ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Дурник
Дурник

Давно-давно в глухому лісі жив собі господар, і було в нього три сини. Двох старших батьки дуже любили, а найменшого і батьки, і брати не терпіли й щодня з нього, дурника, глузували. Хоч би що він не робив, вони з усього сміялися, мали його за ніщо. Коли братам яка одежина не подобалась, то віддавали найменшому носити; коли страва їм несмачною здавалась, то йому підсовували; коли старші сини просили щось у батьків, вони їм завжди давали, а як робити що тим не хотілось, вони найменшого примушували ту роботу виконувати. Отож йому доводилося щодня свиней пасти, бо братам це було не до вподоби. Так найменший брат пас свиней. Пас і думав про те, про се... Якось він задумався, чи за лісом люди живуть? І закортіло йому довідатися про це. Покинув він свиней і одного ранку подався лісом... Цілий день він ішов і йшов, а до кінця лісу не дійшов; з’їв він, що мав на сніданок, виліз на дерево, прив’язав себе і переночував там. На другий день ішов, ішов, з’їв те, що мав на обід, а ввечері страшно йому звірів стало, то виліз на дерево й переспав. На третій день топтав далі стежку лісом, з’їв уже й те, що було на полуденок, а до кінця лісу так і не дійшов.
На четвертий день уранці,сидячи на дереві, почув, що півні співають, і на той голос пішов. Нарешті вийшов на узлісся й побачив місто. Заходить він у місто й дивується, що стільки тут людей на вулицях і всі плачуть, а вікна у будинках чорним сукном позанавішувані. Питає він у одного чоловіка, що таке сталося, а той йому й відповідає:
– Ти звідкись прийшов, чи не знаєш, що завтра дочку короля драконові віддадуть, бо вона одна з усіх дівчат такий жереб витягла? А дракон нахваляється все місто знищити, як йому дівчини не дадуть.
– А чому ж ніхто, того страшного дракона не вб’є?
А чоловік йому відповідає:
– Усі його бояться, бо він дуже сильний. А король обіцяє дочку й усе своє королівство тому віддати, хто дівчину від дракона врятує, але ніхто не береться цього зробити.
– Ну то я візьмуся! Веди мене до короля!
Пішов наймолодший брат до короля й каже, іцо хоче дракона перемогти і дочку його врятувати.
Хто це чув, то казали, що він лише хвастається, а перемогти не зможе. Та король зрадів, що хоч один хоробрий знайшовся, і звелів принести йому всякої зброї: шаблі, списи, пращу, мушкети, лати, сокир і ще багато чого. Але парубок узяв одну сокиру й каже:
– З тим усім не знаю, що робити, а до сокири я звик, умію користуватись.
Хто посміявся з нього, а хто подумав: «Що той дурник сокирою драконові зробить?!»
Наступного дня король повів свою дочку в ліс, прив’язав її залізним ланцюгом до дерева й, плачучи, пішов додому. Дочка ридала й голосила, смерті своєї чекала, а дурник сидів із сокирою та виглядав дракона.
Ранок був холодний, то він подумав-подумав, звалив дерево, нарубав з нього дров і недалеко від королівни розклав вогнище, щоб погрітися.
Палить він вогнище, аж тут і дракон приповзає – шипить, пащу роззявив і хоче його проковтнути. А дурник, коли дракон до нього близько підсунувся, як схопить червону головешку, та як ткне йому прямо в роззявлену пащу! Драконові вогонь пече, він ще більше пащу роззявляє, то дурник йому всю головешку в горло засунув. Дракон заревів не своїм голосом і ну по землі качатися. Тоді дурник прискочив до нього з сокирою і давай його рубати, наче яке дерево. Відрубав голову, хвоста, посік на шматки. Рубав доти, доки втомився. А королівна була недалеко й усе це бачила. Спочатку вона тремтіла від страху, а потім стала радіти. А коли парубок одв’язав її, вона обняла свого рятівника й поцілувала, бо вже й не сподівалася, що жива зостанеться.
Надвечір приходить король подивитися й бачить, що дракон порубаний, а хоробрий парубок, поклавши королівні на коліна голову, спить. Король страх як зрадів, обняв богатиря й аж заплакав на радощах.
Так дурник став найшанованіший за всіх при дворі, а король дуже полюбив його і віддав за нього дочку.
Минув час, і дурник надумався провідати своїх батьків, а молода дружина захотіла його супроводити. Вони поїхали у золотій кареті. Недалеко, на узліссі, він звелів карету залишити, а сам, надівши свою стару одежу, пішов пасти свиней, як змалечку звик. А своїй дружині наказав іти до його батьків і проситися переночувати, та щоб не показувала, що вона його знає, і ні з чого не дивувалася. Так вони й зробили. А дурник побачив, що свині без пастуха, попас їх і увечері пригнав додому. Тільки й чути було, як свиней женуть! «Куди, ряба! Куди, біла!» Батько вибіг йому назустріч і звелів замовкнути. Але той ще голосніше кричав. Батько вдруге його обірвав і сказав: – До нас королівна приїхала.
А що син і далі прикидався дурником, то сказав:
– А що мені королівна! Я мушу свиней загнати! А свині перестали мене слухатися, бо їх ніхто не пас, отож треба на на них дужче кричати.
Зайшов дурник у хату, сів за стіл і вечеряє. Батько його питає, де він так довго був.
– Ходив на той бік лісу – подивитися, чи живуть там люди. Вони мене так гостинно приймали, шанували краще, як дома, і навіть зробили мене своїм королем.
Батько, як почув ці слова, тільки плечима знизав і більше ні про що не питав, йому було досить. А мати клопоталася, як краще гостю прийняти, смачніше почастувати, та кого не просила, щоб понесли їсти їй, ніхто не хотів нести, усі боялися. Тут дурник і каже:
– Як ніхто не хоче, то я по: несу. Королівна мене не з’їсть, вона мене дуже добре знає, а я її дуже люблю, вона може бути моєю дружиною.
Подивилася мати на свого наймолодшого сина, похитала головою і тяжко зітхнула – мовляв, ніяк не розумнішає,– але дала йому миску з печенею віднести королівні.
Дурник узяв ту миску з м’ясом, приніс у кімнату та бах на стіл, миска розбилася, м’ясо розлетілося. Дурник сказав: «На, бери їж»,– і вибіг. А міати у шпарину дивилась і все те бачила, і коли син вийшов од королівни, нагримала на нього, що він так грубо з королівною повівся.
– Я весь час свиней пас, то краще поводитися не вмію.
– Пас чи не пас, все одно такий самий,– відказала мати.
Другого разу він одніс миску юшки і знову сказав: «На, сьорбай!» – і як торохнув об стіл, то все на столі порозливалось, у королівни й сукня змокла. А сам вилетів. А королівну від того тільки сміх бере. Вийшов дурник, а мати на нього знову гримає:
– Ти королівні сукню обляпав, як тобі не соромно, свиня ти!
– Мені здається, у неї вистачить нарядів,– обізвався син.
А тоді приніс їй вареної картоплі, вивернув королівні в пелену й каже:
– На, бери!
А та зі сміху аж захлинається. Коли всі йшли спати, мати у нього й питає:
– А де ти тепер спатимеш, на твоєму місці брати сплять, підеш у повітку, бо в хаті вже місця немає.
Дурник відказав:
– То я піду до королівни спати, як мені тут місця немає. Король у повітці не спить.
– Хоч ти завжди нерозумний був,– каже мати, – та зараз зовсім дурниці верзеш. І придумав таке! Хіба ж королівна тебе прийме?! Тільки спробуй до неї в кімнату зайти, одразу вилетиш!
– Ну побачите, як мене королівна прийме, вона вже мене чекає, вона моя дружина.
– Ких! Ких! Ких! – Усі засміялися й полягали спати, а дурник пішов до королівни. А та, як годиться, прийняла любо свого чоловіка, та все не могла втриматися, щоб не сміятись.
Як же здивувалися на другий день батьки і брати, коли дурник, гарно вбраний, вийшов до них зі своєю дружиною. Усією родиною поїхали до його тестя, та все не могли збагнути, як дурник та королем став!
Мабуть, він і тепер десь живе.
На його весіллі я був, погостював там і на дарованому випеченому з тіста конику верхи додому приїхав.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: