ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Егле - королева вужів
Егле - королева вужів

Колись давно-давно жили собі дід та баба. Мали вони дванадцять синів і три дочки. Найменшу з них звали Егле – Ялина.
Якось улітку три сестри пішли купатися. Викупались, вийшли вони на берег і стали одягатися.
Дивиться найменша сестра – аж у рукав її сорочки вуж заліз. Що робити? Схопила найстарша сестра палицю й хотіла його вигнати.
А вуж обернувся до найменшої сестри й мовить людським голосом:
– Обіцяй, Егле, що за мене заміж вийдеш, то я й сам по-доброму вилізу!
Заплакала Егле: ну, як так за вужа заміж іти! Потім сердито відказала йому.
– Поверни мені сорочку та й іди собі, відкіля прийшов!
А вуж їй знову каже:
– Обіцяй, що вийдеш за мене заміж, то сам із сорочки вилізу.
Мусила Егле пообіцяти, що вийде за вужа заміж.
Через три дні дивляться – аж хтозна-скільки вужів приповзло на їхнє подвір’я. Злякалися всі, а вужі лізуть, звиваються та сичать-сичать. Лізуть свати прямо в хату – з батьками та нареченою домовитися. Попервах батьки й говорити не хотіли, не хотіли вірити, але що вдієш, як їх сила-силенна наповзло. Хочеш не хочеш, а треба віддавати найменшу, найкращу свою доньку. А так не хотілося батькам віддавати її! Веліли вони вужам трохи зачекати, а самі пішли до сусідки й усе їй розповіли. А вона їм і каже:
– Вужів можна легко обдурити: дайте їм замість дочки гуску, і хай собі йдуть геть.
Так і вчинили. Нарядили білу гуску, взяли її свати й поїхали.
їдуть і їдуть, аж чують – зозуля на березі кує:
Куку-хуку, хуку-хуку,
Вас піддурили:
То не Егле мила,
А то гуска біла.
Куку-хуку!
Почули свати, розгнівалися – викинули гуску. Повернулися назад, вимагають справжню наречену. А батьки, – так їм знову нарадила стара сусідка, – убрали білу овечку та й віддали сватам.
Знову їдуть свати й чують – кує зозуля:
Куху-хуху, хуху-хуху,
Вас піддурили:
То не Егле мила,
То овечха біла.
Куху-хуху!
Знов повернулися вужі й зажадали справжньої нареченої. Цього разу їм дали білу корову. Та зозуля знову накувала, що їх обдурили. Повернулися свати, аж сичать од люті. Та ну страхати батьків, що нашлють на них посуху, потоп, голод, як ті не дотримають свого слова. Зібрались усі родичі Егле, поплакали, потужили та й віддали дівчину вужам. Ведуть вужі Егле, а зозуля все кує при дорозі.
Нарешті Егле й усі, хто проводжав її, прийшли до моря. Тут вона побачила гарного-прегарного парубка, що чекав на неї. Парубок сказав, що він і є той вуж, що заліз був у рукав її сорочки. Молоді одразу ж перебралися на острів, недалеко від берега, а там спустилися в підземелля, прямо під морем, де стояли пишні палаци. Тут і весілля справили – три тижні пили, танцювали та гуляли.
У палацах було всього, чого тільки душі заманеться. Егле заспокоїлася, повеселішала, а згодом і зовсім забула про свою батьківщину.
Минуло дев’ять років. В Егле було вже три сини – Ажуолос (Дуб), Уосіс (Ясен) і Бяржас (Клен) – й одна дочка – Дре- буле (Осика). Наймолодша була дочка.
Якось, одягаючись, старший син запитав у матері:
– Матусю, а де живуть твої батьки? Давай-но коли-небудь провідаємо їх.
І згадала Егле батька й матір, братів, сестер, усю свою рідню. Зажурилася-засумувала молодиця, бо хотіла знати, як вони там усі живуть: чи живі-здорові, чи, може, давно повмирали. І так їй закортіло провідати своїх! Он як давно не булатам, не бачила їх, скучила за ними. Та вуж про це й слухати не хотів.
– Ну, добре,– каже,– відпущу, та спершу спряди отой кужіль,– і показав на прядку.
Стала Егле прясти. Пряла, пряла, а кужіль який був, такий і лишається, анітрохи не меншає. Бачить Егле, що це омана: кужіль, видно, зачарований. Прястимеш його чи не прястимеш – усе одно ніколи не спрядеш. Пішла вона до одної баби-чарівниці, що недалеко від них жила, і благає:
– Бабусю, рідненька, навчи мене, як той кужіль спрясти.
– Укинь,– каже чарівниця,– кужіль у вогонь, як піч топитимеш, інакше ніколи його не спрядеш.
Прийшла Егле додому, натопила піч хліба спекти й вкинула туди кужіль. Шовк одразу спалахнув. Бачить Егле – аж на вогні жаба велика-превелика, як добрий прач: то ж вона й випускала із себе шовк, якому кінця-краю не було. Випряла Егле шовк і знову пішла вужа просити, щоб відпустив її хоч на кілька днів до батьків погостювати. А чоловік витяг із-під ослона залізні черевики й каже:
– Як тільки зносиш їх, одразу до батьків поїдеш.
Взула Егле залізні черевики, ходить, човгає, тре ними об камінь, об цеглу, але черевики грубезні, тверді, ніяк не зношуються. Човгай не човгай – на все життя вистачить. Знову пішла Егле до чарівниці поради шукати.
А бабуся й навчила:
– Понеси оці черевики до коваля й попроси, щоб прожарив їх у горні.
Так Егле й зробила. Черевики добре обгоріли, й зносила їх Егле за три дні. Знову просить чоловіка, щоб пустив її батьків провідати.
– Добре,– каже вуж,– але ж ти хоч пирогів спечи на гостинець своїм небожатам.
А сам звелів увесь посуд поховати, щоб Егле не змогла пирогів напекти Думала-думала Егле, як води без відра принести, а тісто без діжі замісити, та й знов пішла до чарівниці. Бабуся й каже:
– Вимаж опарою сито, зачерпни ним води й заміси пироги.
Вужиха так і зробила: замісила, спекла – і пиріг готовий. Попрощалася вона з чоловіком, узяла дітей і вирушила на батьківщину. Провів їх Жільвінас, переправив через море й наказав, щоб гостювали там лише дев’ять днів – не більше.
– Коли повертатимешся,– каже,– іди з самими дітьми, а прийдеш на берег моря – клич мене так:
Жільвінасе, Жільвіночку,
Як ти живий, – молочна піна,
Як не живий, – піна кривава...
І коли,– каже він,– побачиш, що пливе морем піна молочна, то я ще живий, а як піна кривава, – знай, що я вже помер. А ви, діти, ніколи й нікому не розказуйте, як мене викликати.
Сказав він отак, попрощався, побажав усім добре гостювати й щасливо повернутися.
Дісталась Егле з дітьми на батьківщину, а там така радість, що й не сказати: уся рідня й сусіди зібралися на неї подивитись. Одне перед одним розпитують Егле – як їй живеться з тими вужами. І молодиця все розповідає та розповідає. Так пригощали всі Егле, приязно розмовляли з нею, що гостя не огляділась, як ті дні летіли.
А тим часом усі брати її, сестри й батьки тільки й думали та гадали, як би так зробити, щоб Егле більше не вернулася до вужів. Та й порішили випитати у дітей, як їхня мати, коли до моря прийде, кликатиме батька А тоді піти й собі на берег, викликати вужа й убити його.
Так нарадившись, першим повели у гай найстаршого сина – Дуба. Обступили його з усіх боків і ну допитуватись. А він прикинувся, що нічого не знає. Що тільки з ним не робили, різками шмагали, але випитати так і не зуміли. А коли відпустили, то наказали, щоб він своїй матері і словом не обмовився. На другий день привели в гай Ясена, потім Клена, але й у них нічого не добилися. Нарешті виманили в гай наймолодшу дочку Егле Осику. Та спочатку теж казала, що нічого не знає. Та як побачила, що з-під поли різка стирчить, одразу все й розповіла.
Тоді дванадцятеро братів узяли в руки коси й подалися до моря. Стали на березі й гукають:
Жільвінасе, Жільвіночку,
Як ти живий,– молочна піна,
Як не живий, – піна кривава!
Тільки-но Жільвінас виплив на берег – схопили його брати й зарубали. Повернулися додому й Егле нічогісінько не сказали.
Минуло вже й дев’ять днів. Попрощалась Егле зі всією ріднею, сусідами та й рушила до моря.
Стала на березі й гукає:
Жільвінасе, Жільвіночку,
Як ти живий, – молочна піна,
Як не живий, – піна кривава!
Гойднулося, завирувало море до самого дна.
Бачить Егле – пливе, погойдується на хвилях... піна кривава. І тут почула вона голос свого чоловіка:
– Дванадцятеро твоїх братів косами мене порубали, а розповіла їм, як мене з моря викликати, наша найдорожча донька!
Заплакала Егле, обернулася до дітей та й каже доньці:
Щоб ти, доню, осикою стала,
Щоб ти удень і вночі трепетала,
Щоб тобі доги личко вмивав,
Щоб тобі вітер головку чесав!..
Синам:
Станьте, сини, деревами міцними,
А я, ваша мати, ялиною стану.
Не встигла вона цих слів мовити, як усе так і сталося: і тепер дуб, ясен, клен – найміцніші дерева у нас, а осика – трепетна, і тільки-но вітер найтихіший війне, то й стане дрібно трепетати.
За те, що перед дядьками тремтіла й зрадила батька свого і рідну матір.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: