ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Скарб
Скарб

Якось розгнівався поміщик на одного зі своїх наймитів і вигнав його. Та наступного ранку той прийшов до нього.
– Чого ти припхався? Я ж вигнав тебе! – визвірився поміщик на наймита.– Геть звідси! Щоб я й ноги твоєї не бачив!
– Пане! Коли ви вчора вигнали мене, я прийшов додому, пожурився трохи та й заснув. А вранці прокинувся та й згадав, що мені треба неодмінно щось вам сказати. Як тільки згадав, що саме, одразу ж бігом сюди, щоб зробити вам приємність.
Почувши, що наймит хоче сказати щось приємне, поміщик полагіднішав і промовив:
– То кажи, чим ти хотів порадувати мене?
– Учора я копав у вашому саду землю,– почав селянин,– і раптом моя лопата натрапила на щось тверде. Я думав, що то камінь. А то був не камінь, а великий казан. Зверху на кришці було викарбуване ваше ім’я. Я підняв кришку, а там повно срібла!
Поміщик розхвилювався, скоса подивився на наймита й подумав: «А чи не набрав він собі срібла звідти?» Проте спитати прямо не наважився, а, навпаки, прикинувшись добрягою, сказав:
– Хоч скарб знайдено в моєму саду, але знайшов його ти, то й міг би взяти частину собі.
– Ні, пане,–відповів наймит.– Там було викарбуване тільки ваше ім’я, як же б я посмів взяти хоч частину того срібла?
Поміщик зрадів, що увесь скарб дістанеться йому одному. Тож покликав наймита до кімнати, заходився виставляти на стіл вино та закуски і навіть сам сів до столу. Поки наймит пив та заїдав, у поміщика виникла думка. «Не може бути, щоб він не взяв дещицю срібла собі!»
– Невже ти міг спокійно дивитися на величезний казан зі сріблом? Скажи мені чесно.
Наймит зітхнув і тихо мовив:
– Є таке прислів’я: хіба можна залізти у воду і не намочитись? Щиро признаюсь: узяв собі один невеличкий зливок.
Поміщика кинуло в жар, лютим поглядом він зміряв наймита, та вчасно отямився. «Зараз не слід з ним сваритись, адже там, певно, ще немало срібла залишилось. Якщо я ображу його, він не покаже, де лежить той скарб,» – подумав він. Силувано всміхнувшись, поміщик і далі пригощав наймита. А той нив і їв з великим задоволенням.
Поміщик помовчав деякий час, а потім знову питає:
– Невже тільки один зливочок узяв? Мабуть, більше? Признайся чесно, я не сваритиму тебе.
Наймит уже добряче напився й наївся, тому підвівся із-за столу, випростався й сказав поміщикові:
– Я знав, що це срібло ваше, але на якусь мить жадоба охопила мене, і мої руки мимоволі потяглися до казана. Тільки хотів зачерпнути повну жменю, як раптом хтось штовхнув мене в бік. Від страху я й прокинувся. І так мені шкода стало, що не набрав якомога більше срібла. А винна в цьому моя дружина – це вона мене розбудила.
Поміщик вилупив очі, а тоді, задихаючись від люті, тихо просичав:
– Так це тільки сон...
– Авжеж,– спокійно відповів наймит, відступаючи до порога. А ви думали, що правда?



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: