спускатися. Спускаюся, спускаюся, аж стьожки із сіряка не вистачає. Тоді я, щоб до землі дістатися, одрізав зверху і внизу доточив. Таж все одно ще не діставало. Довелося мені плигати. Плигнув, і мої ноги загрузли по самі коліна. Ніяк не можу я ті ноги витягти. Тоді я пішов додому, взяв лопату, відкопав ноги й пішов далі.
– А де ж біб зостався? – питає пан.
– Верхівку бобу знайшов, а стеблини довжиною в п’ятдесят сажнів уже й не знайшов.
– Хто ж ту стеблину міг понести? – тоді знову питає пан.
– Ваш, пане, прадід запряг дванадцятеро коней і ту стеблину одвіз.
– А навіщо моєму прадідові та стеблина?
– Він, бачте, пас худобу, то хотів із стеблини батога вирізати.
– Брешеш! – закричав пан.– Мій прадід ніколи худоби не пас.
– Спасибі на доброму слові,– сказав бідний чоловік.– Тепер гроші мої.
Узяв мішка на спину й пішов собі, так його пан більше і не бачив.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: