ТЕКСТОВІ МАТЕРІАЛИ
ГОЛОВНА
АВТОРСЬКІ ВІРШІ
ЛIЧИЛКИ
АНЕКДОТИ
ВЕСЕЛІ ІСТОРІЇ
КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ АВТОРІВ
ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
КАЗКИ АВТОРІВ СВІТУ
ЗАГАДКИ
ЦЕ ЦIКАВО
ПРИСЛІВ'Я ТА ПРИКАЗКИ
БАЙКИ
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ
КОЛОМИЙКИ
РОЗВИВАЮЧІ КАРТИНКИ
РОЗМАЛЬОВКИ
ФЛЕШ-РОЗМАЛЬОВКИ
СТIНГАЗЕТИ
ПРОПИСИ
Веселий швець
Веселий швець

Був собі колись на світі швець з великим, великим горбом. І мав він сім синів і сім дочок. Синів звали: Перротто, Джіанотто, Рінальдотто, Ермінотто, Арріготто, Амброджіолотто і найменший Пеппіно. Дочок звали Джілетта, Джованнетта, Ерміллінетта, Лауретта, Галізетта, Віолетта і найменша Кателліна. А чи подумали ви, що кожного з них треба було взути? Як порахувати всі ноги синів і дочок, скільки буде? Двічі по сім – чотирнадцять та ще раз двічі по сім – чотирнадцять. Усіх разом – двадцять вісім! Та це ще не всі. Ви ж забули додати сюди ноги шевця і його дружини. То скільки ви налічили? Тридцять дві ноги! І на кожну ногу треба взуванки! Скільки ж потрібно часу, щоб пошити аж тридцять два черевики! Отож і не диво, що шевцеві ніколи було шити чужим. І через те його родина одного дня запивала хліб водою, а другого заїдала воду хлібом.
Проте швець був веселої вдачі і ніколи не журився. Працюючи, завжди виспівував, а відпочиваючи, все пританцьовував.
Він навіть пісеньку про себе склав:
Я молотком щодня – тук-тук,
Роблю, не покладаю рук,–
Все шию черевики
Маленькі та великі.
Але якось трапилася шевцеві нагода пошити на продаж аж три пари черевиків. От зв’язав він їх докупи, закинув на плечі та й подався на ярмарок до сусіднього містечка. Іде собі шляхом, а черевики звисають з горба та все товчуть його по спині.
«І де цей горб узявся на мою голову?» – подумав швець.
Аж ось прийшов на ярмарок, людей побачив, з цим погомонів, з тим пожартував,– та й за свій горб забув. Черевики хутко попродав, накупив додому всіляких гостинців, поскладав у торбу, закинув на плечі та й рушив додому. Іде шляхом, а торба з гостинцями звисає з горба й товче його по спині.
«Усе-таки цей горб страх заважає»,– знов подумав швець.
Тим часом уже посутеніло, а додому ще було неблизько. Надумав швець звернути до лісу й піти навпростець. Поки йшов лісом, надворі геть смеркло. Добре, що хоч місяць зійшов і видно було, кудою йти. Коли це – зирк подорожній на пеньок,– а на ньому сидить... хто б ви думали? Лісова фея! Та така манюсінька-манюсінька. Сидить і чогось плаче.
– Чого це ти плачеш? – питає швець.
– Бо мені самій нудно,– відказує фея.
– Нудно?! А ось я ніколи не нудьгую. Зараз я тебе розважу піснею. Послухай-но:
Я молотком щодня – тук-тук,
Роблю, не покладаю рук,–
Все шию черевики
Маленькі та великі.
Фея враз утерла сльози й усміхнулась.
– Це ще не вся пісня,– промовив швець.– Слухай далі:
У праці й танцях повсякчас –
Коли нам нудьгувать!
Хто черевики шив у нас,
Той любить танцювать!
– То пошийте й мені черевички! – вигукнула фея.
– Будь ласка, це я залюбки! – відповів швець.
Він вирвав два листочки подорожника, попроколював у них дірочки замість шила сосновою шпилькою і позшивав їх замість дратви прожилками торішнього листя. Феї закортіло приміряти один черевичок і... вона пірнула в нього з головою.
Глянув швець – а фея десь ділася.
– Ой! – писнув голосочок із лівого черевичка.– Вони на мене трішечки завеликі.
Тоді швець вирвав два листочки конюшини і пошив з них черевички якраз на феїну ніжку. Тільки-но вона взулась у них, а швець знов заспівав свою пісеньку, як фея пішла в танок.
Цілісіньку ніч протанцювали в лісі фея і швець. А коли благословилося на світ, фея сказала:
– Оце вже я натанцювалась досхочу! Ви мене так гарно розважили, як ніхто й ніколи. Скажіть, що вам за це дати?
– Гм, що дати? – здивувався швець.– Мені нічого не треба.
Подумавши якусь мить, він запитав:
– А взяти щось у мене ти не можеш? Я з радістю віддав би свій горб.
– О, та це простісінько! – сказала фея.
Вона вистрибнула на пеньок і торкнулася своєю чарівною паличкою до
шевцевого горба. І враз той горб хтозна-де й дівся!
– Краснесенько тобі дякую, люба маленька фея! – вигукнув швець, поцілував фею і рушив додому.
Тільки-но він зайшов у село, як йому зустрілася стара лиха сусідка. В неї теж був горб, але не ззаду, як у шевця, а спереду. Угледіла вона шевця – й витріщила від подиву і заздрощів очі.
– Дива, кумцю! Ніби це й ви і не ви! І де ж це ваш горб дівся?
Швець розповів бабі все чисто, як було.
Насилу діждалася стара ночі та й побігла на те місце в ліс.
– От добре, що ви прийшли! – вигукнула фея, побачивши бабу.– Мені нема з ким сьогодні потанцювати.
– Аякже, зараз роззуюся! – злісно буркнула стара.
– А швець зі мною танцював,– сказала фея.– Ну, як не хочете
танцювати, то хоч заспіваймо якусь пісеньку!
– Де ж пак, нема мені чого робити! – пробубоніла баба.
– А швець зі мною співав,– сказала фея.
– Твій швець таке саме ледащо, як і ти! Вам аби танцювати та співати. Ти он краще діло роби! Де твоя чарівна паличка?
– Ну гаразд,– сказала фея.– Але щоб ви знали: моя паличка може тільки один раз дати щось або один раз щось узяти. То що вам – дати чи взяти?
«Скажу – взяти»,– подумала баба. Проте була вона така жадібна, як ніхто інший у селі. Тому й незчулася як сказала:
– Та ні, дати! Дати!
– Ну, коли так. то беріть! – посміхнулася фея.
Вона вистрибнула на пеньок і доторкнулася до бабиної спини чарівною паличкою. І вмить у старої ззаду виріс горб!
Хоч як вона верещала, хоч як лаялася,– нічогісінько їй не зарадило.
Так довіку й лишилися у старої два горби – один спереду, а другий іззаду.



Додати комментар
Ваше им'я:
Ваш коментар:
код:   повторіть код: